Ніна моргнула, намагаючись привести думки в порядок. І що це було? Хто міг написати таке неподобство, та й ще сподіватися зустріти захоплених читачів? Ні, таке точно не зачепить, вирішила вона і закрила книгу.
Тільки прочитала, а вже через хвилину і не згадаєш про що там було. Очі злипалися, сон буквально валив з ніг, і вона щоб не заснути прямо за столом поспішила до себе в кімнату.
За вікном було тихо. У кімнаті ніби все теж було спокійно. Або неспокійно ... але їй вже було все одно. Вона лягла в ліжко і тут же заснула.
По безкрайньому синьому небу пливли білі хмари. Сонце робило срібним водну гладь і пускало сонячні зайчики.
- Як же гарно, - видихнула Мишка як здригнулася від дивного звуку.
Тіньк ... і біля її ноги в землю встромилася стріла. Обернувшись вона побачила Катерину.
- Відійди, - оскалилася руда. - Хіба ти не бачиш я в Костю стріляю.
- Чого?! - Ніна розгорнулася щоб врятувати вовка від стріли, але побачила сотні жаб. І спробуй вгадай яка з них - вовк.
Мишка здригнулася і прокинулася. Почитала казку на ніч називається. Тепер вона точно не засне.
Вмившись, щоб зігнати залишки сну, дівчина поспішила в бібліотеку. Вирішино. Цього разу ніяких казок - тільки корисне і наукове.
Тепер вибір припав на шафу по праву сторону від столу. І перша книга яку вона побачила була: «Казка для Кощія».
- У Безсмертного що, всі книги про Лукомор'я? - взяла книгу Ніна, відкриваючи на першій-ліпшій сторінці:
«- Ми про одного й того ж Кощія говоримо, або про різних? - весело розсміявся Іван і не втримавшись, з криком впав униз, але не долетів до землі, а повис на нижній гілці, зачепившись подолом сукні.
- Не смішно, - образилася Купальниця.
- Мені тепер теж, - тяжко зітхнув Іван, і від цього подиху тканина розійшлася, і він гепнувся головою вниз.
- Убився! - знову заголосила фея, бігаючи навколо Іванового тіла. - Як же я тебе ховати-то буду, такого здорового!
- Дуже довго, - посміхнувся Кощій. Він надійно приховав свій скарб і прийшов подивитися чи не сталося чого? Так як від Ваньки можна чекати всього чого завгодно. Тому побачивши розпластане тіло на землі, він не особливо здивувався.
- А ми ж навіть імені його не знаємо, - зітхнула фея. - А писати на дошці тут покоїться мужик в платті, дуже дивно.
Безсмертний пощупавши вискочившу на голові у хлопця шишку хихикнув. Іван зойкнув і різко схопився, стукнувшись лобом об голову Кощія. Той зойкнув і потер голову.
- Я з твоїми наскоками скоро і сам дурнем стану, - відповів старий і подивився на лоб Царевича, там вискочила ще одна шишка. - Телепень рогатий.
Хлопець ображено потер голову і почав шукати подорожник.
- Ой, яка радість, ти живий! - кинулася до нього Купальниця і обняла його ноги. Той втратив рівновагу і впав обличчям у землю, прямо на фею. Та й пискнути не встигла.
- Ти знаєш, мені вже навіть не смішно, - сказав Кощій, стежачи за тим, що відбувається. - Ти що в кущах шукав, дитя пороку?
Хлопець швидко зліз з Купальниці, та лежала в глибокому шоці і кліпала очима.
- Подивися на неї, ти зламав її, - став кривлятися Кощій.
- І не правда! Вона і до мене така була! - відбіг убік Ванька.
Жінка, мовчки встала, обтрусився, і з подивом подивилася по сторонах.
- Ти як? - подивився на неї Безсмертний і переглянувся з Іваном. З нею точно було щось не те.
- Він на мене сів ... Жопою сів ... - вимовила фея, і її очі наповнилися сльозами.
- Ну, це логічно, а чим би він ще сісти-то міг, - згідно кивнув Кощій.
- Я тебе ненавиджу! - закричала йому в обличчя жінка, високо підстрибуючи.
- Сів він, а ненавидять чомусь мене, - награно зітхнув Безсмертний. - А, втім, нічого нового ... »
Мишка закрила книгу. Ні, так не піде. Вона з цими казками ще тиждень тут сидіти буде ... Поставивши книгу казок на місце, дівчина знову підійшла до пентаграмми. От би викликати того, хто їй допоможе. А так шукати потрібну книгу вона буде нескінченно довго, і швидше за все Катерина її випередить, та ще й кошмар може перетворити на реальність.
- Схоже я зараз зроблю найбільшу дурість в моєму житті, - сказала Ніна і підійшла до пентаграмми поклавши на неї руку. Що ж там вони все робили в казках про чарівників? – Явись той, хто може допомогти мені в цій нелегкій справі! - сказала вона і стала чекати.
Може ще кров'ю з пальця капнути? Начебто без цього не виходить. Але пентаграма загорілася синім полум'ям, і кімната наповнилася їдким димом.
Дівчина закашлялась і вирішила втекти на вулицю. Хіба мало кого вона там викликала, а раптом він злий і нещадний? Та ще й душу в неї відбере.
У центрі пентаграми теж почали кашляти. Це здивувало, і Мишка зупинилася біля дверей намагаючись розглянути кого ж вона закликала.
- І що тобі спокою немає? Я ж сказав - шукай книгу з зіллям, ти чого до пентаграми полізла? - відкашлявся Вчений. - Тепер мені сто років додому йти. Сама бачиш яка у мене швидкість. І дуб поки я повернуся від старості засохне.
- Пробач, - посміхнулася Ніна намагаючись приховати свою радість, але у неї не зовсім виходило. Це ж треба ... замість чудовиська - кота закликала. До того ж найрозумнішого в Лукомор'ї. Тепер вони точно з усім впораються.
- Ну що тут у вас відбувається? - поцікавився Вчений вийшовши з пентаграми і з цікавістю оглядаючи бібліотеку Кощія.
- Від бібліотеки як бачиш нічого не залишилося, - зітхнула дівчина, подивившись на шафи. - А книгу я знайти не змогла.
- Зрозуміло, - посміхнувся вусатий. - Відволіклася на сюжети книг?
Мишка зніяковіла. Звідки він знає?
- Це не бібліотека а всього лише кабінет старого, - пояснив кіт. - Але так навіть краще. Тут він зберігав все найцінніше. Навіть дивно як ти змогла відкрити двері.
- Так вона відкрита була.
- З упевненістю можу сказати, що ні. Безсмертний дуже зберігав її від чужого проникнення і замкнув її на найсильніші магічні запори.
- Тобто її міг відкрити тільки сам Кощій?
- Саме так.
- Тоді я нічого не розумію . Значить виходить старий нікуди не зникав, і він ховається у себе в замку? Але навіщо?
- Дивно все це, - в задумі почухав шию вусатий. - Василиса не могла помилитися. Вона точно побачила, що Кощія ніде немає.
Відредаговано: 30.05.2021