Глава 17

- А чого тобі не подобається?  - образилася рогата.  - Вони у них кисленькі.  У спеку саме те.

 - О, часи! О, звичаї!  - почулося за її спиною.  Коза обернулася і побачила Вченого.

 - Тільки спробуй хоч одну лапу в моє озеро занурити, - загрозливо прошепотів Водяний, виринувши з води з недовірою дивлячись на кота.

 - Мені і однієї смерті вистачить, - відповів вусатий і підійшов до Миші.  - У мене до тебе справа є.  Тільки не при свідках, - сказав він з недовірою подивившись на Водяного.

 - І не сильно хотілося ваші секрети чути, - образився Водяний і пірнув під воду сильно вдаривши по ній хвостом, так, що всіх облило водою з голови до ніг.
У таку спеку всі були йому за це вдячні і навіть хотіли попросити кота сказати ще що-небудь, щоб скупатися, але їм було дуже цікаво, що ж він там придумав і вони пішли геть.

Йти довелося далеко так як час від часу на землі несподівано з'являлися дивні калюжки, в яких якщо пригледітися, та й промайне зацікавлений погляд Водяного.

Лужиці пропали тільки біля будинку Вченого.  Він жив дуже далеко від володінь Русала.  Кот сів на поріг і задумався не знаючи з чого почати.

 - Так що там у тебе за справа така, що навіть друзям Лісовика знати не можна, - не витримала довгого мовчання Ніна.

 - Не тільки його друзям, а й самому діду краще про це не знати, - відповів кіт.  - Я знаю, що він запечатав твою силу щоб ти не нашкодила Катерині, але я впевнений, що вона знайде спосіб зняти чари старого і ти перша потрапиш під удар.  А потім буде вже пізно.

Всі замовкли.  Вони і самі про це думали, але боялися вимовляти в слух.

 - І що тепер робити?  - запитала Мишка в надії, що Вчений знає спосіб як зруйнувати печать, але він не знав.  Зате він знав про чудову книгу з різними рецептами зілля і якщо що, то можна було б скористатися ними.

Дівчина погодилася.  А що їй було ще робити.  Залишалося тільки знайти цю книгу і необхідні інгредієнти.

 - Книг всього дві, - повідомив Вчений.  - Одна в хатинці на курячих ніжках, але судячи з її нинішніми  розмірами - навіть якщо ми її знайдемо, то прочитати не зможемо.  Друга - в замку у Кощія.

Всі переглянулись.

 - Друга схоже теж втрачена.  - резюмував Костя.

Вчений шумно зітхнув, ну що за люди пішли?  Нічого робити не хочуть, навіть для власного порятунку.

 - А та книга, яку ми у тебе в будинку знайшли?  - згадала Ніна.  - Там багато всього корисного було.

 - Так для цієї книги сила чарівна потрібна, - махнув лапою кіт.  - А в тебе її немає тепер.  А для тієї тільки знання та уважність.

- А, це щось на зразок зельєваріння.  - здогадався сірий.

 - Саме це я і сказав на початку, - нагадав Вчений.  - Наварите еліксирів і будете воювати з Катериною таким способом, якщо вже іншого не залишається.

 - Ось тільки чекати вона не буде, поки я буду ритися в сумці вишукуючи відповідний еліксир, - сумно посміхнулася Мишка.

 - А ти тільки вибухових сумішей приготуй, - порадив Костя.  - І користь, і точно не переплутаєш.

 - І то правда, - погодилася рогата.

 - І чого відразу вибухових?  - пробурчав Вчений.  - Там же всякі бувають.  Хіба не цікаво все спробувати?

 - Катька нам війну оголосила, тому нам потрібні бойові зілля - сказав вовк.  - А ромашки всякі потім вирощувати будемо ... На її могилі ...

 - Тіпун тобі на язик, - невдоволено буркнув кіт.  - Я хочу, щоб ви себе захистили, а не відправили руду на той світ.  Ви ж добрі.

 - Хто сказав?  - здивовано запитала коза.  - Ось це я точно вперше про себе чую.

Вусатий пішов в будинок, сказавши, щоб вони думали йдуть вони чи ні.  Якщо все-таки йдуть, то він їм зараз мішок корисних речей набере.

 - Йдемо. А що нам ще залишається робити, - сказала йому Мишка й сіла на поріг.

Всі сіли чекати і писати лист діду.  Мовляв вони трохи вирішили помандрувати по Лукомор'ю і щоб він за них не турбувався.  Заодно Васю пошукають, а то його щось ніде не спостерігається.

Тим часом Катерина йшла по невеликому пагорбі збираючи ягоди і не помітивши, як прийшла до старого цвинтаря.  Там, на самому краю стояла похилена хатинка.  Небо затягло темними хмарами і почали падати великі краплі дощу.

Вона знала прикмету що злива, яка розпочалася з великих крапель дощу, довго йти не буде.  Головне перечекати її де-небудь в укритті.  Цим укриттям і міг опинитися покинутий будинок, але дівчина побоялася в нього входити.  Вона стала на поріжок сховавшись під навіс.

Дощ пішов сильніше і на неї почало капати крізь дірки в укритті.  Катерина зиркнула на двері і вирішила постукати.  Двері рипнули і за нею виявилася вже знайома стара в рваному ганчір'ї.

 - Заходь, моя хороша, - проворковала вона.  - Що ж ти мокнеш то?  Не могла відразу постукати.  А то я стара зовсім погано чую і навіть не знала, що у мене по двору хтось ходить.

Красуня глянула на «двір», одні хрести та плити.  Відразу ж захотілося втекти звідси.  Ця бабка була занадто схожа на тих, кого в казці називають відьмами.  Звичайно вона сама тепер Яга, але її позбавили сили, і вона нічого не зможе зробити якщо та на неї нападе.

Стара тим часом зиркнула на вже негарне обличчя і коров'ячий хвіст.

 - Хто ж це тебе так?  - сплеснула руками вона.

 - Нінка, вона мене ненавидить за те, що я гарніше.

 - Бідна дитино, - похитала головою стара.  - Заходь, я подивлюся, що з цим можна зробити.
Дівчина здивовано подивилася на незнайомку.  Невже вона може їй допомогти?  Не порадою, як кіт, а насправді.  Це трохи заспокоїло, і вона зайшла в будинок й сіла на запропонований їй стілець.

Стара запропонувала їй квас, але руда відмовилася.  Мало що там може бути налито, раптом отрута якась.

 - Я схоже забула назватися, - сіла поруч незнайомка, поправляючи стару спідницю.  - Мене звуть Трясовиця.

 - Катерина, - представилася руда і згадала, що так називають хворобу.  Це насторожило, але стара пообіцяла їй допомогти, а раптом допоможе?  - А чому ви хочете мені допомогти?  - вирішила поставити питання, що її мучило.