Глава 14

- Значить потрібно відправити в Лукомор'я когось, щоб з усім розібрався, - нарешті вирішила вона.

 - Мене, - попросив Домовик.

 - Ні. Якщо ти сюди вже прийшов, то тоді допоможи мені впоратися з пошуками.  А то сама я схоже нічого не зроблю.  Надто вже складно стежити одночасно і за детективним агентством і за похоронним бюро, - сказала Василина і підійшла до шафи.

Варто було їй повернути важіль, що здавався на вигляд звичайним бра, як книжкова шафа відїхала в сторону і за нею виявилося старовинне дзеркало.

 - Я так розумію воно чарівне?  - запитала Мишка, милуючись на викуваних з металу оленів.

 - Правильно розумієш, - посміхнулася Премудра і почала повертати оленів мордами один до одного.

 - Значить похоронне бюро теж твоє?  - почухала ніс стара.  - Але навіщо воно, якщо ти шукаєш Кощія. Він же безсмертний.

 - Так я знаю, але я його де тільки не шукала і все без толку.  Як крізь землю провалився.  Тому вже і бюро відкрила, а раптом помер.

Нарешті все було зроблено і дзеркало стало каламутним, а при дотику йшло хвилями, ніби торкаєшся до водної гладі.

 - Готово. Я вас відправлю туди, де той мужик бродить.  Він у володіння Водяного пішов, а там русалки.  Самі знаєте, як вони ласі до чоловіків, ще втоплять бідолаху.  А потім ви вже й до хати Лісовика доберетеся.  Там недалеко.  Всього пів дня ходу, не сходячи з стежки.

 - А Домового коли повернете?  На нього Лісовик образився їм би поговорити треба було, - згадала проблему волохатого друга Єгорівна.

 - Як тут з усім розберуся, так і поверну.  Ви самі йому все передайте.  Він дуже образливий, але швидко відходить, - відповіла дівчина, швидко взявши у себе з сумки невеликий мішечок і простягнувши його Ніні.  - Відкриєш його, коли зовсім погано буде, а до цього не відкривай.

Дівчина згідно кивнула і взяла мішечок.  І тут Василина охнула і ляснула себе по лобі.  Відправляє їх в Лукомор'я і навіть не запитала чи зробили вони тут все, що хотіли перед тим як піти.

Стара засміялася.  Вона вже давно все зробила: і поховала чоловіка, і посварилась з подругами, крім Лідії, але та вічно зайнята і її відсутності не помітить.

Мишка подумала про Олексія.  Вона точно нічого не втрачає.  До того ж останнім часом вона помітила, що постійно думає про Костю, хоча ще зовсім недавно думала, що краще Олексія нікого немає, і раптом настало прозріння.  І що вона в ньому знаходила?

Мамин синок, який хоче сховатися під крильце найбагатшої жінки.  А Костя не такий.  Його точно не цікавить слава і влада.  Шкода тільки, що майже весь час він у вигляді вовка бродить, пояснюючи це тим, що йому так зручніше.

Переглянувшись подруги згідно кивнули.  Немає у них тут ніяких справ.  Можна вирушати.
Василина, порившись у себе в сумці дістала печиво з цукерками на гостинець для Лісовика, і вони пообіцявши передати йому солодощі, заплющивши очі зробили крок в дзеркало.

Сонце ніби лягло на білосніжну перину хмар, час від часу проводячи променем по полях та по болоту радуючи жаб.

Озирнувшись, вони побачили гладь озера яка на відстані здавалася срібним дзеркалом.  Навколо літали незліченні кількості різнокольорових бабок.  Ніна, замилувавшись, стояла піднявши голову вгору і дивилася як вони, виблискуючи переливчастими крильцями зависли над її головою, в цікавості розглядаючи чужака.

Їй на плаття сів золотий метелик і застиг немов брошка.  Стара напружено її розглядала, а потім все-таки не стримавшись тицьнула в неї пальцем.  Комаха відлетіла, а Єгорівна засмутилася.

Виявилося, що вона хотіла її погладити.  Повз літало ще багато метеликів і Мишка показувала їх подрузі, але та хотіла золоту.

За осокою пішов очерет.  Потягнуло вогкістю і плескіт води почав доноситися набагато виразніше.

Тепер головне дивитися в оба і не потрапити в руки до русалок.  Чоловіка вони поки не бачили.  Може він не дійшов до озера, а звернув у ліс?  Але тоді вони про це могли дізнатися тільки тоді, коли вийдуть на берег.

З нього буде добре видно все озеро і якщо Васька десь сидить, то вони його відразу виявлять.

На березі було дуже затишно.  Жодної сориночки на землі.  Чисто і доглянуто.  А вода так і манить.  Відразу купатися захотілося.

- А може викупаємося?  - запропонувала стара.  - Русалок я не бачу, Васьки теж.

 - А раптом вони якраз цього і чекають?

 - Бач яка вода прозора і чиста.  Ти коли-небудь в такій плавала?

 - Ні, - зізналася дівчина.  Вода дійсно була занадто чистою.  Навіть було видно дно і плаваючих  туди-сюди рибок.

 - І я ні, - зітхнула Єгорівна.  - А зараз з'явилася чудова можливість надолужити згаяне.

Ніна і сама була не проти скупатися і майже вже погодилася як зовсім поруч почувся плескіт і з води виринуло щось з довгим білим волоссям і синіми як море очима.  Довгі вії були чорніше ночі і на них виблискували маленькі крапельки води.

Дівчина ахнула від захоплення.  Русалка була надзвичайно красива.  Тож не дивно, що чоловіки втрачаючи над собою контроль йдуть слідом за ними в воду.  Мишка замилувавшись так само  мало не зробила крок в озеро, але була зупинена криком.

 - Гермафродит!  - тицьнула пальцем в сторону русалки пальцем Єгорівна.

Гермафродит здивовано поплескав віями і вирішив про всяк випадок образився.  Що означало це слово він не знав, але приємне зазвичай не кричать, тикаючи пальцями.

Ніна здивовано подивилася трохи вниз.  Туди, де повинні були бути груди, але їх там не було.

 - «Значить Русал?  А вони хіба існують? »  - задумалася дівчина, але тут же до неї дійшло, раз є русалки, то повинні бути Русали.  Хоча ... Хоча в місцевих легендах як раз пишуть, що русалки - це утоплениці.  Ось і думай тепер що правда, а що ні.

 - Намилувалися?  - невдоволено запитав красавчик, грюкнувши по воді хвостом.  Луска синім переливом блиснула на сонці, яке нарешті виглянуло повністю, підсвічуючи на його тілі кожну крапельку води так, що Русал буквально почав виблискувати як рідкісна коштовність.