Розділ 9.1

П’ятиповерховий гуртожиток являв собою окрему будівлю, пов’язану зі штабом лише кам’яним переходом з невеликими вікнами. Прямо під ним знаходився ще один коридор, який вів вже у підвали під обома будинками, і був частиною захисного бункеру. Проте, останній використовувався настільки рідко, що давно вже обріс павутиною та припав не одним шаром пилюки.

Сьогодні солдати, підстарши́на й навіть деякі офіцери з молодшої старшини вирішили розслабитися після повернення з завдання, влаштувавши невелику вечірку в одній з кімнат. Звідти лунала досить голосна музика, записана на спеціальні артефакти, які можна було придбати в столиці. Відпочиваючі наважилися на декілька пляшок вина, не ризикуючи брати щось міцніше. Якщо їх піймають з серйозною випивкою або просто не надто тверезими – вважай, кар’єра в серці армії скінчилася.

Старші офіцери, які знали про плани молодших, не заперечували – все ж, відпочинок дійсно був заслуженим. Про вбивство генерал-поручника Отая тут також ще не знали – паніка не встигла вийти за межі головної будівлі, коли вже була придушена генеральною старшиною. Військова верхівка планувала приховувати смерть одного з генералів так довго, як тільки зможе, інакше ця подія точно неабияк послабить авторитет армії Ророса.

Проте, хоч погані новини і поширювалися вибірково, але старші офіцери, які до моменту вбивства встигли покинути штаб, досі не знали про нього. В їхньому числі були й Гамаюн з Ізбором, але якщо Івор з помічником спокійно розбирали звіти, то Дем’ян цілеспрямовано рухався до однієї з солдатських кімнат.

Лікаря не відпускали думки про чудодійне зцілення одного з пацієнтів, який натрапив на невідомого титана. Кращі цілителі армії не змогли нічого протиставити дивній, тваринній трансформації, а та просто зникла через півгодини?

Велет відмовився допомагати навіть під загрозою догани, вперто наполягаючи на тому, що зміг впоратися самостійно. Навіть поетапно розписав усі дії, які допомогли повернути людські частини тіла.

Та якщо він сам здогадався, як прибрати мутацію, то чому не зробив цього раніше? Гамаюн навідувався до солдата за годину до його повного відновлення і не було схоже, що Велет вірив у вдале вирішення проблеми.

Пощастило, що він встиг помітити молоду розвідницю, перш ніж та раптово зникла. Дівчина саме вийшла з палати, коли Дем’ян заходив в лабораторію. Але тоді цілитель не надав особливої уваги гості. Хіба мало в лазареті відвідувачів? Та тільки саме після цього візиту зникли мутації, тож Гамаюн мав перевірити власну здогадку.

Коли він бачив її востаннє – розвідниця могла похизуватись хіба що сильною аурою, яка навряд чи допоможе проти чужої магії. А тепер? Невже вона скористалася забороненими знаннями прямо тут, в головному штабі армії? В це вірилось слабко, але перевірити все одно треба.

Згадавши потрібне ім’я, яке чув від Івора, полковник навідався на вахту. Дем’ян не встиг дізнатися номер потрібної кімнати, як майже одразу був зупинений двома розвідниками, що проходили повз.

– То ви Вієм шукаєте? – запитав один з них.

Озирнувшись, Дем’ян коротко кивнув, відповідаючи на запитання.

– У себе її зараз не знайдеш, – простягнув другий. – Громвал сьогодні вечірку влаштовує, то краще навідайтесь в 347-му кімнату, там вона має бути.

– Добре, дякую за підказку, – промовив лікар, збігаючи сходами на другий поверх.

Він не став реагувати на їхню подальшу розмову, дозволяючи солдатам робити будь-які висновки, з чим ті не забарилися.

– Невже у нашої дівчинки залицяльник з’явився? – реготнув розвідник, проводжаючи поглядом старшого офіцера.

– Думаєш? Кажуть, що Реквієм заручена з якимось столичним паном. Не з цим же, ну справді? Він зі знатних, та й в штабі з’являється точно частіше, ніж у столиці.

Далі Гамаюн вже не слухав, та й нічого важливого в словах розвідників не почув – особисте життя дівчини його не цікавило.

Проте, допомога виявилася досить вчасною, тож потрібну кімнату офіцер знайшов швидко. Пропустити вечірку на третьому поверсі було складно – хоча б тому, що двері, які могли б приглушити музику, були відчинені навстіж.

В коридорі так само знайшлися двоє зв’язківців та один артефактор – чоловіки курили біля прочиненого вікна та про щось неголосно розмовляли. Дем’ян лише мазнув по ним байдужим поглядом, перш ніж наблизитися до відчинених дверей.

В кімнаті, розрахованій на чотири людини, зараз було багатолюдно. Два двоповерхових ліжка зсунули під саму стіну, залишивши на місці лише стіл, заставлений різними закусками, солодощами та пляшками з вином. Останні полковник проігнорував, натомість виділивши в натовпі потрібну фігуру.

Точніше, як в натовпі? Дівчина знаходилася в самому центрі кімнати, де було найбільше вільного місця, і… танцювала. Енергійна музика, в такт якій рухалася розвідниця, змусила чоловіка здивовано зупинитись. Звиклий до елегантних, виважених рухів та класичної, живої музики на балах, він вперше бачив настільки незвичний танець.

Реквієм рухалась впевнено, відповідаючи на кожен удар барабанів власним тілом та з усмішкою спостерігала за схожими, такими ж впевненими, рухами повнотілого артефактора навпроти. Вони обидва знаходилися в центрі, підспівуючи словам, що помітно виділялись на фоні різкої та енергійної мелодії, і, здавалося, цим лише сильніше розпалювали усіх присутніх.

Цей танець не намагався звабити глядача – навпаки, він демонстрував вправність танцюючих та, в певній мірі, їхню силу разом з витривалістю. Але це зовсім не робило незвичні рухи не гарними – заперечувати красу та гармонійність танцю було марно.

Покликавши найближчого солдата з натовпу, Дем’ян попросив того передати коротке повідомлення для Реквієм Еар. В ньому йшлося про термінову розмову, яку лікар не міг відкласти на завтра – з самого ранку новий загін розвідників відбуває на кордон разом з Ізбором.

Гамаюн відійшов подалі від кімнати та зупинився біля прочиненого вікна, дістаючи цигарку.

Раніше він не дуже поважав паління, але, перейшовши у звання бойового лікаря, пачка цигарок стала незмінною річчю в його кишенях. На завданнях людські тіла зрідка залишались у своєму первинному стані, коли щось йшло не за планом.