ГЛАВА 23

      Наступного дня Юлі-Ана прокинулась у Храмі Воїнів змучена та самотня, втомлена від усього світу та свого обов'язку. «Поплакатися б зараз, і щоб добре втішили. Я так втомилася бути сильною, хочу побути слабкою та дурною, зовсім небагато, хоч один день», - подумала вона.

      Юлі-Ана вдяглася та вийшла з кімнати. У коридорі стояв Валіус.

      - А ось і ти, - з посмішкою сказала вона.

     - А ось і я, - погодився я. – У мене виникло одне запитання, яке може здатися тобі незначним, але для мене дуже важливим. Давай зайдемо до кабінету мого батька.

      Увійшовши до кабінету, Юлі-Ана почала з цікавістю оглядати приміщення. Погляд її ковзнув по круглому столу, і на мить затримався на старовинній книзі в шкіряній палітурці. На обкладинці була зображена якась загадкова істота – наполовину кінь, наполовину людина.

      - Це перший Командор Срібного Легіону, - пояснив я. – Так виглядали деякі перші атланти-мутанти, близько мільйона років тому.

      - Пробач, - тихо сказала Юлі-Ана. - Це, мабуть, неввічливо з мого боку розглядати чужі речі.

      - Не хвилюйся, - махнув я рукою. – У цьому немає нічого таємничого.

      Але все-таки я взяв книгу, і поставив її на полицю біля вікна. Потім підійшов до столу і відчинив скриньку. Там лежали крихітні пристрої-маркери; кожен був величиною з зернятко, і зроблений із надміцного пластику.

      - Це унікальні прилади для обробки мозкових імпульсів, – сказав я. – Їх використовують деякі інопланетні цивілізації, для впливу на людський мозок та зняття інформації. Наші жреці витягли це з твого тіла і дезактивували. Бо буває так, що вони вибухають, і людина гине.

      - Ти вже зустрічав щось подібне? – трохи спантеличено запитала Юлі-Ана.

      - Дуже давно, один раз, - відповів я. – Такі роблять гуманоїди з планети Апекс. Дуже висока якість та новітня технологія. Вони сумно відомі тим, що стосується технічних розробок, вони маніпулюють технологіями. І ще вони співпрацюють з Групою Оріона.

      - А який у них інтерес до моєї персони? - запитала Юлі-Ана.

      - Це дивно навіть для мене, я не знаю.

      - Я б дорого заплатила, щоб дізнатися, навіщо їм це потрібно, - сказала дівчина.

      - Можу здогадуватися, що деякі моменти твого життя, в Місті Семи Пагорбів, не дають тобі спокою, - сказав я. – Я іноді читаю чужі думки, як інші читають текст. Ти для мене як відкрита книга, Юлі-Ана, і здається мені, що ти брешеш.  Поводишся як дівчисько, яке тягне зі столу тарілку з солодощами.

      - І навіщо мені брехати тобі? - запитала вона.

      - Тобі краще знати, що ти там наробила.

      Юлі-Ана на мить замислилась, потім схвально кивнула.

      - Вірно підмітив, Командор. Але я, навіть сама собі, не можу пояснити деякі свої дії. Може, підкажеш, раз прочитав мої думки?

      - Не знаю, - відповів я. - Спробуй сама задати собі головне запитання.

      - Яка справжня мета моєї телепортації, Валіусе? Допомогти вам, чи виправити себе? - замислено запитала вона.

      - Важко сказати, оскільки кінцевий результат один і той же.

      - Валіусе, ти не подумував вивчитися на адвоката? Не уникай прямої відповіді.

      Я знизив плечима.

      - Це знають лише Садівники Землі, і наскільки мені відомо, вони готують тобі обряд посвячення.

      - А це що таке? - запитала Юлі-Ана.

      - Обряди посвяти бувають різними, і у кожного свій результат.

      Юлі-Ана посміхнулася і запитала:

      - Сподіваюся, що це для мене не є небезпечним?

      - Це безпечно, якщо розумієш, як потім з цим жити. Небезпека існує лише для тих, хто не вміє контролювати це.

      - А коли я пройду обряд посвяти, що зі мною буде? - запитала дівчина.

      - У тобі залишиться Символ Творця. Коли ти покличеш його, він постане перед тобою у вигляді фіолетово-золотого фонтану, з якого ти зможеш черпати силу. Цей Символ залишається з тобою за всіх часів, у всіх втіленнях. Тільки у своєму новому житті ти маєш згадати, як це робиться. І ніколи не намагайся зачерпнути надто багато сили, бо можеш загинути. І весь час пам'ятай про смерть у фонтані, і обов’язково пам'ятай про Істину: Символ нічим не поступається Оригіналу.

      - Навіщо все це мені, Валіусе?

      - Для виконання своєї місії ти маєш стати посвяченою, хоча би до нижнього рівня. Біди у цьому немає, тим більше, що ти нічого не зможеш змінити у контрольних точках. А без посвяти ти не зрозумієш суті речей, і не відчуватимеш таємну агресію. Про пізнання смерті я промовчу. При правильному використанні Символу тобі вдасться все, що б ти не захотіла.

      - Добре, - сказала Юлі-Ана, - тільки за що така честь простій смертній?

      - Припустимо, не така ти вже й смертна, - заперечив я. – Тим більше, що навіть цей нижній рівень проходить лише один із трьох учнів, неофітів. Хтось завжди загадково гине, хтось божеволіє, і тільки третій стає посвяченим. І це добре, бо зберігається ореол таємної винятковості. А в кінці ти дізнаєшся про великі секрети і таємниці, пізнаєш суть магії. Магія страшна доти, доки ти її не розумієш. Обряд посвячення дасть тобі таку могутність, яка допоможе впоратися з будь-якими життєвими проблемами.