Глава 22

- Тоді навіщо ти мені ?! - закричала красуня в розпачі і згадала слова Лісовика: - Кільце чекає, щоб поглинути її душу. 
 
Тіло загрузло ще більше. Тепер з-під землі залишилися стирчати тільки голова і руки. Постукавши пальцем по каменю і попросивши допомоги в останній раз,  але так її і не отримавши,  дівчина зняла кільце і викинула його в кущі. 
 
Якщо вона і помре, то її душа залишиться з нею. 

Трясовиця, що ховалася за сусідньою могилою задоволено погладила морову  ляльку. У тій вже почала проступати особа. Зовсім скоро у неї з'явиться своя маріонетка. 
 
Василиса вже підбігла до будинку старої як почула крик сови. Птах кликалав її на галявину до проклятого дерева. 
 
 - «Так ось що вона задумала», - зрозуміла Премудра і заклякла с жаху. Поглинути  душу дівчини для своїх цілей ?! При Бабі Язі Трясовиця б на таке не зважилася. Ох Лісовик, що ж ти накоїв ... Навіщо запечатав їх силу? 
 
Василиса побігла щодуху діставши з торби зілля. Аби  встигнути ... 
 
 - Добре ... Чудово ... - радісно потирала  руки стара, спостерігаючи змирирившуюся зі своєю долею ридаючу  Катерину. 
 
Лялечка почала ворушитися і моргати. Трясовиця вже передчувала перемогу, як несподівано на неї напала сова і вихопила ляльку з рук.

- Віддай негайно! - наказала стара, почавши погрожувати птиці, але та опустилася вниз та сіла на плече незнайомці в капюшоні. 
 
 - І не подумаю, - відповіла та й обережно почала розв'язувати мотузки на ляльці щоб витягти волосся. 

 - Це моє! - дико заверещала стара, кинувшись на дівчину, але та, швидко засунувши ляльку в кишеню кинула в неї зілля і перш ніж Трясовиця встигла щось зміркувати, воно звернуло її в корч. 
 
 - Так буде краще, - усміхнулася Василиса і з усіх сил вдарила по корчю ногою, той хруснув і розсипався на порох. 
 
Красуня, що вже не бачила нічого навколо, раптом відчула, що її більше не затягує під землю і знову почала кликати на допомогу. 
 
Промучившись до світанку, Премудрій все-таки вдалося викопати на смерть перелякану дівчину і заспокоїти її зіллям. Потім, подякувавши за допомогу сові, Василиса розпустила ляльку і спалила заховані в ній волосся, щоб красуні більше нічого не загрожувало. 
 
Так само вона зняла чари і повернула дівчині її колишній вигляд, кільце Баби Яги вони так і не знайшли. Ніби крізь землю провалилося. Хоча вони не здивуються якщо воно так і сталося насправді. 
 
 - Я не хочу бути Бабою Ягою, - схлипнула руда. - Я взагалі нічого не хочу. Поверніть мене додому. Будь ласка ... - дівчина знову залилася сльозами. 
 
Василиса з сумом подивилася на нещасну і погладила її по голові. А чому б і не повернути? Адже по суті їй тут робити більше нічого. Сила то у Ніни виявилася.

Премудра задумалася. Взагалі-то для того, щоб приймати такі рішення спочатку потрібно порадитися з Лісовиком, але що з нього візьмеш, з нетямущого? Тому вона вирішила сама. 
 
 - Добре. Я тебе поверну ... Ти не хочеш ні з ким попрощатися? 
 
 - Ні, - стиснула губи Катерина, чи то від невдоволення. Чи то просто засмутилася, що ні з ким так і не подружилася. 
 
 - Як знаєш, - знизала плечима Василиса і повела її до себе додому. Там на стіні висіло велике дзеркало. 
 
 - Я піду через нього? - недовірливо зиркнула на дзеркало руда. Після того, що з нею сталося вона більше нікому не довіряла. 
 
 - Через нього ... Не бійся, нічого не відбудеться. Ти просто ступнеш до своєї кімнати і все, - поспішила її запевнити Премудра. 
 
 - А можна прохання? 
 
 - Кажи. 
 
- Коли я повернуся додому, я нічого не хочу пам'ятати. 
 
Василиса кивнула. Ну раз у неї таке бажання, то вона не має права їй відмовити. Хоча для самої красуні було б краще все пам'ятати. Може бути б це послужило життєвим уроком надалі. Але ні, так ні.

Дзеркало засвітилося, показавши кімнату Катерини . Дівчина зробила крок через нього навіть не озирнувшись і більше не сказавши ні слова. А на наступний ранок, коли вона прокинулася, то абсолютно нічого не пам'ятала. Єдине, що її налякало - це дивний опік на пальці оперезуючий його як кільце ... 
 
 *** 
 
Тим часом Ніна намагалася виглядати байдужою, не звертаючи уваги на перелякані очі друзів, а тим більше на Костю. 
 
 - А ось це цікаво, продовжуй, - задоволено посміхнувся упир. 
 
 - Я взагалі не розумію чому всі з безсмертним носяться. Не такий він і сильний, - видавила з себе дівчина мило посміхаючись тому, кого ненавиділа більше всіх в цьому світі. 
 
 - Нін, ти чого? - обережно доторкнувся до її руки вовк, змусивши здригнутися. 
 
 - «Заради тебе ж стараюсь, дурний», - з болем в серці подумала вона. Нехай він краще в ній розчарується, але буде живим. 
 
 - Звичайно не сильний, - погодився Іванович. - Був би він сильний, я б його в козу не звертав. 
 
 - Ось-ось. І взагалі мені здається, що ви найкрасивіший і самий розумний чоловік в цьому світі, - чарівно посміхнулася Мишка. 
 
 - Що?! - не витримав такого вовк і схопивши її за плечі почав трясти. - Ніна! Що з тобою?! Прокинься! 
 
 - Схоже це було любовне зілля, - сівшим  голосом прошепотів Вчений. 
 
Костя розтиснув руки і відступив назад.

- Що?! Адже це не правда ?! - не вірив він. - Я ні за що не повірю, що ось так просто можна полюбити такого виродка,  хоч навіть і за допомогою любовного зілля! 
 
 - «Костя, замовкни  будь ласка!», - почала благати його поглядом Ніна, боячись, що все повториться. 
 
Але вовк вже втратив над собою контроль. Він гарчав і злобно світил очима в бік керуючого. 
 
 - Урод?! - презирливо хмикнув упир. - Та вона б і без зілля в мене закохалася, так як я дуже розумний і харизматичний. 
 
 - Не обманюй себе, - не витримала коза. 
 
 - Що ?! Та я вас зараз на онучі пущу! - розлютився Іванович. 
 
 - «Не починайте це знову!», - благала Мишка. Вона не була впевнена, що в цей раз рогата зможе добути другу калошу. Тим більше, що вони ще від першої не відійшли, і якщо тут почнеться бійка, то вона може розбитися. 
 
 - Давайте перестанемо псувати таку прекрасну ніч, - дівчина схопила упиря за руку, якою він вже збирався випустити блискавку. 
 
 - І що ж в ній прекрасного? - вишкірився упир. 
 
 - Як що? Ми познайомилися, - закліпала очима вона.