Розділ 6.1

– Ось ти де, Реквієм, – промовила Дана, плеснувши дівчину по плечу, коли та снідала в їдальні. – Як тобі останні новини? Щаслива потрапити до нового загону?

– Що? – глухо запитала розвідниця, від несподіванки подавившись кашею. – Який ще новий загін?

– Ну як же? – здивувалась Дана, сідаючи навпроти. Підхопивши червоне яблуко з таці суперниці, цілителька відкусила шматок і, прожувавши, пояснила: – зранку генерал-чотар Колодар затвердив твоє переведення до зовнішньої розвідки. Вітаю з підвищенням, тепер ти під прямим командуванням підполковника Ізбора.

Почувши новину, обличчя Вієм скривилось від досади та повного розчарування.

– Яка, в біса, зовнішня розвідка? – пробурмотіла дівчина, сумно поглянувши в тарілку з недоїденою кашею. – Щоб його чорти віднесли, цього підполковника. Може ще не пізно відмовитись від переводу?

Блондинка в надії підскочила з місця, але Дана зупинила її, вчасно схопивши за руку:

– Можеш навіть не старатись, наш чотар Юстин вже надав згоду, тож тепер ти офіційний член команди Ізбора. Не думала, що ти будеш проти такого стрімкого підвищення.

– Я була б щаслива підвищенню у складі внутрішньої розвідки, – відповіла дівчина, стомлено опускаючись на стілець. Від таких новин апетит зник, тож розвідниця рішуче відсунула тацю з їжею. Притиснувшись чолом до холодної стільниці, вона відчула зростаючу пульсацію у скронях. – Ну якого біса, га? Я ж навіть не маг, чому вони призначили мене саме туди?

Спостерігаючи за розпачем блондинки, Дана лише зітхнула, доїдаючи яблуко. На відміну від Реквієм, цілителька мріяла потрапити до зовнішньої розвідки, але при вступі їй не вистачило витривалості. Саме тому дівчина приділяла стільки уваги фізичним тренуванням, не полишаючи власних мрій про призначення на кордон. Звісно, її батьки, відомі на весь Ророс цілителі, не підтримали б мрію доньки, а тому й не знали про неї.

– Що ж, якщо мені не вдасться позбутися цього раптового, кар’єрного зростання, я чекатиму на вас з Ерастом там, – буркнула Вієм, піднявши голову. – Не баріться тут, інакше я збожеволію від нудьги.

– Аякже, – з викликом усміхнулася Дана. – Якщо надумаєш розслабитись – залишимо тебе далеко позаду.

– По рукам, – погодилась розвідниця. Підбадьорившись, вона простягнула долоню суперниці: – ставлю п’ятдесят золотих на те, що першою здолаю титана саме я.

– Ти азартна, як завжди, – гмикнула Отая, та руку потисла. – Але тут я тебе вперед не пропущу.

– На що сперечаємось, дівчата? – гукнув Ераст, прямуючи до подруг з власною тацею. По обличчю рудоволосого було помітно, що вранішнє пробудження далося йому важко.

– О, Ерасте, ти вчасно, – відгукнулася Вієм. – Станеш свідком моєї перемоги в майбутньому, а зараз розбий.

Не розуміючи, в чому полягає нова суперечка дівчат, парубок все ж слухняно вдарив ребром долоні по їхнім рукам. Сівши за стіл розвідниць, він в очікуванні поглянув на обох, приймаючись за сніданок.

– То на що сперечаєтесь?

– На титана, – усміхнулась Реквієм, раптом повернувши собі апетит. Підсунувши назад кашу, дівчина взялась за ложку. Здавалося, сумні думки миттєво покинули її, звільнивши місце азарту.

– В сенсі?

– Взагалі-то, суперечка на п’ятдесят золотих, – поправила Дана, цього разу стягнувши булочку з таці друга. – Їх отримає та з нас, хто першою завалить титана, тобто я.

– Хо-хо, ти ще не перемогла мене, – вражена таким нахабством, блондинка жартівливо пригрозила ложкою. – Впевнена, на сьогоднішньому тренуванні я покажу кращий результат.

– Та невже? Тоді доїдай свою кашу і ходімо дізнаємось.

Вієм кивнула, погоджуючись з таким рішенням і швидко закінчила зі сніданком. Дана так само не затримувалась, вже на ходу доївши булочку з заварним кремом, а за мить обидві розвідниці зникли з їдальні, залишивши за столом спантеличеного Ераста. Парубок, намагаючись переварити все почуте разом з кашею, лише з сумом зітхнув, пробурмотівши собі під ніс:

–  Вони, як завжди, надто енергійні. Але чорт, титана? Як їм взагалі прийшла в голову така думка?

На полігоні Дана з Вієм опинились першими, щойно переодяглись в форму для тренування. Та чекати решту товаришів не стали, одразу починаючи розминку. Загорівшись новою суперечкою, Реквієм навіть забула про небажане призначення, якого ніколи не прагнула.

Так як дівчата розпочали тренування на годину раніше необхідного, то до приходу чотаря встигли виконати увесь порядок вправ. Проте, відпочивати не поспішала жодна з них, зосередившись на пробіжці з перепонами. Тренування помітно стомило їх, але не могло змусити здатись так рано. Все ж, на сьогодні жодних завдань не було, тож і Вієм, і Дана збиралися викластися на повну.

Якийсь час чотар Юстин здивовано спостерігав за підлеглими, поки не помітив Ераста. Парубок виглядав вже помітно бадьорішим і на запитання командира коротко розповів про вранішню суперечку подруг.

– Тобто, вони серйозно планують використовувати титанів Ос в своїх змаганнях? – вражено уточнив чоловік.

– Як бачите, – байдуже кивнув рудий. – Вони тут вже більше години, тож самі вирішуйте, наскільки це серйозно.

Їхню розмову почули й інші розвідники, що завмерли неподалік з поганим передчуттям. Ні, їх здивувало нове змагання між дівчатами, але ще більше хвилювало рішення чотаря, яке мало б наслідки для всіх.

– Ну що ж, чоловіки не можуть дозволити собі поступатися в силі дівчатам, тож тренувальний полігон ми покинемо не раніше, ніж наші квіточки, – проголосив командир.

– Я так і знав, – ледь чутно простогнав хтось із солдат. – Але ж чотарю, вони тут явно надовго, а у нас сьогодні вихідний. Невже ми теж повинні страждати через цю дурну суперечку?

– От коли зможеш виступити на рівних проти одного з титанів – тоді й матимеш право на відпочинок, – насмішкувато відповів чотар. – А поки чоловічий зад в розвідці рятує мале дівча – можеш про це забути.

Слова капітана хоч і були принизливими, але змусили замовкнути всіх обурених. Їм дійсно було неприємно пасти задніх, тож розвідники мовчки прийнялися за роботу.