Розділ 1.

Внутрішня розвідка королівства Ророс була відома своїм професіоналізмом. В народі навіть ширились різні чутки про тихе військо, що за одну ніч здатне підкорити ціле місто.

А щоб потрапити до одного з його загонів, доведеться пройти виснажливі роки тренувань, які не кожен витримає.

Мистецтво розвідки вимагало вправності та постійного ризику – тут інформація була важливішою за життя. Саме вона могла призвести до хаосу чи порядку в країні.

– Вієм, не відставай, – роздратовано гукнула темноволоса Дана Отая, безшумно ступаючи занедбаним підземеллям. – Нам треба впоратися якомога швидше, поки господарі маєтку не повернулися.

– Та знаю я, – пирхнула напарниця, чиє довге, попелясте волосся було зібране в низький хвіст. У розвідки не було особливих вимог до зовнішнього вигляду солдат – вони могли використовувати усе, що дозволить їм вчасно приховати власну особу. – Але тут щось дивне. Підземеллям наче давно не користувались, а магію, що пронизує увесь коридор, відчуваю навіть я.

– Магія? – здивовано перепитала дівчина, так само роззирнувшись. – Твоя правда, я й не помітила. Можливо, це лише фон від зовнішнього бар'єру?

– Дано, через твою розсіяність ми можемо втратити власні голови, – нагадала Реквієм. – В магії з мене взагалі ніякої користі.

І це було правдою. Порожні народжувалися в сучасному світі досить рідко і навіть зараз знайти бодай десятьох в одному королівстві – майже неможливо. Проте, Реквієм Еар була однією з таких. Вона могла відчувати магію, бачити її, але не користуватись.

– Не бурчи, – відмахнулася Дана, нарешті помітивши попереду невеликий люк. – Я просто... замислилась. Батьки збираються влаштувати оглядини, щоб обрати мені нареченого, хоча Ява досі незаміжня.

У відповідь білявка лише гмикнула. Вона мало знала про старшу сестру своєї суперниці, але, судячи з вічних обурень Дани, могла скласти певну картинку. Ява Отая була на десять років старшою, а останні два роки вважалася нареченою одного з впливових аристократів. Здається, той теж був лікарем, як і вся сім'я Отая, тож кандидатура підходяща.

Але місяць тому чи два, Реквієм вже й не пам'ятала, заручини раптово розірвали. Про причину вона не знала, або ж просто прослухала.

– Це ж просто оглядини, – відгукнулася Вієм пошепки, щойно знайшла механізм, який дозволив відчинити люк в стелі. – Обери когось і все, будеш вільною до заручин.

– Знущаєшся? – з сарказмом прошепотіла подруга. – Після заручин батьки змусять мене покинути розвідку! Вони щиро вважають, що саме армія винна в зірванних заручинах Яви. Мама думає, що сестра забагато часу приділяє навчанню резервних загонів Ророса, через що вони й розійшлися з бісовим Гамаюном.

Почувши прізвище невдалого нареченого, Реквієм ледь не впустила важкезну кришку люка на власну ж голову. Тихо розреготавшись, розвідниця все ж уважно оглянула порожню кімнату над підземеллям, перш ніж вивалитись на кам'яну підлогу.

– Твоя мама не допускає думки, що вони розійшлись через цю пташку? – посміюючись, запитала дівчина. – Він наче теж в армії служить, хіба ні?

– Служить, – зітхнула Дана, вибравшись з підземелля слідом. – Але винна ніби справді Ява. Ой, та до біса їх всіх. Краще давай завдання виконувати, ми не можемо останніми прийти.

– Ну, принаймні, нам пощастило з локацією, – задумливо промовила Вієм. Вони опинились в підземній лабораторії, заставленій металевими столами та шафами. – І як наш чотовий Юстин знайшов мапу з цим підземеллям? Це ж цілий скарб.

– Скарб, за який вже мали б стратити, – похмуро промовила лікарка, помітивши в шафах заборонені сувої та книжки.

– Ну, ми тут власне для цього, – знизала плечима розвідниця.

Наблизившись до столів, Вієм здивовано оглянула купу розкиданих паперів з даними про нелегальні експерименти. Цього добра вистачить на негайну страту, втрату титулів та усього майна, ще й нащадки в опалу потраплять.

– Як армія могла пропустити це?

Риторичне запитання привернуло увагу Дани, змушуючи дівчину наблизитись. Вона щойно завершила встановлювати артефакт на стіні, який допоміг приховати їхню присутність від усіх пошукових та сигнальних заклинань на декілька хвилин.

– Щось мені здається, до експериментів над людьми причетний не лише барон. Вієм, поглянь сюди. Тут цілий список науковців, що спостерігали за останнім піддослідним.

– І більшість з них – дворяни. Навіть не віриться, що це завдання довірили нам.

Дана згодно кивнула – за останні місяці це було третє, серйозне завдання для новачків. Їхнє навчання завершилося близько півроку тому, але ніхто не очікував отримати доступ до чогось важливого так скоро.

– Давай швидко, заглушка скоро припине діяти, – відгукнулася лікарка, дістаючи з напоясної сумки невеликий артефакт-монетку.

Це були прості схрони з чималим обсягом пам'яті – вони могли вільно зберігати всю необхідну інформацію, допоки її не витягнуть.

Реквієм послідувала прикладу напарниці, використовуючи не лише схрон, а й власну уважність. Вроджена цікавість не давала спокійно пройти повз, змушуючи запам'ятовувати найважливіші деталі.

Дівчата закінчили вчасно, за декілька секунд до того, як артефакт-глушник вимкнувся через тиск захисних заклинань. Повернули все на місця, навіть документи розкидали на столі під потрібним кутом, та одразу ж зникли в підземеллі.

– Не забудь стерти наші сліди тут, щойно вийдемо, – неголосно промовила Реквієм, обдумуючи побачене.

Сліди в підземеллі були фізичними, через пісок на підлозі та м'яку землю. Їм довелося йти швидко, оминаючи безліч старих пасток, що могли спрацювати будь-якої миті.

Шосте чуття Вієм ледь не кричало – треба бігти. Інтуїція передчувала небезпеку, яку не могла помітити сама розвідниця.

– Давай швидше, – гукнула білявка, щойно попереду з'явилася смужка сонячного світла. Там був таємний вхід до закинутого підземелля, через який вони й увійшли.

– Щось сталося? – спохмурніла Дана, наздоганяючи напарницю.

– Передчуття, – коротко озвалася та.