Розділ 9.2

Вієм стояла навпроти, одягнена в лляну сорочку та вільні брюки, замість звичної форми з гербом розвідки.

– Так, хотів дещо запитати. Ти знайома з солдатом Переяром?

– Вперше чую, якщо чесно, – Реквієм здивовано здійняла брови, намагаючись зрозуміти, в чому причина такого візиту.

– Та невже? Ти сьогодні навідувалась до його палати.

– А, то ви про Велета? – до подиву офіцера, розвідниця лише розслабилась, усвідомивши, про кого мова. – Ви б так і сказали. Його я знаю. А чому питаєте? Щось сталося?

– Сталося, – задумливо простягнув чоловік. – Саме після вашого візиту, солдате Еар, у нього зникла магічна мутація.

– Справді? – здивувалась Вієм. І зараз офіцер не міг сказати точно, наскільки щирим був цей подив. – Це чудова новина. Гм… виходить, ви підозрюєте мене?

– Так, і мені цікаво, як ти змогла вилікувати солдата Переяра?

Спохмурнівши, розвідниця поглянула на чоловіка, обдумуючи власні слова.

– Пане лікарю, щоб зробити щось подібне – потрібно бути магом. Ба більше – вправним цілителем. А я, в свою чергу, простий солдат, магічно порожній до того ж. Ви прийшли знущатись, чи що?

Розгублений, через різку відповідь, Гамаюн навіть не одразу знайшов, що сказати. Раніше він якось не задумувався, як звучатимуть його слова для розвідниці, що не володіла даром. А тепер? Невже йому соромно через власні звинувачення?

– Звісно ж ні. Я лише хочу зрозуміти, що вплинуло на мутацію пацієнта – думаю, про безуспішні спроби лікарів прибрати трансформацію ти вже чула. Якщо це заборонені знання…

– То я їх не знаю, – обірвала Реквієм. – Навіть якби я скористалася чимось забороненим – по-вашому, я настільки дурна, щоб займатися подібним в переповненому лазареті посеред білого дня?

– Я не згадував, що мутації Переяра зникли вдень.

– Так, ви сказали, що це сталося одразу після мого візиту. А коли я навідувала Велета – повірте, ще пам’ятаю. І знаєте, особливої різниці – вдень чи вночі, – немає. Я все одно не можу користуватися магією. Навіть забороненою.

Остаточно зніяковівши перед розсердженим поглядом білявки, Дем’ян втомлено почухав потилицю. Як так вийшло, що його ж підозри обернулися проти нього? Завдяки власній магії Гамаюн знав, що в словах Реквієм не було брехні, але щось все одно не давало йому спокою. Можливо, вона лише наштовхнула Переяра на потрібні думки під час свого візиту? Ті ж заборонені знання – не обов’язково самостійно користуватися ними.

Дивлячись на розвідницю зараз – лікар звідкись розумів, що вже поставив себе у програшну позицію. Та коли саме? Коли вперше розгубився через її впевненість в кожному слові? Чи коли відчув сором за власні підозри? Це вже не мало значення. Можливо, Реквієм допомогло неправильно задане питання. Хтозна. Але почати розмову з початку він вже не міг.

– Я не збирався ні знущатися, ні звинувачувати тебе в чомусь, – зрештою видихнув Дем’ян. – Мені потрібно лише знати, як боротися з силою нового титана. Звичайна магія лікарів тут не допомагає, тож я…

– Думали, що я знаю більше вашого? – з помітним сумнівом на обличчі підказала дівчина. – Отже, ви допускаєте, що магію титанів треба не лікувати, а… гм… викорінювати іншим способом? До речі, чому ви у самого Велета не запитали?

– Викорінювати? – задумливо уточнив цілитель. Що ж, в словах розвідниці була правда. Звичайна лікарська магія дійсно не завжди допомагала. – Велет наполягає на тому, що зміг прибрати мутації самостійно, за допомогою аури.

– Ну, ось вам і відповідь на ваше запитання, – знизала плечима Реквієм. – Аура має свою пам’ять про тіло, навіть наші рани спершу відображуються на життєвій енергії, а далі торкаються плоті. Солдат Переяр міг просто… змусити її згадати попередній вигляд фізичної оболонки. Але тут ще треба закріпити ментальний образ настільки, щоб аура повірила – саме так вона і має виглядати. Вибачте, це дещо важко пояснити.

На мить замислившись, розвідниця раптом посилила власну ауру настільки, що та стала помітною навіть неозброєним оком. Полум’я життєвої сили розгоралося справжнім багаттям, кольори якого поступово переходили з золотого в приємний фіолетовий. Останній відтінок вперто асоціювався з неординарною, незалежною та волелюбною натурою дівчини.

– Бачите? Моя аура стабільна та чиста, без дірок чи темних плям – я повністю здорова, поранень немає, чужого впливу теж. А тепер вдарте мене, тільки не сильно.

– Я не б’ю жінок, – обурився Дем’ян. – Та й навіщо це?

Закотивши очі на дурне запитання, розвідниця сама взяла праву руку чоловіка своєю та доторкнулася чужою кінцівкою до власного плеча. Аура помітно хильнулася в бік від долоні, перш ніж повернутися в попередній стан.

– Помітили реакцію? Моя життєва сила зреагувала раніше, ніж я відчула дотик. Це сталося через вашу ауру, адже перша реакція на незнайому енергію – відійти на безпечну відстань. Потім вже відбувається взаємодія. Реакція схожа на зіткнення хмар: якщо вони більш-менш схожі – все нормально. А що станеться, якщо тепле повітря різко почне охолоджуватися? Вірно, гроза. Десь такою ж буде реакція аури на чужу, несхожу або неприємну життєву силу. Ви ж знаєте, з якими людьми вам неприємно спілкуватися? Людина ніби хороша, нічого поганого не зробила, а перетинатися з нею не хочеться? Ось це – пам’ять аури. І щоб співпрацювати з нею – треба неабияк постаратися. Тим паче, що змінити фізичне тіло після насильницького вторгнення в структуру самого організму – дуже… виснажливе заняття.

– А ти вправний маніпулятор аурою, – задумливо промовив чоловік. Йому – бойовому лікарю, – щойно зачитали повноцінну лекцію про енергополе живої істоти? Що ж, нехай так. – На чужі аури ти також можеш впливати?

В світлих очах навпроти, як йому здалося, заграли бісенята. Гамаюн відчував, що втратив контроль над ситуацією, чим і скористалася Вієм.

– Пане лікарю, що для вас «вплив на ауру»? Самі ж бачили – простий дотик до іншої людини здатен на це.

Треба було брати з собою Ізбора. Дем’ян ледь не вилаявся в голос – це дівчисько вправно використовувала будь-які туманні формулювання в розмові, вивертаючи ті на власну користь. Лікар з усмішкою усвідомлював, що програв в цій дискусії ще на самому початку. Все ж, проводити допити йому вдавалося найгірше.