Розділ 6.

— Ось ти де, Реквієм, — промовила Дана, плеснувши дівчину по плечу, коли та снідала в їдальні. — Як тобі останні новини? Щаслива потрапити до нового загону?

— Що? — насилу запитала розвідниця, від несподіванки подавившись кашею. — Який ще новий загін?

— Ну як же? — здивувалась Дана, сідаючи навпроти. Підхопивши червоне яблуко з таці суперниці, цілителька відкусила шматок і, прожувавши, пояснила: — зранку генерал-чотар Колодар затвердив твоє переведення до зовнішньої розвідки. Вітаю з підвищенням, тепер ти під прямим командуванням підполковника Ізбора.

Почувши новину, обличчя Вієм різко потемнішало, скидаючись на грозову хмару.

— Яка, в біса, зовнішня розвідка? — пробурмотіла дівчина, розгублено поглянувши в тарілку з недоїденою кашею. — Щоб його чорти віднесли, цього підполковника. Може ще не пізно відмовитись від переводу?

Білявка в надії підскочила з місця, але Дана зупинила її, вчасно схопивши за руку:

— Можеш навіть не старатись, наш чотар Юстин вже надав згоду, тож тепер ти офіційний член команди Ізбора. Не думала, що ти будеш проти такого стрімкого підвищення.

— Я була б щаслива підвищенню у складі внутрішньої розвідки, — зітхнула дівчина, важко падаючи назад на стілець. Від таких новин апетит зник, тож Вієм рішуче відсунула тацю з їжею. Притиснувшись чолом до холодної стільниці, відчула зростаючу пульсацію у скронях. — Ну якого біса, га? Я ж навіть не маг, чому вони призначили мене саме туди?

Спостерігаючи за розпачем напарниці, Дана зітхнула, доїдаючи яблуко. На відміну від Реквієм, цілителька мріяла потрапити до зовнішньої розвідки, але при вступі їй не вистачило витривалості. Саме тому вона приділяла стільки уваги фізичним тренуванням, не полишаючи власних мрій про призначення на кордон. Звісно, її батьки, відомі на весь Ророс цілителі, не підтримали б мрію доньки, а тому й не знали про неї.

— Що ж, якщо мені не вдасться позбутися цього раптового, кар’єрного зростання, я чекатиму на вас з Ерастом там, — буркнула Вієм, піднявши голову. — Не баріться тут, інакше я збожеволію від нудьги.

— Аякже, — з викликом усміхнулася Дана. — Якщо надумаєш розслабитись — залишимо тебе далеко позаду.

— По рукам, — погодилась розвідниця. Підбадьорившись, простягнула долоню суперниці: — ставлю п’ятдесят золотих на те, що першою здолаю титана саме я.

— Мріяти не шкідливо, — гмикнула Отая, та руку потисла. — Але тут я тебе вперед не пропущу.

— На що сперечаємось, дівчата? — гукнув Ераст, прямуючи до подруг з власною тацею. По обличчю рудоволосого було помітно, що вранішнє пробудження далося йому важко.

— О, Ерасте, ти вчасно, — захопившись новою ставкою, Вієм усміхнулась парубку: — станеш свідком моєї перемоги в майбутньому, а зараз розбий.

Не розуміючи, в чому полягає чергова суперечка дівчат, Ераст все ж слухняно вдарив ребром долоні по їхнім рукам. Сівши за стіл розвідниць, той в очікуванні поглянув на обох, приймаючись за сніданок.

— То на що сперечаєтесь?

— На титана, — легко відгукнулась Реквієм, раптом повернувши собі апетит. Підсунувши назад кашу, дівчина взялась за ложку. Здавалося, сумні думки миттєво покинули її, звільнивши місце азарту.

— В сенсі?

— Взагалі-то, суперечка на п’ятдесят золотих, — зауважила Дана, цього разу стягнувши булочку з таці рудого. — Їх отримає та з нас, хто першою завалить титана, тобто я.

— Хо-хо, ти ще не перемогла мене, — вражена таким нахабством, Вієм жартівливо пригрозила ложкою. — Впевнена, на сьогоднішньому тренуванні я покажу кращий результат.

— Та невже? Тоді доїдай свою кашу і ходімо дізнаємось.

Розвідниця кивнула, погоджуючись з таким рішенням і швидко закінчила зі сніданком. Дана теж не відставала, вже на ходу доїдаючи булочку з заварним кремом, а за мить обидві розвідниці зникли з їдальні, залишивши за столом спантеличеного Ераста. Арбалетник, намагаючись переварити все почуте разом з кашею, з сумом зітхнув, пробурмотівши собі під ніс:

— Як завжди енергійні. Але чорт, титана? Як їм взагалі прийшла в голову така думка?

На полігоні Дана з Вієм опинились першими, щойно переодяглись в форму для тренування. Чекати решту товаришів не стали, натомість, одразу зайнялись розминкою. Загорівшись новою суперечкою, Реквієм навіть забула про небажане призначення.

Обидві почали тренування на годину раніше, тож до приходу чотаря встигли виконати увесь порядок вправ. Здавалося, про відпочинок дівчата й не згадували, фокусуючись тільки на перемозі, коли перейшли до бігу з перепонами. Така активність помітно стомила їх, але не могла змусити здатись так рано. Однаково на сьогодні жодних завдань не було, тож і Вієм, і Дана збиралися викластися на повну.

Якийсь час чотар Юстин здивовано спостерігав за підлеглими, поки на очі не трапився Ераст. Рудий виглядав вже помітно бадьорішим і на запитання командира коротко розповів про вранішню суперечку посестер.

— Тобто, вони серйозно планують використовувати титанів Ос в своїх змаганнях? — уточнив чоловік.

— Як бачите, — байдуже кивнув Яртур. — Вони тут вже більше години, тож самі вирішуйте, наскільки це серйозно.

Їхню розмову почули й інші розвідники, що завмерли неподалік з поганим передчуттям. Ні, їх не здивувало нове змагання між дівчатами — надто звикли до невгамовних новеньких. Зараз же присутніх хвилювало тільки наступне рішення чотаря і воно не змусило себе чекати.

— Ну що ж, чоловіки не можуть дозволити собі так відставати від дівчат, тож і тренувальний полігон ми покинемо не раніше, ніж наші найвитриваліші, — проголосив командир.

— Я так і знав, — ледь чутно простогнав хтось із загону. — Але ж чотарю, вони тут явно надовго, а у нас сьогодні вихідний. Невже ми теж повинні страждати через цю дурну суперечку?

— От коли зможеш виступити на рівних проти одного з титанів — тоді й матимеш право на відпочинок, — гмикнув чотар. — А поки чоловічий зад в розвідці рятує мале дівча — можеш про це забути.

Слова капітана хоч і були принизливими, але змусили замовкнути всіх обурених. Пасти задніх виявилося неприємно, тож розвідники мовчки прийнялися за роботу.