Розділ 21: Проба пера

— Одинадцятий! Ти де?! — крикнув Дін, стоячи біля «Розвідника».

Миттєво у шлюзі з’явилася голова дроїда, яка тут же сховалася. За мить, сяючи свіжим поліруванням, на світ з’явився Одинадцятий. Повільно і важливо спустившись трапом, він промовив:

— До ваших послуг, господарю Діне.

— О, я просто засліплений! — спробував пожартувати Дін, на що дроїд спокійно відповів:

— Це закономірно, я стежу за зовнішнім виглядом.

— О боги! — вигукнув Дін. — Пішли, мені потрібна твоя допомога.

— Яка допомога?! — крикнув Одинадцятий.

— Не кричи, — кинув Дін.

— Я не кричу.

— Ось і не кричи, рибу розлякаєш.

— Я не кричу і не лякаю!

— Ну от і помовчи.

— Так мовчати чи не кричати?

— Сідай у глайдер, нарцисе чортів.

— Це образа?

— Ні.

— А я думаю — образа. Я додам штрафних до платні, 2%.

— Ні, — твердо сказав Дін.

— Ладно, — погодився дроїд, — 1% і поїхали.

Дін безсило впав на сидіння глайдера.

— У чому суть завдання? — поцікавився Одинадцятий.

— Ось, дивись, — Дін передав накопичувач пам’яті.

Дроїд швидко підключив його і за кілька секунд видав:

— Що це за вульгарний анахронізм?

— Це зброя проти Бездушних.

— Яка цікава, фантастична і абсолютно нереалізовувана концепція, — бубнів дроїд.

Перейшовши в 10-й світ на базу, Одинадцятий з подивом озирався навколо.

— Ух, який музей. Він великий.

— Величезний, — відповів Дін. — Я так розумію, ресурс для реалізації вашого, пробачте, ідіотизму — з’явився.

— Я тебе перепаяю, — пригрозив Дін.

— Не варто, господарю Діне, я вам подобаюся таким, який є.

— Отже, слухай задачу: провести ревізію складів бази, список у тебе є. Виявити наявність засобів для реалізації проєкту. Зрозумів? Термін — доба.

— Зрозумів, виконую, — Одинадцятий уже йшов у бік складів, примовляючи: — Ревізія. Я люблю ревізії, можна знайти цікаві необліковані речі.

Рівно через добу Дін викликав Одинадцятого по комунікатору, але той не озивався. Проклинаючи все на світі, Дін пішов шукати дроїда. Знайшов він його на оглядовому майданчику перед вікном, що дивилося на зруйнований світ.

— Ти що, не чуєш?

— Чую, — тихо сказав Одинадцятий. — Яка жорстока несправедливість… ось так просто взяти і знищити планету.

Він повернувся до Діна.

— Це просто за межею мого сприйняття.

— Так, сумно, — сказав Дін. — І з ними нам воювати.

Дроїд різко розвернувся:

— Ваше завдання виконано. Ресурс доставлено в майстерні, список відсутніх елементів я вам скину. Давайте їх уб’ємо, га?

Дін усміхнувся:

— Ну, давай спробуємо. Пішли.

Дін попередив Лою, щоб дві доби їх не турбували, і передав список Першому.

— Це що таке? — здивувався той. — Таке вже років п’ятсот ніхто не використовує. А ось ця штука — взагалі викопний артефакт.

— Я думаю, її можна знайти в музеях першого та дев’ятого світів. Мені потрібен один зразок, я його розмножу.

Дві доби на базі панувала тиша, і тільки з майстерень доносився гуркіт. Рівно через сорок вісім годин двері відчинилися. На світ з’явилися Одинадцятий і Дін — вкриті брудом, мастилом і ще незрозуміло чим, але задоволені. Навіть дроїд, що на ходу полірував брудною ганчіркою корпус, не заговорив про компенсацію.

Перший передав Діну невеличку коробку.

— Знайшли одну штуку в дев’ятому світі. Ти навіть не уявляєш, скільки це коштувало.

Дін обережно відкрив коробку.

— Так, це вона. Проходьте на демонстрацію.

Легати і Лоя пройшли в майстерню, де на опорах спочивало щось дивне. Дін демонстративно вказав на виріб:

— Знайомтеся, модифікована морська торпеда!

Усі присутні мовчки дивилися, розкривши роти.

— Я проаналізував броню винищувача, — продовжував Дін, — і зрозумів, що система захисту кораблів розрахована на енергетичну зброю, а не на такий древній кінетичний зразок. Торпеда не розрахована на перебування в космосі, тому запускатися вона буде з бази у вікно переходу. З іншого боку, біля ворожого корабля ми відкриємо інше вікно. Воно, швидше за все, буде заглушене датчиками ворога, але ми встигнемо її запустити.

— Але ти не прицілишся звідси, — заперечив Третій. — Потрібне наведення по той бік.

— Ось! — радісно вигукнув Дін і показав на коробку. — Це система наведення давніх морських торпед. Сучасні засоби глушіння їй ніпочому.

— Щось мене нудить, — вимовив Другий. — Воювати з, пробачте, богами зброєю тисячолітньої давнини — це…

— До того ж, — продовжив Дін, — окрім боєголовки зі звичайного тротилу, який ми синтезували тут, у ній п’ятдесят уражаючих елементів. На них нанесено пил від Кам’яного наконечника. У мільйонну частку мікрона. Зовсім маленький шматочок відламали.

Сказати, що присутні були в трансі — це не сказати нічого.

— Ну що ж, друзі, — сказав Перший, — кращого варіанту все одно немає. Спробуємо. Готуємо крейсери.

Минали дні томливого очікування. Наче відчувши небезпеку, кораблі Бездушних не з’являлися. І ось, коли напруга вже висіла в повітрі, прийшло повідомлення з Третього світу:

«Три кораблі на орбіті Венери. Випустили винищувачі, атакують шахтарську станцію».

Усе прийшло в рух миттєво. Крейсери пішли у вікна переходу. Дін і Одинадцятий залишилися в майстерні бази 10-го світу, перетвореній на стартовий майданчик. Перед ними на стапелях лежали три «болванки» — плід безсонних ночей. Дін торкнувся шорсткого боку першої торпеди. Вона не була старою — свіжозварений корпус, що пахнув окалиною, але її обводи та гвинти точно повторювали давні креслення.

— Лоє, я готовий! — видихнув Дін у мікрофон.

На орбіті Венери почалося пекло. Три кораблі Бездушних, схожі на хижих глибоководних риб, оточили шахтарську станцію. З їхніх ангарів, як чорна ікра, посипалися винищувачі. «Залізний Кіготь» вийшов із вікна переходу прямо під перехресний вогонь.