Розділ 4.

Завдяки вдалому розташуванню головного штабу, до столиці розвідники дісталися всього за дві години верхи. Коней, звісно, довелося залишити в невеликому лісі за межами міста, а далі прямувати в обхід головних воріт — в цій ситуації вони не могли привертати до себе будь-чию увагу.

Хоч армія й керувала Роросом з тіні, але влада аристократії залишалася вагомою. В підпорядкуванні багатьох знатних сімей знаходились і бойові загони, що могло стати проблемою вже для державної цілісності.

Цієї ночі під прицілом розвідки виявилося шість маєтків в різних частинах столиці і два за її межами, ближче до моря. Один з двох дістався Реквієм Еар, а команді Дани й Яртура випало розставляти артефакти в маєтку, що знаходився в центрі міста, з посиленою охороною. На виконання завдання виділили тридцять хвилин — розвідники зобов’язані повернутися в штаб до світанку.

Незважаючи на те, що лікарі слугували підтримкою в кожному підрозділі — в парі Дани Отаї та Ераста все було навпаки. Завдяки власній спостережливості та уважності до дрібниць, арбалетник часто залишався на відстані, прикриваючи спини своїх. Так сталося й цього разу.

Основне завдання по проникненню та встановленню артефактів виконувала цілителька, вправно пересуваючись балками під самою стелею, тоді як Ераст прибирав усі перешкоди на її шляху. Ні, він не вбивав — слуги й охоронці отримували в шию розчинну голку зі снодійним, що створювалася шляхом замороження зілля, і зненацька засинали на декілька хвилин. Розчин діяв миттєво, тільки-но відбувалася взаємодія зі шкірою живої істоти, а тому подібну зброю, що не залишала по собі слідів, часто використовували в армії.

Вдала командна робота Отаї й Яртура дозволила їм безпечно завершити справу та вже за двадцять три хвилини повернутися до лісу, очікуючи на решту товаришів. Розвідники поверталися парами і вже за кілька хвилин майже увесь загін був на місці, не вистачало лише трьох чоловік — саме тих, хто отримав адреси маєтків біля моря.

— От хвалько, — зневажливо гмикнула Дана, згадуючи самовпевнені слова Реквієм. — На словах вправна, а на ділі остання. Там роботи на п'ять хвилин, де її носить?

Почувши її буркотіння, Ераст, що сидів на пенькові неподалік, протираючи арбалет від розтанувших голок снодійного, мимоволі перевів погляд в бік міста. Можливо, хотів побачити наближення товаришів, що вже помітно спізнювались, але ніч відповіла тишею й ледь чутним шелестінням вітру.

— Може щось сталося? — припустив рудий. — Дорога від пляжу не зайняла б стільки часу.

Наблизившись до підлеглих з потертим записником в руках, чотар Юстин випадково почув їхню розмову, закінчуючи позначати імена розвідників, що повернулись. Він робив дрібні помітки біля прізвищ, позначаючи, в основному, відсутність складнощів в процесі виконання роботи підлеглими — для звіту вищому керівництву.

— Хай там як, а ми не можемо затримуватися через трьох чоловік, — кинув чотовий. — Чекаємо ще десять хвилин і відбуваємо.

Почувши наказ, і Дана, і Ераст помітно напружились. Ще з навчання обоє знали — завдання завжди стоїть на першому місці, а перечити наказам старших не дозволялося. І якщо розвідники справді втрапили в халепу, тим самим зашкодивши армії — в подальшому ними займатимуться кати, себто, каральний загін.

***

Реквієм дійсно зіткнулася з неабиякою проблемою, що й стала причиною затримки.

Спочатку все йшло добре, дівчина з легкістю проникла в маєток і знайшла необхідні кімнати: кабінет, їдальню на третьому поверсі, де приймали важливих осіб, та спальню господарів. Притупивши рівень життєвої енергії — без використання анабіозу, лише маніпулюючи аурою, — Вієм закріпила механізми звукозапису. Ті нагадували звичайні обереги, що їх завжди повно в кожному домі, від чого й отримали свою назву — амулети.

Згодом успішно встановила артефакт-передавач на горищі, під самим дахом і в непримітному місці. Він збирав інформацію з амулетів в домі та безпечно транслював її в головному штабі, непомітно для господарів.

Розвідниця дійсно виконала завдання раніше інших і збиралась повертатись, коли відчула присутність невідомої істоти. Енергетичний фон, що линув здалеку, пустив неприємні сироти по тілу — жодна людина досі не справляла такого враження.

І Вієм, безумовно, проігнорувала б невідомого, не бажаючи привертати до себе увагу когось такого рівня, але проблема полягала в іншому. Там знаходився другий маєток, що зацікавив розвідку.

Ймовірно, двоє товаришів вже зіткнулися з володарем цієї аури.

Проте, закони розвідки навчали — під час вилазки кожен сам за себе. Допомога іншому дозволялася лише в тому разі, якщо вона не призведе до провалу завдання, а шанс врятувати товаришів ще є. Чесно оцінивши власні можливості проти ворога такого рівня, Реквієм похмуро відзначила, що в разі прямого зіткнення — мало шансів залишалось і на втечу.

Вона не збиралась втручатись і вже планувала повернутись до місця зустрічі, коли браслет зв’язку на лівій руці завібрував. Це був артефакт з обмеженим радіусом дії, у вигляді трьох циферблатів, що кріпились вздовж шкіряного ремінця. Механізм слугував одночасно як годинником, так і дозволяв коригувати командну роботу на певній відстані, відслідковуючи стан і положення товаришів. І, звісно, при загрозі життю чи здоров'ю, передавав сигнал про допомогу іншому власнику браслета, що знаходився найближче.

Вібрація, яку відчула розвідниця, змусила центральний циферблат засяяти багряним — попередження про високий рівень небезпеки зовсім поруч. Обидва розвідники дійсно зіткнулись з невідомою істотою.

— Прокляття, — ледь чутно зітхнула. Реквієм торкнулась пальцями невеликого татуювання на шиї, у вигляді рогів бізона та слова «ні» між ними, й неголосно покликала: — ходімо, Безь, будемо рятувати.

Відповідаючи на поклик господарки, зображення, що спліталося з чорнильних ліній, зарябіло і потягнулось назовні чорним, щільним димом. Темна енергія збільшувалась, покидаючи тіло розвідниці, щоб в кінцевому результаті трансформуватись величезним бізоном з густою, чорною шерстю. Він був трохи більшим за звичайних, але головна відмінність полягала в сильних, котячих лапах, які вдало приховувала ніч і густа шерсть, що спадала нижче колін дивної тварини.