Розділ 10.1

Ранок наступного дня, спеціальний загін зовнішньої розвідки, під командуванням Івора Ізбор, зустрічав на одному з полігонів.

Сонце тільки-но сходило над скелястою пустелею, що оточувала штаб з усіх сторін, тож від землі ще тягнуло нічним холодом. Солдати щільніше кутались в дорожні плащі та шкіряні куртки, чекаючи на прихід нового командира.

Про вранішній збір усіх сповістили ще минулого вечора. Помічники Івора так само дали розпорядження стосовно форми – люди підполковника її не носили. Більш того, в цьому загоні не мали значення ні титули, ні родові імена.

Та, судячи з того, з яким презирством на Реквієм кидали погляди аристократи, що мерзли неподалік, все було не так просто. Це трохи хвилювало розвідницю – чи насправді все відбувалося так, як розповідав помічник?

Сховавши ніс за комір щільної, шкіряної куртки до середини стегна, а руки – в глибокі кишені, дівчина на мить заплющила очі. Вона чудово відчувала емоції присутніх, поки ті оглядали нових товаришів, тож дивитися у відповідь не було потреби.

Вієм не була песимісткою – життя в гільдії та тренування під суворим наглядом навчили її дивитися на речі тверезо. І зараз розвідниця допускала думки про можливу дідівщину в загоні.

Тож тепер все залежало від дій та авторитету самого Івора Ізбор – якщо він має нахабство ігнорувати титули аристократів, то повинен нести за це відповідальність.

Маленьке татуювання на шиї Реквієм потеплішало – бісеня теж відчувало ворожість від майбутніх товаришів. Безуал хотів підтримати дівчину, але не наважувався з'явитися. Не хотів підставити володарку – бойова форма духа лише посилить чужу неприязнь, а свій звичайний вигляд Безь показував лише декільком людям.

– Не хвилюйся, вони не наша ціль, – одними губами промовила розвідниця, все так само ховаючи нижню частину обличчя за високим коміром. – Будуть діставати – я впораюсь.

В ту ж мить, з-за дверей головної будівлі, з'явилася висока постать самого підполковника. Чоловік одразу поспішив до нового загону, розпізнавши в тому знайомі обличчя.

Для Івора не залишилась непоміченою ситуація з Вієм – інші солдати вже встигли розбитися на групи самостійно, тоді як дівчина з байдужістю поглянула на нового командира. І в цьому погляді чоловіку здалася відверта насмішка.

Розвідниця ніби мовчки запитувала: «невже чекали іншої реакції на порожню простолюдинку?», маючи на увазі новий загін.

Ні, вона не була єдиною простолюдинкою в загоні. Підполковник одразу зрозумів – походження не мало такого великого значення, як рівень магії. Все ж, саме магічні здібності допомагали на завданнях, а не титули. Реквієм же пощастило народитися порожньою.

– Що ж, майже всі тут, – задумливо промовив Ізбор, перераховуючи присутніх по головам. – Дéмі, в моєму загоні не дозволяються запізнення!

Колючий погляд карих очей миттєво знайшов темноволосу дівчину, що ледь встигла доєднатися до решти солдатів. Її чорне волосся було зібране в високий, недбалий хвіст, а яшмові очі весело оглядали майбутніх товаришів. Серед натовпу в чорно-білих одежах, її шкіряна куртка червоного кольору досить сильно виділялась.

Недовго думаючи, Демі підскочила до самотньої Реквієм, одразу підхопивши здивовану білявку під лікоть:

– Та годі тобі сваритися, – відгукнулася дівчина. – Ось, мені навіть напарниця залишилась, ще й яка! Нашій команді тепер взагалі ніякі титани не страшні.

Серед інших солдатів одразу почулися насмішки та тихі перешіптування. Схоже, переважна більшість справді вважала, що чутки про зіткнення Реквієм зі Станом були надто перебільшеними.

– Демонолог з карального загону та розвідниця-маніпулятор? – здивовано буркнув Івор, але заперечувати не став, лише махнув рукою. – Що ж, моє ім'я ви всі вже знаєте. Думаю, вам також розповіли і про відсутність титулів, військової форми та родових імен на завданнях. До мене ви звертаєтеся на ім'я, як і до інших, але про субординацію раджу пам'ятати. За будь-які прояви дідівщини ламатиму кістки – повірте, в цьому я майстер. Тож, якщо ви прийшли сюди працювати, а не відлежуватися в лазареті – ласкаво прошу до нового загону.

Уважно оглянувши обличчя кожного, що миттєво прийняли серйозний вираз, підполковник продовжив:

– Немає сенсу вас зараз об'єднувати в загін, простіше діяти по командам з двох-трьох чоловік. Бачу, ви вже знайшли собі напарників, тож запам'ятайте їхні обличчя – далі ви працюватимете разом. Всі мають браслети зв'язку?

Солдати мовчки кивнули. Ті, хто перейшов до розвідки з інших загонів, як от Демі – мимохідь перевірили шкіряний ремінь з трьома циферблатами на власних зап'ястях. Раніше вони такими не користувались.

– Чудово, – тим часом продовжував Ізбор. – Я надіслав на кожен браслет координати залóги* на північному кордоні, до неї кожен дістається самостійно. Це ваша можливість спрацюватись з товаришем і знайти слабкі сторони обраної команди. Хто дістанеться першим – обирає кімнату на власний смак.

– Хіба в нас будуть окремі кімнати? – здивовано запитала руда розвідниця.

– Ця залога не користується популярністю у нашої армії, тож місця там вистачає, – гмикнув підполковник. – Кожна кімната розрахована на двох-трьох людей, але стан меблів там дуже... різний. Загалом, хто не встиг – спатиме на дерев'яних лавах замість ліжок. Все, не затримую.

Оповістивши підлеглих про власне рішення, Івор не чекав інших питань. Одразу розвернувся та попрямував до коня, якого встиг вивести один з помічників. Блондин навіть не озирався на розгублених солдат – осідлав тварину та спрямував ту галопом на північ.

Це змусило інших прийти до тями. Не чекаючи такої самостійності, загін розвідки кинувся до конюшні з невеликою затримкою. Аристократи точно не збиралися програвати в такому простому змаганні за власний комфорт.

– Що ж, пропоную познайомитись, – промовила Демі, поки спокійно йшла разом з Реквієм до конюшні. – Ми все одно туди не проб'ємося, поки ці дурні не покинуть стійла. Я – Демі Рута, демонолог четвертого рівня, перевелась з карального загону.