ГЛАВА 18

      Нічна Венера лила своє яскраве світло на Храм Воїнів. У вічно порожній гостьовій кімнаті, цієї ночі, з'явився постоялець. Якби хтось із атлантів заглянув у вікно цієї кімнати, то він був би надзвичайно здивований мініатюрністю цього гостя. На величезному ліжку лежала дівчина надзвичайної зовнішності, і зростом, набагато меншим, ніж у середнього атланта. Її появі тут передував примарний, золотисто-фіолетовий овал порталу, - який раптово з'явився, і так же раптово зник.

      Тіло дівчини судомно здригнулося, вона повільно розплющила очі: вираз жаху на її обличчі змінився крайнім подивом. Голова її розколювалася, на шиї та щоці запеклася кров. Серце било молотом, кров шуміла у скронях, руки тремтіли. Дівчина до болю стиснула кулаки, напружуючи пам'ять та слух. До неї долинув гуркіт, ніби вдалині хтось бив у гігантські барабани. Вона повільно підвелася, в паніці озираючись на всі боки. Але напад нудоти забрав сили, і вона знову впала на ліжко. Груди наповнились болем, наче потік води розпирав і розштовхував ребра. Дівчина глибоко вдихнула, намагаючись прочистити легені та голову. Повітря тут було солодким та чистим, але голова залишалася каламутною, до темряви в очах.

      Коли розум частково повернувся до неї, подолавши божевільну завісу болю, дівчина почала розмірковувати над своїм загадковим становищем. Було відчуття, ніби якась сила закинула її у власні сни, розірвала її між двома світами. Деякий час вона намагалася віддатися почуттям, нічого не вимагаючи і не ставлячи запитань. Її свідомість наче перевернулася, і в мізку виникло бачення, яке паралізувало всі нинішні почуття, і в голову проникли фрагменти минулого. Через свою мінливість вони не піддавалися логічному опису, але все ж таки вона відчула, що опинилася тут лише тому, що відмовлялася обмежувати себе системними рамками минулого життя.

      Дівчина з цікавістю почала розглядати стіни кімнати, обвішані яскравими гобеленами та розкішними декоративними тканинами. На них зображалися релігійні містичні обряди та мисливські сцени. На підлозі лежав килим з візерунками квітів та емблем, яких вона раніше ніколи не бачила. Величезні за розмірами меблі були інкрустовані накладками, з світлих сортів дерева та золотою оправою. На срібному столику, біля ліжка, лежала якась стара книга і стояв келих з водою.

      За дверима кімнати пролунали гучні глухі удари. Дівчина не лише чула, а й відчувала всім своїм тілом ці звуки, схожі на гуркіт барабанів. Але це були лише кроки. Підбиті металом чоботи гуркотіли за дверима.

      Дівчина насилу піднялася з ліжка, підійшла до дверей і обережно доторкнулася до ручки. З побоюванням, ніби це була не ручка, а змія, вона прочинила двері. Повз неї, величезним коридором, проходили гігантські воїни, в повному бойовому спорядженні. Вона зачаровано дивилася на цих триметрових, ідеальних воїнів, які рухалися синхронно, немов роботи. Повз неї проходили Титани Атлантиди, в срібних сталепластикових комбінезонах, схожі один на одного як брати, незворушні та цілеспрямовані. Ніхто з них не звернув на неї уваги.

      Тремтячою рукою дівчина зачинила двері. Усередині щось обірвалося, надія на те, що вона легко та швидко викрутиться з цієї дивної ситуації, згасла назавжди. Вона зрозуміла, що на неї чекає або смерть, або гра зі смертю. Терпіння та обережність, обережність та терпіння. Вона повільно підійшла до дзеркала і подивилася на своє відображення. З ображеного обличчя на неї дивилися холодні, сріблясто-карі очі. «Ну й куди тепер ти вляпалася? – питало обличчя із дзеркала». Спогади періщили її по обличчю, вибиваючи шалену низку подій, оповитих якоюсь прихованою таємницею. «Колись таке вже було, – подумала вона. – Так, таке вже колись було».

      Так, цікавість завжди підводила її. По суті все її минуле життя, у Місті Семи Пагорбів, було боротьбою з надмірною цікавістю. Через нього вона не раз потрапляла в безглузде становище, і навіть у біду. Хоча цікавість допомогала їй дізнаватися щось таке, що було приховане від її оточення. І скоріше за все, ця ж цікавість привела її в це дивне місце. Дівчина ще довго могла розмірковувати над своєю долею, але її роздуми були перервані кроками в коридорі. Вхідні двері безшумно відчинилися, і в кімнату зайшов могутній триметровий воїн. Його проникливі очі випромінювали енергетичну силу і холодний спокій. Його обличчя було чисто поголене, і не зовсім людиноподібне, - за стандартами світу, з якого прибула дівчина.

      Я зупинився біля дверей і глянув на незнайомку. Спробував використати уявний дотик до її свідомості, але безрезультатно. Між нами був якийсь бар'єр. Вона сказала щось нерозбірливе, своєю мовою. Слів я не зрозумів, але було відчуття, що нічого приємного для мене в них не було. Але, все-таки, від неї сходила хвиля добрих намірів, тільки якихось лякливих та тріпотливих, від невідомості. Коли вона натянуто посміхнулася, то в мене виникло дивне відчуття, ніби я десь вже її бачив.

      Одразу ж за мною до кімнати зайшов старий жрець, Доглядач таємної бібліотеки. Він акуратно занурив дівчину в глибокий транс, і почав закачувати в її пам'ять весь словниковий запас нашої цивілізації.

      Особисто я вважав, що це протигуманно: телепортувати з далекого майбутнього ні в чому не повинну людину, і змушувати її брати участь у чужій для неї виставі.

      - Вона зовсім не така, як я очікував, - сказав я швидше собі, ніж старому жрецю.

      - А ти думав, що вона прилетить на золотому драконі, і з її очей битиме полум'я?

      - Тобі пожартувати захотілося?