Глава 2

Ольга зробила крок убік під натиском красеня, який рішуче мчав до виходу з будівлі компанії. Судячи з уривків фраз, що лунали із зачиненого кабінету, молодик напоровся на серйозні неприємності. Втім, її абсолютно не цікавили тимчасові труднощі улюбленця долі.

Їй кожна копійка діставалася тяжкою працею. А останнім часом так і зовсім заробіток вислизав, скільки б зусиль не докладала.

На цій оптимістичній ноті вона й увійшла, спотикаючись на кожному кроці від хвилювання, до кабінету потенційного начальника. Ні, звісно, безпосереднє начальство буде зовсім інше. Але працювати в компанії Бабка — це ж мрія!

— Сідайте, Ольго, — гостинно запропонував немолодий чоловік.

— Миколаївна, — підказала Оля, вирішивши, що чоловік зробив характерну паузу для підказки, забувши її по батькові.

Підказку Бабко-старший навмисне проігнорував, подумки усміхнувшись класичній зарозумілості типових бідняків.

— Не буду розтягувати нашу бесіду, час — гроші. На жаль, тест ви не пройшли. Хоча ваше резюме має непоганий вигляд.

Ольга, яка вже збиралася сісти на запропонований стілець, завмерла. Тут же випросталася і прямо подивилася в очі наймачеві. Доля немов облила її крижаною водою вкотре. Це було останнє місце, куди вона подавала документи в пошуках роботи. Інших варіантів немає. Окрім як влаштуватися рядовим бухгалтером у першу-ліпшу фірму або, не дай Боже, державну установу на мінімальну зарплату. Тоді з мрією про власне житло доведеться попрощатися назавжди. А квартиру, за яку виплатила вже половину суми, звільнити.

— Вибачте, що потурбувала, — з кам'яним виразом обличчя процідила Ольга, збираючись попрощатися. Попрямувала до виходу, коли невдалий роботодавець гукнув її.

— Ми ще не закінчили, — придавив Валерій Якович, примусивши її обернутися.

Вона так і залишилася біля дверей. Йти не поспішала, але й повертатися було неприємно. Що за гру затіяв цей дивний чоловік? Ви не підходите, але не йдіть поки що. Пінг-понг, чи що?

— Хочете запропонувати мені іншу посаду? — з боязкою надією уточнила.

— І так, і ні, — ухильно відповів він, задумливо схиливши голову набік.

— Ви не могли б говорити ясніше? Час, як ви самі помітили, гроші, — роздратовано поквапила. — А мені ще належить шукати іншу роботу.

— З таким настроєм ви її ніколи й не знайдете, — хмикнув Бабко. — Але я вас розумію. Перейдімо до суті. Ви, напевно, знаєте, що до своєї компанії я приймаю виняткових фахівців, геніальних у своїй справі.

— Дякую, що нагадали, — огризнулася Оля.

Дивовижними здібностями вона й справді не вирізнялася в університеті. Хоча й закінчила його з червоним дипломом. Робота давалася їй важко. Вона успішно справлялася з професійними завданнями, але задоволення від цього не відчувала. Утім, вона й сама не знала, чим хотіла б займатися для душі. Та й не час зараз вдаватися до мрій. Є цілком реальна мета. Її потрібно досягти. Інакше вона елементарно опиниться на вулиці.

— Я звик говорити чесно і прямо, — розвів руками, ніби перепрошував за різкість. Вона кивнула, приймаючи пояснення. — Але я хочу найняти вас для іншого проєкту.

— Якого ж?

— Ви, напевно, бачили молодого чоловіка, який вийшов із мого кабінету? — Оля розгублено кивнула. — Це мій син. У нього, не буду приховувати, є проблеми з фінансами.

— Вибачте? — не уявляла, які можуть бути проблеми в такій багатій родині.

— Він абсолютно не вміє розпоряджатися ними. Спускає гроші на вітер і не знає їм ціни. На відміну від вас... — проникливий погляд досвідченої, зрілої людини пронизав Олю в саме серце.

О так, вона просто ас у питаннях виживання і планування. От тільки чому при всьому плануванні не досягає таких же приголомшливих результатів, як цей Бабко, наприклад? Тренінги та коуч-сесії не дали жодних результатів. Фінансовий добробут залишався все тією ж недосяжною точкою на горизонті. Мозком вона розуміла всі деталі й нюанси, але на практиці виходила зовсім інша картинка.

— І... чим же я можу допомогти вашому синові?

— Я дам вам грошей у розрахунку на тиждень на двох. Розпоряджатися ними будете ви. Тиждень мій син поживе у вашій реальності, так би мовити. Якщо після цього він зрозуміє ціну грошей і задумається про нашу з ним розмову, ви отримаєте як оплату вашої праці ось цю суму... — він недбало посунув їй листок, на якому вивів цифру, здатну закрити решту її іпотеки.

— Серйозно? — шоковано перепитала, дивлячись то на Бабка, то на листок перед собою. — Ми укладемо якийсь договір? — тут же поцікавилася діловито.

Чоловік похитав головою.

— Розумію ваше занепокоєння, але ні. Такий договір, викладений на папері, став би визнанням моєї неспроможності як батька. Вам доведеться покластися на моє слово і бездоганну репутацію, яка для мене дорожча за цей незначний внесок у ваш завтрашній день, — з розумінням усміхнувся чоловік.