Розділ 10.2

– Гаразд, – раптом легко озвалася Реквієм, прямуючи до свого коня, щойно інші солдати звільнили місце. З десяток вершників миттєво кинулися наздоганяти командира. – Сподіваюся, від тебе теж буде користь.

Почувши слова нової напарниці, демонолог розреготалась. Вона справді очікувала побачити невпевнену розвідницю, якій просто пощастило вижити після сутички зі Станом. Навіть не зважаючи на розповідь Івора, яка розвіяла усі чутки і таки змусила повестися на вмовляння чоловіка змінити загін.

В реальності все було інакше. Демі дивувалась холодній витримці Реквієм та її ж байдужості до усіх пліток. Солдат Рута відчувала перед собою рівню і ніяк не могла зрозуміти це відчуття, адже мозок стверджував протилежне. Хіба простий маніпулятор може бути рівним магу?

Саму ж розвідницю мало хвилювали питання рівності. Бабуся завжди вчила – чужа повага засновується на фундаменті твоїх дій та рішень. І Вієм слідувала цьому принципу вже багато років. Все ж, в рідній гільдії діяло те ж саме правило.

Осідлавши коня, якого лагідно називала Лихом, через божевільний норов, білявка покинула конюшні слідом за Демі та її білосніжною кобилою. Остання була гарної породи з довгими ногами та новими підковами, але й каракова масть Лиха не поступалася красою.

Розвідниця видихнула з полегшенням, усвідомивши, що її навіженій тварині сподобалась довгонога красуня. Принаймні, якийсь час він поводиметься спокійно, але навряд чи Лихо довго протримається.

На завдання доводилося брати іншого коня, щоб дорога порода, подарована старим Мстивоєм на її повноліття, не кидалася в очі випадковим свідкам. Але Лихо був волелюбною твариною і довгого усамітнення в конюшнях просто так не терпітиме.

– Тобі взагалі байдуже, де спати в залогі? – поцікавилася Демі, помітивши, що чорний кінь напарниці навіть на рись не перейшов.

Здивовано поглянувши на брюнетку, Вієм неголосно гмикнула.

– До північного кордону ми дістанемося не раніше півночі. Теж хочеш загнати коней в мило, щоб потім відпочивати десь на півдорозі? До того ж, я сумніваюся, що все буде так легко.

– Про що ти? – здійняла брови солдат Рута, передчуваючи пригоду.

– Не намагайся здатися дурепою, – похмуро кинула дівчина. – Це дратує.

– Добре, не буду. То що саме тебе хвилює?

– Просто інтуїція, – знизала плечима Вієм. – Дістатися залоги на кордоні, що найближчий до титанів Ос, при цьому діючи в парах – занадто підозріло, як для спеціального загону. Мені не відомо, як звик діяти Івор, але на простодушну людину він не схожий. Закладаюся, по дорозі ще будуть сюрпризи.

– Не думаєш же, що на нас натравлять титанів?

– Звісно ж ні, – усміхнулася білявка. – А от когось іншого цілком можуть.

– Твоя правда, – розслаблено відгукнулася Демі, скеровуючи коня в бік лісу. – Теж думала, що він захоче оцінити нашу командну роботу якомога швидше. Але важко уявити, як саме.

Реквієм кивнула. Їм дали завдання та мотивацію, яка спонукатиме виконати його якомога швидше. Це може неабияк відволікти увагу багатьох солдат, хоча й не надовго.

– Ти ж можеш відчувати аури усіх живих істот, вірно? – запитала демонолог, задумливо озираючись по сторонам.

– Звісно.

– І який радіус дії цього вміння?

– В звичайному стані одна миля, – відповіла Вієм. – Хоча, у великих містах чи навіть в штабі я цим не користуюсь, забагато людей.

– Непогано, – цокнула язиком Демі, з повагою поглянувши на розвідницю. – А максимум?

– Не забагато питань? Вистачить і того, що я відчую будь-яку живу істоту, перш ніж вона встигне атакувати.

– Справедливо.

– А на що здатні демонологи четвертого рівня? – запитала розвідниця. – Ти співпрацюєш з демонами? Чи лише користуєшся їхньою силою?

– Ти не знаєш? – Демі якось дивно поглянула на неї.

Реквієм знизала плечима, ніяк не відповідаючи на це питання. Звісно, про демонологів вона знала достатньо – один з них був її наставником, – але рівень сили та вмінь мав неабияке значення.

До прикладу, вчитель – магістр Нестор, – був демонологом сьомого рівня. Та уявлення про можливості магів – в гільдії дещо стиралося. Відступники користовувалися практично усіма знаннями, і забороненими в тому ж числі. Тому Реквієм старалася перепитати, щоб не бовкнути зайвого.

– А я думаю, чому ти така байдужа, – раптом засміялась Демі. Помітивши здивований погляд розвідниці, брюнетка пояснила свою реакцію: – з демонолагами намагаються не зв'язуватися зайвий раз. Я співпрацюю з тіньовими сутностями різних рівнів – таких легше прикликати та й підкоряються вони просто. Здебільшого впливають на свідомість інших та ауру – можуть звести з розуму, забрати вдачу, проклясти чи спотворити сни.

– Непогано. В реальному бою від них є користь? Чи треба спочатку приспати ворога?

– Ображаєш, – гмикнула дівчина. – Хоча, тут я тебе навіть розумію. Демонологів часто недооцінюють, вважаючи нас зовсім не бойовими магами, а так, лиходіями в дитячих казках. Майже як у випадку з маніпуляторами, вірно?

– Можливо, – відгукнулася Вієм, збираючи довге волосся в простий пучок на маківці, щоб пасма не заважали в дорозі. – Давай галопом до перевалу, інакше зіткнемося з пустельником.

Демі кивнула, одразу пришпоривши кобилу. Лихо радісно заіржав, миттєво кинувшись слідом, ніби тільки й чекав цього моменту.

Пустельниками колись називали монахів, що подорожували пустелями, але згодом такі подорожі стали покаранням.

Більше п'ятнадцяти років тому, після страти короля з королевою, усіх послідовників богині Мари, вірянинами якої були правителі, відправляли на смерть без їжі та води. В пустелі їх знаходила нечисть, що злегка захоплювала виснажені тіла, а в подальшому нападала на інших подорожніх.

В цілому, пустельники слугували непоганим захистом для головного штабу від непроханих гостей. Саме тому їх не чіпали, але й зустрічатися з одержимими зайвий раз не хотілося.

Мимохідь замислившись над словами Демі, Реквієм зрозуміла, що точно не недооцінює напарницю. А на що здатні демонологи в бою, розвідниця усвідомлювала ще краще. Чесно кажучи, іноді фантазія цих магів лякала більше, ніж бойові здібності інших.