Розділ 14: Бібліотекар

Глава 14. Бібліотекар

Дін поглянув на комунікатор: прийшло повідомлення від секретаря Бібліотекаря з призначеним часом.

— Люба, у нас ще ціла година. Може, пройдемося трохи ринком? Нам усе одно в той бік.

Лоя помітно пожвавилася:

— Давай! Я ніколи не була в такому місці, це так цікаво.

Проходячи торговельними рядами, вони тільки й встигали відбиватися від торговців, які всіма існуючими мовами пропонували та вихваляли свої товари. І, звісно ж, Лоя застрягла в ряду з прикрасами. Чого тут тільки не було: будь-які метали й камені, незрозумілі кулі зі згустками енергії, статуетки богів і тварин — очі просто розбігалися.

Лоя зупинилася біля маленького столика, біля якого сиділа згорблена стара. Її увагу привернуло намисто з яскравих синьо-зелених каменів. Дівчина приміряла його, крутячись перед дзеркалом.

— Вам так личить, пані, — проскрипіла стара. — Це стара річ із П’ятого світу. Вона зроблена з осколків метеорита, який упав там на початку часів. Велика рідкість.

— Так, дуже гарно, — усміхаючись, сказала Лоя. — Як тобі, любий? — покликала вона Діна.

— О, ви з молодим чоловіком? Для нього теж дещо є.

Стара попорпалася у своїй сумці, і на світ з’явився кулон у вигляді кинджала, виточений із такого ж каменю на шкіряному шнурку.

— У цієї пари є секрет, — змовницьки прошепотіла стара. — Коли вони поруч — синього кольору стає більше, коли далеко — більше зеленого.

— Цікава дрібничка, — промовив Дін.

— Любий, давай купимо! Це так романтично.

— І ще, — додала стара, — є третій екземпляр.

Вона показала маленьку підвіску у вигляді сонця.

— Коли у вас з’явиться маля, ви віддасте йому це сонечко. Я бачу, як ви дивитеся одне на одного.

Лоя помітно почервоніла, а живий метал на її обличчі просто сяяв. Дін же вдав, що його вкрай цікавить архітектура сусідньої будівлі.

— Беремо! — поставила крапку Лоя. — Любий, розплатися.

І, не дивлячись на Діна, вона пішла далі вздовж рядів. Дін ошелешено подивився їй услід.

— Бережи її, хлопчику, — промовила стара. — Вона сильна, але… вразлива.

Дін розплатився і побіг наздоганяти Лою.

— Люба, а ти нічого не забула?

— Ні, любий. Покупки у мене, а у тебе є ноги, тож ти мене наздогнеш, — картинно задерши підборіддя, усміхнулася дівчина.

«Попав я, здається, серйозно», — подумав Дін.

— І на все життя, між іншим! — обернувшись і сміючись, крикнула Лоя.

Будинок Бібліотекаря являв собою двоповерхову білу будівлю з внутрішнім двориком, викладеним темно-помаранчевою плиткою. У центрі дворика дзюрчав фонтан, у якому плавали яскраві рибки.

— Як гарно! — захоплено сказала Лоя, розглядаючи незвичайну пальму. — А як виглядає цей твій Бібліотекар?

— Такий сивий дідусь із бородою, заплетеною в кіски. Усміхнений. Ми з ним давно знайомі.

У дверях з’явився дроїд-секретар і жестом запросив їх увійти. Лою і Діна посадили на м’який диван і подали напої. Почулися кроки, і до зали увійшов Бібліотекар. Точніше, увійшла висока, молода і диявольськи вродлива жінка. Вона була в напівпрозорій сукні на голе тіло, яка зовсім не приховувала приголомшливу фігуру. Довге каштанове волосся до пояса струменіло по плечах, очі глибокого смарагдового кольору притягували погляд.

Почувся дзвін: із рук Діна випала ложечка, якою він розмішував каву. Лоя була в трансі.

— Гарний дідусь… — тільки й змогла промовити вона, після чого подивилася на зблідлого Діна недобрим поглядом.

Жінка граціозно підійшла і раптом, верескнувши зовсім по-жіночому, кинулася до Діна:

— Ой, Діне, хлопчику мій! Як я рада!

Вона нахилилася і ніжно поцілувала його в щоку. Лоя готова була вибухнути. Живий метал на її обличчі став вугільно-чорним, а в руці жалібно тріснув келих.

Жінка перевела погляд на Лою:

— Що, перебір, так?

Лоя мимоволі кивнула, поки Дін намагався вибратися з обіймів.

— Гаразд, — жінка випрямилася, випнувши груди. — Дозвольте відрекомендуватися — Бібліотекар.

Вона опустилася на сусідній диван, спіймала погляд Лої на своєму прозорому вбранні й раптом по-чоловічому вилаялася:

— Завали мене метеоритом! Забула…

У ту ж мить сукня перестала бути прозорою, ставши яскраво-смарагдовою.

— Так краще, дитино? — звернулася вона до Лої.

Та кивнула.

— От і чудненько. Так, дітки, виходьте з трансу, час не гумовий.

— А де дідусь? — дурнувато запитав Дін.

— Ну де… помер. Час настав, ось я і переїхала в нове тіло. Чудово, правда?

— Взагалі вибух наднової, — пробурмотіла Лоя.

Дін мовчки кивнув.

— Дитино, ти не гнівайся, — звернулася Бібліотекар до Лої. — У всіх така реакція. Господиня тіла була смертельно хвора, і ми уклали договір: я забрала тушку, а їй у підсвідомості — вічні щасливі сни. Все за феншуєм. З чим завітали?

— Ми шукаємо Тринадцятий світ, — чітко, з відтінком роздратування сказала Лоя.

— Ой, ну на якого біса він вам? Там немає нічого цікавого.

— А ти там був… була? — виправився Дін.

— Солодкий мій, якщо тобі сорок тисяч років, то, мабуть, була… прокляття, ніяк не звикну. Це погане місце, — серйозно сказала Бібліотекар. — А давайте я вгадаю, за яким лішим вас туди несе? Дін нарешті пробрався у Дванадцятий світ, зустрів там цю чарівну особу… дуже чарівну. Потім щось сталося, ви разом звідти дьорнули, і тепер за вами полювання. Мабуть, ще й Ягуарами? О-о-о, схоже, все гірше, ніж я думала. І що ж ви хочете знайти в Тринадцятому?

— Ми хочемо знайти Творців Структури.

— Ой, дурна затія. Буде тільки гірше. Огидні хлопці, просто фу. Але, з іншого боку, крім них полювання ніхто не скасує.

Бібліотекар уважно подивилася на Лою:

— Скажи, Лоя, а ти до нього відчуваєш хоч щось, чи так — розважитися?

Лоя почала закипати. Бібліотекар підняла пальчик:

— Остинь.