Глава 20

- Але як так вийшло, що він тебе не впізнав? Та й взагалі, він же тебе знову схопити може, а ти назад повернувся! - сказала Мишка, подивившись на рогату як на саме безглузде створення в світі. 
 
 - Коли я в будинку у бабусі порився, то знайшов зілля оборотне. Знали б ви як я тоді зрадів, думав подіє, - сумно подивилася під ноги коза. - Адже і подіяло, але не так як хотілося. Була коза чорна - стала біла. 
 
 - Мда, звернувся, - почухав шию кіт. 
 
 - Дворецький не впізнав тебе через інший колір? - недовірливо запитала Мишка. - Якось це дуже дивно. Адже сутність точно така ж, хоч  і колір інший ... Хіба багато в Лукомор'ї  балакаючих кіз? 
 
 - А я і не говорив, що він розумний. Я казав що він здатний до чарів, а це не одне і те ж, - усміхнулася рогата. - І ще хочу попросити, щоб ви і далі говорили зі мною як з козою. І я буду вести себе, як і раніше, а то й дурень здогадається. 
 
Всі згідно кивнули. 
 
 - Тоді продовжуємо пошуки книги з зіллям. Я на своїй шкурі переконалася, що вони дуже добре діють. Головне заварити щось сильніше і йому в морс підсипати. Так би мовити, поб'ємо його, його ж зброєю. 
 
 - Ось тільки хто на це зважитися, - з острахом подивилась на двері Мишка. Їй здалося, що за нею хтось ходить. 
 
 - Я як розумієш не можу, - кивнула на копита коза. 
 
 - Я теж, - додав кіт.

Залишилися тільки Ніна і Костя. Який до речі пропав, і вона за нього сильно турбувалася. Може сходити пошукати його? Вампір тепер не приховує своєї сутності і може на нього напасти. 
 
 - Добре, це зроблю я, - змирилася зі своєю долею Мишка. - Ось тільки збігаю пошукаю вовка, а то він пропав. Раптом на нього Іванович напав і йому зараз потрібна допомога. 
 
 - Якщо це сталося, то ти все одно нічого не зможеш зробити, - сказала рогата. 
 
Хоч вона і була права, дівчина не збиралася з нею погоджуватися. 
 
 - Я знайду Костю і повернуся. 
 
- Ти наша єдина надія, - не погодилась коза. - І якщо з тобою щось трапиться, то все Лукомор'я буде страждати під гнітом упиря або Катерини. 
 
Якщо я не зможу допомогти другу, то як я зможу допомогти Лукомор'ю? - відповіла Ніна і перш ніж їй встигли щось сказати, зникла за дверима. 
 
Коза хотіла було побігти слідом за нею, щоб зупинити, але кіт сказав: «Нехай  іде. Від долі нікуди не дінешся ». І та залишилася в бібліотеці знову заглибившись в пошуки потрібної книги, бурмочучи собі під ніс:

- Ну пішла вона туди, але що вона зможе зробити, коли Іванович нападе? Мітлою його поб'є? Он вона як за неї схопилася ... Як за кол осиковий. Ось тільки не допоможе це.  Не боїться керуючий ні колов, ні часнику, і навіть сонячного світла. Взяв на свою голову і на довершення до всього ще й чаклувати навчив. А цей Лісовик, пень старий, ще й мою останню надію на порятунок запечатав ... Були б крила злітав би до нього і попросив, щоб він їй силу повернув. А то чує моє серце зле нам буде. 
 
Вчений, почувши таке задумався. А й справді, розповісти б все старому, щоб він чари свої скасував. Хоч у Ніни сила і не велика, але вони придумають як її використовувати по максимуму. Ось тільки як з ним зв'язатися? 
 
Вусатий задумався і подивився на зарившуюся в книгах козу. Потім його погляд впав на диван. Ех, добре б було зараз на ньому полежати, казки почитати. Он їх тут скільки, ні разу не читаних. Потрібно буде потім у Ніни запитати, що вона там прочитала. 
 
 - У тебе є хтось знайомий  з крилами? - перервала його роздуми коза. 
 
 - Тільки гуси-лебеді, але вони крім старої нікого не слухають. 
 
 - А у мене Горинич був, але зараз він нам не помічник. 
 
 - А що з ним трапилося? - зацікавлено покосився на нього Вчений. Йому це дивне зникнення давно спокою не давало, а запитати не наважувався.

- Та начитався казок про драконів і принцес і вирішив, що йому теж собі принцесу викрасти пора. А у нас ти ж знаєш, крім Зінки-банщиці ніякої  іншої незаміжньої принцеси і немає. Ось і викрав. 
 
 - Він що, з глузду з'їхав? - ще більше округлилися і без того круглі очі вусатого. - Вона ж найстрашніша баба в нашому Лукомор'ї. Її ж чого банщицею назвали ... Вона навіть Банника до смерті залякала, що він на озеро жити пішов, хоч він мужик сміливий і нічого не боїться. 
 
 - Не боявся, - поправила його рогата. - Тепер він весь жіночий рід боїться. Йому всюди Зінька ввижається. 
 
 - І що з Гориничем тепер? 
 
 - Сидить в загорожі у замку, а принцеса його сторожить, щоб не втік ... 

Зітхнули, подумавши про важку долю і почали шукати спосіб зв'язку з лісовиком. Погляд Вченого  в який раз уперся в дзеркало, що висіло на стіні. А що якщо спробувати зв'язатися зі старим через дзеркало? Та тільки от не чарівне воно зовсім. 
 
 - Чого на дзеркало дивишся? Помилуватися на себе вирішив? - хмикнула рогата помітивши його уважний погляд. 
 
 - Думаю, що з лісовиком можна через дзеркало зв'язатися. У нього чарівне якраз за грубкою висить, - зізнався кіт. 
 
 - Так давай зв'яжемося, - зраділа коза. - Я через це жахіття про такий спосіб зовсім забула. 
 
 - Так у нього дзеркало хоч і чарівне, та в тебе ні.

Рогата задумалася і побігла до столу. 
 
 - Стривай, у мене є зілля особливе. Якщо їм дзеркало полити, то воно чарівним стане. Правда на один раз та все ... 
 
 - Нам і цього буде достатньо, - зрадів Вчений. - Давай його сюди. 
 
Вже через пару хвилин дзеркало мерехтіло рівним сріблястим світлом і Вчений щосили кликав Лісовика, але той все не відгукувався. 
 
 - І де він бродить? - захвилювалася коза. - Взагалі-то ніч і він повинен був бути вдома. Ти точно голосно кличеш? 
 
 - Голосніше не придумаєш. На весь будинок. Ось тільки підходити він не хоче. Може пішов куди? 
 
 - Вночі?! Я йому піду! Я на це дзеркало останнє зілля витратив. Нехай тільки спробує не відповісти! 
 
 - Лісовик! Ти мене чуєш?! Відповідай - це дуже важливо! - в який раз покликав кіт. 
 
Нарешті дзеркало замерехтіло сильніше повідомляючи що хтось до нього підійшов. Всі зраділо завмерли. 
 
 - Лісовик - це ти?! 
 
 -  Не вгадали, - посміхнувся зображення Катерини. - Старий у ліс пішов. 
 
 - З чого це раптом?!