«Ворожка» зайшла в спальню. Ті ж чорно-білі кольори, лише одна шафа відрізняється від інтер'єру. Вона була добротною, дубовою, з вензелями і пофарбована в коричневий колір. Тут вона здавалася абсолютно зайвою і було незрозуміло з якого дива господар, при його любові до пластикових меблів, неї не позбудеться.
- Слухай ти, чудовисько, - вирішила заговорити стара, користуючись тим, що господаря немає в кімнаті. - Може підеш від сюди? А то мені навіть якось тебе шкода. Жити в такій квартирі жахливо незручно. Скрізь це чорне і біле. Жодної квіточки, жодної серветочки і впевнена, що тут жодного разу не пеклися пиріжки та ватрушки. Господар швидше за все обідає десь в ресторані, а в холодильнику у нього лежить одна формочка для льоду.
З шафи долинуло важке зітхання. Схоже вона вгадала, але радості це не принесло. У шафі хтось дійсно сидить. І що їй тепер робити?
- А ти хто? - злякано прошепотіла вона, скоса поглядаючи на скрипнувші дверцята.
- Домовик я, - почулося з шафи і тут же звідти виглянула бородата голова з пухнастим волоссям на маківці, схожим на вороняче гніздо.
Єгорівна зітхнула з полегшенням. Домового вона не боялася. От якби тут був Леприкон який, про яких вона надивилася по телевізору або гремлін. А з домовиком можна домовиться.
- І що ти забув у такому поганому місці?
- Я з шафою розлучатися не хотів, - зізнався Домовик. - Та й не знав я що будинок можна так іспохабити. Я коли виліз вночі і побачив весь цей жах, трохи від туги не помер. А що робити. Повертатися то мені вже не куди, а тут знаходиться не можу. Ось і сидів всередині, ось вже майже місяць.
- Тоді дивно чому на тебе господар скаржиться? Якщо ти не виходив навіть, - здивувалася стара.
- Не знаю, - знизав плечима старий і почувши, що господар повертається, поліз назад у шафу, шумно зітхаючи і охаючи.
- Ви чуєте?! Чуєте! - швидко поставив чашку на стіл чоловік. - Воно знову почало.
- Так воно тільки зітхає і більше нічого не відбувається?
- А хіба цього мало? - схрестив на грудях руки клієнт. - А ви уявіть собі, як мені залишатися з цим наодинці, та ще й спати ночами. Я відкриваю шафу - тиша. Закриваю - зітхає. Я щоб виспатися, хоч я і моторошно боюся, двері відкривав, щоб не стогнало. Але уявіть собі, тоді шафа сама закривався.
Єгорівна представила і хмикнула від сміху. Сидить Домовик, зітхає як йому погано в цьому будинку, але хоч в шафі цього неподобства не видно і це трохи заспокоює. А тут він двері відчинив. І сиди дивись на ці чорно-білі стіни з чорно-білими меблями.
- Ну як, ви можете що-небудь з цим зробити?
- А де ви цю шафу взяли? - замість відповіді поцікавилася вона.
- Мені він від померлої тітки дістався. Якраз місяць тому привезли. У неї весь будинок був обставлений такими меблями. Я решту продав, разом з будинком. А шафа дуже зручна і містка, - чоловік зітхнув. - Якби я знав, що в цій шафі монстр сидить, я б його в будинку залишив. А тепер і сенсу немає його продавати. Шафу продам, а монстр все одно залишиться.
Стара задумалась. Їй раптом захотілося допомогти Домовому. Помре він тут. Хоч домові практично безсмертні.
- Так ви знаєте як мені допомогти?
- Стою думаю, - зізналася вона.
- Ой! - схаменувся він. - Підемо в вітальню, там на дивані посидьте, сидячи все ж легше думається. І ось ваш чай.
Єгорівна взяла чашку і відсьорбнувши напій, який на жаль був без цукру, повідомила що думати їй легше, коли «ворог» так би мовити перед її обличчам.
- Схоже монстр до шафи прив'язаний, - повідомила вона, зробивши похмуре обличчя. - Але я здається знаю, що вам потрібно зробити.
Чоловік радісно схопив її за плечі. Вона від несподіванки ледь чашку не впустила.
- Я згоден на будь-які умови щоб від нього позбутися!
- Монстр сидить у шафі, і я можу шафа запечатати, щоб він не вибрався.
- Це просто чудово! - щастю клієнта не було меж. Він уже й не думав, що зможе жити спокійно.
- А після того як я його запечатаю, шафу потрібно буде з квартири вивезти.
- Це я з радістю. Бачити її не можу, вона мені все нерви вимотала, - болісно скривився господар і з ненавистю подивився на шафу. - Ви мене так виручили, скільки з мене?
- Ну ... - зам'ялася стара, покосившись на шафу. - Я можу взяти натурою.
- Чого?! - здалося навіть посивів мужик. - Це якось несподівано. Може все ж краще грошима? - пискнув він.
Єгорівна здивовано подивилася на до смерті переляканого клієнта і тут до неї дійшло, що він собі надумав. Не стримавшись вона весело розсміялася. Із шафи теж пхикнули.
Клієнт злякано відійшов від нього подалі і подивився на стару.
- Та я не про це, - пояснила вона. - Я сказала, що якщо вам шафа не потрібна я її можу взяти в якості плати.
- Ааа, - з полегшенням витер він різко спітніле чоло і зрадів ще більше.
Шафу він віддав. Він все одно хотів від неї позбутися, але його почала мучити совість, і він добре заплатив.
Тому ввечері у Єгорівному будинку виявилося поповнення в родині, у вигляді дуже зручної різьбленої шафи і щасливого Домового. Вони сиділи за столом і пили солодкий чай з ватрушками.
Виявилося, що цей нещасний Домовик зовсім нещодавно жив в Лукомор'ї і навіть водив дружбу з Лісовиком, але потім трапився нещасний випадок і він виявився в цїєй проклятій шафі.
- Може ти мені все по порядку розкажеш? - зацікавилася стара.
- Так що розповідати. Жив я у Василини в будинку. Допомагав їй по господарству. А потім вона почала збиратися в ваш світ на пошуки зниклого Кощія. Я їй допомагав скриню збирати, та в ній і заснув. А вона мене не помітила і забрала разом з собою в ваш світ.
- Це яка ж скриня розміром була? - буквально відвисла щелепа у Єгорівни. - Так ваша Премудра судячи з усього будь-якого богатиря за пояс заткне.
Відредаговано: 30.05.2021