Глава 11

«Ворожка» зайшла в спальню.  Ті ж чорно-білі кольори, лише одна шафа відрізняється від інтер'єру.  Вона була добротною, дубовою, з вензелями і пофарбована в коричневий колір.  Тут вона здавалася абсолютно зайвою і було незрозуміло з якого дива господар, при його любові до пластикових меблів, неї не позбудеться.

 - Слухай ти, чудовисько, - вирішила заговорити стара, користуючись тим, що господаря немає в кімнаті.  - Може підеш від сюди?  А то мені навіть якось тебе шкода.  Жити в такій квартирі жахливо незручно.  Скрізь це чорне і біле.  Жодної квіточки, жодної серветочки і впевнена, що тут жодного разу не пеклися пиріжки та ватрушки.  Господар швидше за все обідає десь в ресторані, а в холодильнику у нього лежить одна формочка для льоду.

З шафи долинуло важке зітхання.  Схоже вона вгадала, але радості це не принесло.  У шафі хтось дійсно сидить.  І що їй тепер робити?

 - А ти хто?  - злякано прошепотіла вона, скоса поглядаючи на скрипнувші дверцята.

 - Домовик я, - почулося з шафи і тут же звідти виглянула бородата голова з пухнастим волоссям на маківці, схожим на вороняче гніздо.

Єгорівна зітхнула з полегшенням.  Домового вона не боялася.  От якби тут був Леприкон який, про яких вона надивилася по телевізору або гремлін.  А з домовиком можна домовиться.

 - І що ти забув у такому поганому місці?

 - Я з шафою розлучатися не хотів, - зізнався Домовик.  - Та й не знав я що будинок можна так іспохабити.  Я коли виліз вночі і побачив весь цей жах, трохи від туги не помер.  А що робити.  Повертатися то мені вже не куди, а тут знаходиться не можу.  Ось і сидів всередині, ось вже майже місяць.

 - Тоді дивно чому на тебе господар скаржиться?  Якщо ти не виходив навіть, - здивувалася стара.

 - Не знаю, - знизав плечима старий і почувши, що господар повертається, поліз назад у шафу, шумно зітхаючи і охаючи.

 - Ви чуєте?!  Чуєте!  - швидко поставив чашку на стіл чоловік.  - Воно знову почало.

 - Так воно тільки зітхає і більше нічого не відбувається?

 - А хіба цього мало?  - схрестив на грудях руки клієнт.  - А ви уявіть собі, як мені залишатися з цим наодинці, та ще й спати ночами.  Я відкриваю шафу - тиша.  Закриваю - зітхає.  Я щоб виспатися, хоч я і моторошно боюся, двері відкривав, щоб не стогнало.  Але уявіть собі, тоді шафа сама закривався.

Єгорівна представила і хмикнула від сміху.  Сидить Домовик, зітхає як йому погано в цьому будинку, але хоч в шафі цього неподобства не видно і це трохи заспокоює.  А тут він двері відчинив.  І сиди дивись на ці чорно-білі стіни з чорно-білими меблями.

- Ну як, ви можете що-небудь з цим зробити?

 - А де ви цю шафу взяли?  - замість відповіді поцікавилася вона.

 - Мені він від померлої тітки дістався.  Якраз місяць тому привезли.  У неї весь будинок був обставлений такими меблями.  Я решту продав, разом з будинком.  А шафа дуже зручна і містка, - чоловік зітхнув.  - Якби я знав, що в цій шафі монстр сидить, я б його в будинку залишив.  А тепер і сенсу немає його продавати.  Шафу продам, а монстр все одно залишиться.

Стара задумалась.  Їй раптом захотілося допомогти Домовому.  Помре він тут.  Хоч домові практично безсмертні.

 - Так ви знаєте як мені допомогти?

 - Стою думаю,  - зізналася вона.

 - Ой!  - схаменувся він.  - Підемо в вітальню, там на дивані посидьте, сидячи все ж легше думається.  І ось ваш чай.

Єгорівна взяла чашку і відсьорбнувши напій, який на жаль був без цукру, повідомила що думати їй легше, коли «ворог» так би мовити перед її обличчам.

 - Схоже монстр до шафи прив'язаний, - повідомила вона, зробивши похмуре обличчя.  - Але я здається знаю, що вам потрібно зробити.

Чоловік радісно схопив її за плечі.  Вона від несподіванки ледь чашку не впустила.

 - Я згоден на будь-які умови щоб від нього позбутися!

 - Монстр сидить у шафі, і я можу шафа запечатати, щоб він не вибрався.

 - Це просто чудово!  - щастю клієнта не було меж.  Він уже й не думав, що зможе жити спокійно.

 - А після того як я його запечатаю, шафу потрібно буде з квартири вивезти.

 - Це я з радістю.  Бачити її не можу, вона мені все нерви вимотала, - болісно скривився господар і з ненавистю подивився на шафу.  - Ви мене так виручили, скільки з мене?

- Ну ... - зам'ялася стара, покосившись на шафу.  - Я можу взяти натурою.
 

 - Чого?!  - здалося навіть посивів мужик.  - Це якось несподівано.  Може все ж краще грошима?  - пискнув він.

Єгорівна здивовано подивилася на до смерті переляканого клієнта і тут до неї дійшло, що він собі надумав.  Не стримавшись вона весело розсміялася.  Із шафи теж пхикнули.

Клієнт злякано відійшов від нього подалі і подивився на стару.

 - Та я не про це, - пояснила вона.  - Я сказала, що якщо вам шафа не потрібна я її можу взяти в якості плати.

 - Ааа, - з полегшенням витер він різко спітніле чоло і зрадів ще більше.

Шафу він віддав.  Він все одно хотів від неї позбутися, але його почала мучити совість, і він добре заплатив.

Тому ввечері у Єгорівному будинку виявилося поповнення в родині, у вигляді дуже зручної різьбленої шафи і щасливого Домового.  Вони сиділи за столом і пили солодкий чай з ватрушками.

Виявилося, що цей нещасний Домовик зовсім нещодавно жив в Лукомор'ї і навіть водив дружбу з Лісовиком, але потім трапився нещасний випадок і він виявився в цїєй проклятій шафі.

 - Може ти мені все по порядку розкажеш?  - зацікавилася стара.

 - Так що розповідати.  Жив я у Василини в будинку.  Допомагав їй по господарству.  А потім вона почала збиратися в ваш світ на пошуки зниклого Кощія.  Я їй допомагав скриню збирати, та в ній  і заснув.  А вона мене не помітила і забрала разом з собою в ваш світ.

 - Це яка ж скриня розміром була?  - буквально відвисла щелепа у Єгорівни.  - Так ваша Премудра судячи з усього будь-якого богатиря за пояс заткне.