Глава 21

- Живіше не буває, - посміхнувся сірий. 
 
Коза, невдоволено подивилася на Мишку. Ось учудила. Оживити кота, щоб його упир вбив. 
 
 - Я навіть забув, як це чудово, - почав муркотіти Вчений. 
 
 - Просто пречудесно, - сказала рогата. - І що тепер робити будемо?  План провалений. Потрібно придумувати щось інше. 
 
Кот згідно кивнув. Їм потрібен чудовий план і щоб ніхто не постраждав. Помирати ще раз не хотілося. Досить, наумирався. 
 
 - А у тебе є ще одна жива вода? - поцікавився Костя, дивлячись на незадоволену козячу морду. 
 
 - Це зілля було останнім. 
 
 - Ну тоді потрібно знайти що-небудь інше. 
 
 - Я поняття не маю, що можна використовувати ще. У мене є  зілля для вирощування волосся. Зілля для облисіння ... 
 
 - А може його цим полити? - запропонував вовк. - Ви бачили як він за своїм волоссям стежить. Для нього це справжнісінькою травмою буде. А вдруг не витримає і прахом розсиплеться. 
 
 - Вперше про таке чую. 
 
 - Якщо немає  інших способів, потрібно використовувати ті, які є. 

Рогата почала розглядати зілля. Жодного оборотного, що вибухає або завдає  хоч якої-небудь фізичної шкоди. Одна дурниця. Зате є цілком собі живий кіт. 
 
Кощій покосився на Вченого, той зручно вмостився на підлозі і лизав  лапу. Звичайно, саме час приводити себе в порядок, щоб померти красивим. 
 
Двері в бібліотеку відчинилися і на порозі виник Іванович. 
 
 - Мені дуже шкода, але я втомився чекати поки ви придумаєте ваш підступний план по поневоленню мене, - сказав він. - Світанок скоро, і я був би не проти прилягти, відпочити. 
 
 - А ти звідки знаєш, що ми тебе поневолити  хочемо? - здивувалася коза. 
 
Керуючий демонстративно закрив обличчя рукою. 
 
 - А навіщо ще ви тоді прийшли в мій замок? Я сильний, власний і красивий, таких люблять жінки. Я не дурень і відразу зрозумів хто вами командує, - він на подивився Мишку з викликом у погляді.

Дівчина, при словах про власного  і красивого фиркнула від сміху, хоч і намагалася не сміятися. Єдине де він сказав правду - це сила. І саме тому якщо з нього сміятися можна потім дуже пошкодувати. 
 
Коза з його думками була категорично не згодна. Буде  ще вона Ніну слухатися. Вона сама собі господар! 
 
 - Я сама по собі, не узагальнюй, - сказала рогата, презирливо підібгавши губи. 
 
Вурдалак, оглянувши тварину задумався. Десь він уже бачив таку єхидну і дратівливу морду. Потім його погляд перейшов на кота. Дивний він якийсь став. Шерсть не так стирчить, але це може через те, що він зараз себе миє, але його очі замість червоних стали зеленими, а ось це було дивно. 
 
 - Ви що тут робили? - підозріло поцікавився він. 
 
 - Тебе чекали, - відповіла Ніна. Причому не збрехала. Вони його дійсно чекали. Чекали і побоювалися. 
 
 - Це повинно мені полестити? - хмикнув він. - Ну да ладно,  дуже задоволений. А тепер я буду вечеряти. Розумію, що вже скоро буде час сніданку, але може ще встигну. Так що давайте свою шийку дівочу. 
 
 - А кулака молодечого не хочеш? - занадто несподівано опинився біля вампірячої  особи кулак Кості  і упир не встигнувши відскочити в сторону, получивши удар в щелепу відлетів до стіни. 
 
Вовк, побачивши це задоволено посміхнувся. 
 
 - Вбити не зможемо, зате покалічити запросто. 
 
 - Ну ти у мене напросився, тварюка блохаста! - кинувся на сірого Іванович, випустивши довгі кігті. Мишка злякано побігла до скрині з зіллям. Хоч там і не було потрібного, але він цього не знає і може злякається. 
 
Вовк відскочив убік і вишкірився. Вурдалак збирався стрибнути на нього як об його голову розбився рожевий флакон із зіллям.

- Ти з глузду з'їхала?! Серед рожевих настоїв може бути любовне! - закричала їй коза. 
 
Іванович завмер, стираючи з себе рожеву рідину і спостерігаючи за Мишкою. Якщо тут любовне зілля, то вона зараз повинна в нього закохатися. 
 
На щастя для Ніни, це були всього лише рожеві духи, і тепер кровопивця пах як розкішний трояндовий кущ. 
 
- Жах, - сказав Вчений і кинув в упиря інший флакон. Той розбився об стіну так як Іванович встиг перенестися в інше місце. 
 
 - Дикуни, - гидливо поморщився керуючий. - Так з чарівним зіллям звертатися. Кощія б інфаркт схопив. 
 
Кощій тим часом підкрався ззаду і наскочив рогами вперед, намагаючись хоч якось помститися за знущання над собою, але керуючий, почувши за своєю спиною тупіт, відскочив убік, тут то він і отримав Мишкіною мітлою по спині. 
 
Негайно звернувшись в зграю кажанів, він накинувся на дівчину, але в нього полетів черговий флакон, кинутий вовком. Флакон спалахнув різнокольоровими вогниками, огорнувши мишей фіолетовим туманом. Довелося вовкулаку знову свій вигляд приймати. 
 
У цей час Ніна відбігла від нього в сторону, дивлячись куди їй бігти, але її випередив Костя, схопивши за руку і відводячи з бібліотеки. За ними побігли і  інші. 

Дівчина насилу встигла ухилитися, коли поруч з її головою в стіну ударила блискавка. 
 
 - І ти вважаєш, що це нормальна поведінка для слуги? - розсердився вовк, оскалом, але швидкості не збавив. 
 
 - Я не слуга! - розкричався  керуючий, і втративши над собою контроль почав сіяти блискавками наліво і направо, перебивши купу дорогих ваз і вікон. - Я дворянин в четвертому поколінні! 
 
 - У сьомому, - поправив його Вчений і заверещав, коли  кульова блискавка обпалила йому хвіст. - Щоб у тебе ікла випали, пройдисвіт! 
 
 - Це я пройдисвіт?! Я?! Так твоя жалюгідна шкурка навіть нігтя мого не варта! - роздратувався вампір і випустив їх з поля зору, коли вони вискочили в передню. - Втекти вирішили ?! - закричав він і виник прямо перед  дверима саме в той момент, коли вовк взявся за ручку. 
 
Упир з силою відкинув Костю від дверей і той, не зумівши втриматися покотився по підлозі.