«Глава 1»

Відьми бувають різні.  Є такі, що наводять порчу, підкидаючи вузлики з рваного ганчір'я.  Є такі, що навіть можуть приворожити чи звести в могилу.  А є треті, найогидніші.  Ті, які їдять і не товстіють.

Саме зараз Ніна Мишкіна бачила такий експонат, ховаючись за стопкою паперів і намагаючись скласти звіт.  Експонат, немов відчувши, що на неї дивляться, швидко встав і вильнувши задом поплив в кабінет до директора.

 - Мабуть за підвищенням, - захихикала прибиральниця Лідія Іванівна, вдаючи, що замітає підлогу.

Дівчина, згідно кивнувши, посміхнулася і почала-таки добивати цей нещасливий документ.  Внутрішньо втішаючи себе думками про те, що мовляв ну і що, що всі, хто приходять до відділу бачать тільки Янку секретарку, зате її все бабусі люблять.  І кожен раз, коли вона проходить повз - посміхаються і кажуть їй услід: дивіться, Ніночка пішла.  Така гарна дівчина ...

Хороша дівчина шумно зітхнула.  Ні.  Це щось зовсім не тішило, а навіть навпаки підштовхувало на думку, що потрібно з цим щось робити, але що?
Адже навіть ці баби в молодості пристойно начудили, а їй і згадати не буде про що.
Тим часом Лідія Іванівна, сівши в Янчине крісло і покосившись на журнал з фотографіями багатих холостяків, сумно зітхнула.

 - Добре ж Янці.  Молода та красива.  А у нас з тобою Мишка все позаду.

Від таких слів Нінку, яку всі в офісі так і звали Мишею, пересмикнуло і вона замість того, щоб відправити документи собі на пошту (куди вона завжди відправляла завершені документи, на випадок якщо вони їй знадобляться вдома, а флешка загубиться), підписалася на сайт  по збільшенню грудей.

 - І нічого мені не пізно!  Тридцять - самий сік!  - гнівно кинула вона, намагаючись відписатися від нав'язливого сайту, але це виявилося не так і просто.

 - «Ви дійсно вирішили остаточно зіпсувати собі життя?»  - кричало повідомлення, з дуже маленьким хрестиком виходом з сайту.

 - Впевнена!  - процідила крізь зуби дівчина, тикаючи на хрестик, але тут же спливло нове повідомлення.

 - «Але ж це все могло бути вашим», - повідомив сайт і замість повідомлення з'явилася фотографія дуже спокусливою грудей четвертого розміру.

Нінка з сумом глянула на свою одиничку.

 - «Ну і що, що маленькі.  Зате свої, рідні », - зі злістю подумала вона й натиснула на хрестик.

Сайт нарешті здався і видавши повідомлення: - «Ми сумуємо разом з вами», - відключився.
 - Сумують вони.  Як же ... - пробурмотіла Мишка.  - Були б у мене такі гроші, я б на море з'їздила.  На цілий місяць, і оселилася б у найдорожчому готелі.

 - Що, груди збільшити хочеш?  - звідкись дізналася про проклятий сайт прибиральниця.

 - З чого раптом такі висновки ?!  - образилася Нінка.

 - Та так, - посміхнулася Іванівна, кинувши неоднозначний погляд на її нешикарні груди.  - Я просто вмію дивитися в корінь.

 - А ось і ні.

 - Гаразд, гаразд - я нікому не скажу.  - засміялася стара і понюхавши духи, забуті секретаркою на її столі, задоволено прищулилася, обережно прислухаючись до звуків, що долинали з кабінету директора.  Зрозумівши, що Яна ще деякий час буде зайнята, Лідія Іванівна подушила собі за вухами, а потім подумавши, пшикнули на груди.

 - Нехай нюхають.  Може мужика собі знайду, - підморгнула вона Миші і вставши, пішла геть.

Дівчина прокралася до столу і принюхався.  Пахло квітами і смородиною.  Запах був дуже дивний, але такий смачний.

В голову прийшла дивна думка: «Може і самій надушитись?».  Але це було б дуже дивно, і тому пішла до свого столу, збираючись перевірити пошту, як здригнулася від несподіваного стукоту в двірний отвір.

Самі двері в приймальню зняли ще в минулому році, так як в неї постійно стукали, чим дратували і без того нервового директора.  Але навіть після цього стукати не перестали і начальству довелося змиритися.  Двері ж на місце так і не поставили.

 - До вас можна?  - увійшов до приймальні Олексій.  Таємна пристрасть і заповітна мрія зневіреної Ніни.  - Миколо Петровичу вільний?  - посміхнувся він своєю найспокусливішою посмішкою.

 - Зайнятий.  Він з Яною спілкується.  - відповіла дівчина, ніяково вдаючи, що працює.

У комп'ютері, тепер уже в її пошті вискочило повідомлення:
 - «А може все ж передумаєте?»
І за ним фотографія грудей в червоному купальнику, тепер уже п'ятого розміру.  Це призвело Мишу в почуття, і вона видалила повідомлення з позначкою «спам».

 - Дуже шкода, - награно відповів Олексій і вислизнув з кімнати.  Дівчина була впевнена, що той навіть радий, що йому не довелося спілкуватися з начальником.

Вона б теж була не проти знаходитися від нього подалі, але писати звіти і робити документи могла тільки вона.  А Яночка відмінно готувала каву і ... і схоже це було єдине, що вона вміла робити.

Директор вийшов через пів години зніяковіло відводячи погляд убік і навіть не глянувши на документи пішов у справах.
- Але Микола Петрович, їх потрібно терміново підписати, інакше у фірми будуть неприємності!  - кинулася за ним Мишка, але той окинув її настільки роздратованим поглядом, що вона завмерла на півдорозі.

Олексій, вже пів години чекавший начальника під приймальнею вирішив, що його проблеми почекають і зник за дверима сусіднього кабінету.

Дівчина сумно попленталася на своє робоче місце і зиркнула на дуже задоволену секретарку демонстративно фарбувавшу губи.

У приймальню заглянула Лідія Іванівна і насторожено покосившись на Яну, (помітила, що вона користувалася її духами чи ні?) Підійшла до Ніни.

 - Кофу гарячу хочеш?

 - Ні дякую.  У мене чай зелений, з м'ятою.  Будете?  - посміхнулася Ніна.

 - Та ні, я таке не п'ю.  Берегу здоров'я.

Секретарка хмикнувши кудись пішла.  Жінки провівши її поглядом сіли поговорити про те, про се.  Все одно вже всі справи перероблені.  Як раптом в приймальню вбіг начальник, слідом за яким невпевнено зайшов Олексій, мнучи в руках синю папку.