Розділ 10.

Ранок наступного дня новостворений загін зовнішньої розвідки, під командуванням Івора Ізбор, зустрічав на одному з полігонів.

Сонце тільки-но сходило над скелястою пустелею, що оточувала штаб з усіх сторін, тож від землі ще тягнуло нічним холодом. Солдати щільніше кутались в дорожні плащі та шкіряні куртки, чекаючи на прихід нового командира.

Про вранішній збір усіх сповістили ще минулого вечора. Помічники Івора дали й розпорядження стосовно форми — люди підполковника її не носили. Більш того, в цьому загоні не мали значення ні титули, ні родові імена.

Та, судячи з того, з яким презирством на Реквієм кидали погляди аристократи, що мерзли неподалік, все було не так просто. Це трохи хвилювало розвідницю — чи насправді все відбувалося так, як розповідав помічник?

Сховавши ніс за комір щільної, шкіряної куртки до середини стегна, а руки — в глибокі кишені, дівчина на мить заплющила очі. Вона чудово відчувала емоції присутніх, поки ті оглядали нових товаришів, тож дивитися у відповідь не було потреби.

Вієм не була песимісткою — життя в гільдії та тренування під суворим наглядом навчили її дивитися на речі тверезо. І зараз розвідниця допускала думки про можливу дідівщину в загоні.

Тож тепер все залежало від дій та авторитету самого Івора Ізбор — якщо він має нахабство ігнорувати титули аристократів, то повинен нести за це відповідальність.

Маленьке татуювання на шиї Реквієм потеплішало — бісеня теж відчувало ворожість від майбутніх товаришів. Безуал хотів підтримати дівчину, але не наважувався з'явитися. Не хотів підставити володарку — бойова форма духа лише посилить чужу неприязнь, а свій звичайний вигляд Безь показував лише декільком людям.

— Не хвилюйся, все гаразд, — прошепотіла, все так само ховаючи нижню частину обличчя за високим коміром. — Будуть діставати — я впораюсь.

Ще через кілька ударів серця з-за дверей головної будівлі, з'явилася висока постать самого підполковника. Чоловік одразу поспішив до нового загону, впізнавши знайомі з анкет обличчя.

Для Івора не залишилась непоміченою ситуація з Вієм — інші солдати вже встигли розбитися на групи самостійно й ніби навмисне уникали дівчину. Робили це дійсно демонстративно, більше для нового командира, аніж для самої розвідниці, яка, здавалось, до такого ставлення була байдужою.

Підполковник одразу зрозумів — її безрідне походження не мало такого великого значення, як рівень магії. Все ж, саме магічні здібності допомагали на завданнях, а не титули. Реквієм же не пощастило народитися порожньою.

— Що ж, майже всі тут, — задумливо промовив Ізбор, перераховуючи присутніх по головам. — Дéмі, в моєму загоні не дозволяються запізнення!

Колючий погляд карих очей миттєво знайшов темноволосу дівчину, що ледь встигла доєднатися до решти солдатів. Її чорне волосся нижче підборіддя гарно облямовувало обличчя з гострими, майже хижими рисами, а розкосі, яшмові очі весело оглядали майбутніх товаришів. Серед натовпу в чорно-білих одежах, її шкіряна куртка червоного кольору досить сильно виділялась.

Недовго думаючи, Демі підскочила до самотньої Реквієм і нахабно обійняла здивовану білявку за плечі:

— Та годі тобі сваритися, — легко відгукнулася дівчина. — Ось, мені навіть напарниця залишилась, ще й яка! Нашій команді тепер взагалі ніякі титани не страшні.

У відповідь, з боку інших солдатів, почулися смішки та тихі перешіптування. Схоже, переважна більшість справді вважала, що чутки про зіткнення Реквієм зі Станом були надто перебільшеними.

— Демонологиня з карального загону й розвідниця-маніпуляторка, — замислено гмикнув Івор, але заперечувати не став, тільки рукою махнув. — Що ж, моє ім'я ви всі вже знаєте. Думаю, вам також розповіли і про відсутність титулів, військової форми та родових імен на завданнях. До мене ви звертаєтеся на ім'я, як і до інших, але про субординацію раджу пам'ятати. За будь-які прояви дідівщини ламатиму кістки — повірте, в цьому я майстер. Тож, якщо ви прийшли сюди працювати, а не відлежуватися в лазареті — ласкаво прошу до нового загону.

Уважно оглянувши обличчя кожного, що миттєво прийняли серйозний вираз, підполковник продовжив:

— Немає сенсу вас зараз об'єднувати в загін, простіше діяти по командам з двох-трьох чоловік. Бачу, ви вже знайшли собі напарників, тож запам'ятайте їхні обличчя — далі ви працюватимете разом. Всі мають браслети зв'язку?

Солдати мовчки кивнули. Ті, хто перейшов до розвідки з інших загонів, як от Демі — мимохідь перевірили шкіряний ремінь з трьома циферблатами на власних зап'ястях. Раніше вони такими не користувались.

— Чудово, — тим часом продовжував Ізбор. — Я надіслав на кожен браслет координати залóги* на північному кордоні, до неї кожен дістається самостійно. Це ваша можливість спрацюватись з товаришем і знайти слабкі сторони обраної команди. Хто дістанеться першим — обирає кімнату на власний смак.

— Хіба в нас будуть окремі кімнати? — здивовано запитала руда розвідниця.

— Ця залога не користується популярністю у нашої армії, тож місця там вистачає, — відгукнувся підполковник. — Кожна кімната розрахована на двох-трьох людей, але стан меблів там дуже... різний. Загалом, хто не встиг — спатиме на дерев'яних лавах замість ліжок. Все, не затримую.

Оповістивши підлеглих про власне рішення, Івор не чекав інших питань. Одразу розвернувся та попрямував до коня, якого встиг вивести один з помічників. Чоловік навіть не озирався на розгублених солдат — осідлав тварину та спрямував ту галопом на північ.

Це змусило інших прийти до тями. Не чекаючи такої самостійності, загін розвідки кинувся до конюшні з невеликою затримкою. Аристократи точно не збиралися програвати в такому простому змаганні за власний комфорт.

— Що ж, пропоную познайомитись, — проказала Демі, спостерігаючи за метушнею натовпу. Вони з Реквієм вирішили перечекати назовні, аби випадково не потрапити під копита. — Ми все одно туди не проб'ємося, поки ці дурні не покинуть стійла. Я — Демі Рута, демонологиня четвертого рівня, перевелась з карального загону.