Розділ 13.1

Вранці, тільки-но встигли поснідати в невеликій їдальні, що стояла окремою будівлею на території залоги, розвідники зібралися на вулиці. Було прохолодно.

Вранішня роса залишала вологі сліди на чоботах, хоча сонце вже піднялося над північними горами. Де-не-де тримався густий туман, що не поспішав поступатися ясному ранку, досі ховаючи від погляду околиці. Навіть ліс, який новоприбулі солдати помітили ще вчора, зараз ледь виднівся.

– З вчорашнім завданням впоралися всі, тож можу сказати, що зі своїм вибором я не помилився, – до огидного бадьорим голосом промовив Івор Ізбор, оглядаючи сонних солдат. Від деяких підполковник отримав невдоволені погляди – виспатися за той короткий час, що їм відвели на відпочинок, було неможливо. Проте, офіцера аж ніяк не хвилювало чуже обурення. – Сьогодні загін розділиться для виконання наступних обов'язків: чергування на оглядових вежах, вилазка до північних гір, а дехто спуститься до найближчого села. Там востаннє бачили титана Йор, тож спробуйте дізнатися подробиці.

– Обов'язки обираємо довільно? – гукнув хтось з розвідників.

– Ні, – усміхнувся командир. – Розподілятиму вас я, щоб оцінити здібності кожного. Чергування на вежах сьогодні розпочне пара Реквієм Еар та Демі Рута, воно добове – завтра зранку їх змінить наступна команда. Їжею та водою вас забезпечать, але покидати вежі без серйозної на те причини заборонено. До села відправляться...

Далі Івор розподілив розвідників на дві групи: більша з них відправиться до північних гір, щоб виявити можливі сліди титанів, а невеликий загін спуститься в селище. Пам'ятаючи про попередні помилки солдатів і не надто радісне ставлення селян до них, підполковник наказав не видавати себе.

На тому й вирішили. Розвідники сонною юрбою потягнулися до конюшні, а Вієм з Демі в інший бік – до оглядових веж. Всього їх було чотири – дві на півночі, біля високих воріт, і ще дві на півдні, біля урвища, схованого за лісом. Проте, південні вежі мало хвилювали Івора – з півдня до залоги підступитися буде складно, тому поки чергування назначалось лише на північні.

– Виходить, нас можна привітати, – раптом гмикнула Демі, коли дівчата підійшли до воріт.

– Про що ти? – здивувалась Вієм, що вже встигла звернути в бік однієї з веж.

– Про наше завдання, – знизала плечима брюнетка. – Схоже, Івор впевнився в наших здібностях і більше перевірок не влаштовуватиме. Наступних щасливчиків ми побачимо завтра на вежах.

– Мені щось так не здається, – пирхнула блондинка. – Інші-то завдання виконали і після обіду вже вільні. А ми ще й без сну сьогодні.

– Ти просто погано знаєш нашого підполковника.

– А ти з ним добре знайома, виходить? – гмикнула Реквієм.

– Ну, якийсь час я в нього навчалася, саме перед вступом до армії, – несподівано зніяковіла Демі. – До речі, а хто був твоїм вчителем?

Кинувши короткий погляд на напарницю, білявка мимохідь відмітила зацікавленність в яшмових очах демонолога. Це змусило підійти до відповіді серйозно, намагаючись не видати себе хоча б найменшим, необдуманим жестом.

– Спочатку мене навчала бабця, але вона давно померла, – знизала плечима Вієм. – А потім просто пощастило напроситися в учениці до дідового друга.

– Справді? Напевно, цей друг був сильним воїном.

– Одним з найкращих, – погодилася розвідниця, мимоволі згадуючи міцну постать магістра. Хоч цей демонолог і ставився до Вієм, як до власної доньки, але навчання в нього ніколи не було легким.

– А як його звали?

– Навряд чи тобі щось скаже його ім'я, – відгукнулася Реквієм. – Вчитель загинув в портовому Цґої два роки тому.

– Під час того арешту відступників королівською вартою? – вражено вигукнула Демі. – Пробач, не подумала. Тоді й справді загинуло чимало народу через контрабандне перевезення заборонених артефактів.

– Ага, – задумливо відповіла дівчина. – Гаразд, давай по вежам.

Солдат Рута лише розсіяно кивнула, картаючи себе за таку цікавість. Вона знала, що вчителі для багатьох солдатів часто ставали другим батьком чи матір'ю, тож ця тема могла бути досить болючою. Особливо для Вієм, яка й без того втратила мало не всіх рідних.

Та сама розвідниця думала геть про інше.

Піднімаючись вузькими сходами на оглядову вежу, вона мимохідь згадувала той арешт два роки тому. Ймовірно, Демі подумала, що її вчитель був або випадковою жертвою того бою між вартою та відступниками, або ж вартовим.

Та, звісно, це було не так. Напевне, дізнайся напарниця справжню особу магістра – не засмучувалась би через підняту тему. Просто тому, що Нестор Маркіян був саме тим відступником, на якого велося полювання королівськими вартовими аж понад чотири місяці.

Проте, хоч Нестора і змогли смертельно поранити в бою, але перехопити артефакти так і не вдалося. Демонолог загинув, а жителі Цґоя видихнули з полегшенням – у відступнику бачили лише небезпечного злодія, яким той, чесно кажучи, і був.

Вієм розуміла це, тож завжди з обережністю підбирала слова, розповідаючи про рідних. Вона знала їх не просто відступниками – до прикладу, мадам Теодора, найвидатніша шахрайка та танцівниця столиці, замінила дівчині матір.

Красуня, що зводила з розуму будь-якого чоловіка, навчила її багатьом речам. Етикет, танці – Теодора змушувала вивчати все, що могло згодитися у житті дівчини. Вона ж навчила тверезо оцінювати чоловіків, щоб Реквієм могла керуватися холодним розумом, а не палкими емоціями, при виборі партнера.

До речі, читати мову тіла та міміку співрозмовника розвідниця теж почала через шахрайку. Вміння було дуже корисним, з огляду на те, який шлях для себе обрала солдат Еар. Завдяки йому, Вієм жодного разу не підставила ні названого діда, ні гільдію, ні себе впродовж усього часу роботи в розвідці.

Мабуть, тому Мстивой і відпустив підопічну з-під власного нагляду.