ГЛАВА 17

     Срібний Легіон формувався в ті далекі часи, коли ворожі племена становили небезпеку для атлантів. Це були ті часи, коли вцілілі, після чергової планетарної катастрофи, дикі народи, які не увійшли до імперії Атлантиди, чинили збройний опір атлантам. Після чергової катастрофи війни були єдиним способом для вирішенні спірних питань, будь-які дипломатичні тонкощі тоді були відсутні. Але з тих перших часів Атлантиди, які припадали на відродження людства, минуло вже багато тисячоліть, і теперішня Атлантида уникала внутрішніх військових конфліктів, якщо для цього не було вагомих причин. І тому довгий час життя в Атлантиді було наповнене щастям та радістю, - поки на горизонті не з'явилися атлантські чаклуни.

      Імперія атлантських чаклунів знаходилася на острові Даїтія, куди вони, сотні років тому, втекли з острова Рута, – істинної імперії Атлантиди. В основній своїй масі атлантські чаклуни складалися з істот, чиє нутро розпирало від отрути та жовчі. Це були недоучені та переучені бувші жреці Атлантиди, випускники магічної школи Інкал, - з комплексами заздрощів, та своєї незатребуваної значущості. Їхня жага до влади, та мстивість атлантам, зробили свою темну справу. Вони досягли значних успіхів у чорній магії, чаклунстві та інформаційних маніпуляціях, і кожен із них люто ненавидів Атлантиду. Вони її ненавиділи так само, як ми її любили.

      І ось настав той важливий день, коли треба було приймати рішення, стосовно атлантських чаклунів. Я спустився на нижній рівень Храму Воїнів, у Зал Дванадцяти. Там вже перебували одинадцять лейтенантів Легіону, зайняті жвавими розмовами. Юрген щось говорив про політичну географію, і загадково посміхався. Нікус барвисто описував те місце, в якому йому бачяться атлантські чаклуни, і перераховував усілякі гидоти, на які вони здатні заради своїх маніпуляцій. Макус додав від себе дещо про жінок, які їх народили, но не виховали. Картина була ясна: чаклуни дратували Титанів, і це вже переросло в особисту неприязнь, у боротьбу двох протилежностей.

      Шурхаючи золотистими одежами, до Зали Дванадцяти увійшов Імператор Туарей. Вигляд у нього був препоганий, наче він днів десять без перепочинку скакав на коні. За маскою його незворушності ховалося занепокоєння, тривога та непідробний біль. Напівприкриті очі ледве приховували стомлений, но пильний погляд. Це означало, що світ зрушив з місця, і настають погані часи.  Він привітав нас, і з непідробною щирістю почав свій короткий, но зворушливий виступ.

      - Шановні лейтенанти, – промовив Імператор. – Ситуація серйозна, Атлантида у небезпеці. Деякі останні події показали, що тисячоліття мирного співіснування з атлантськими чаклунами закінчилися, завдяки їх особистим інтересам та невгамовним амбіціям. На острові Колайдерон, між континентами Рута і Даїтія, вони створили «машину часу», - для телепортації Землі на мільйон років у майбутнє, у четвертий вимір. Атлантські чаклуни уявили себе богами, здатними зруйнувати цей світ, і створити новий світ, - свій власний, але все-таки реальний світ. Вони фанатично налаштовані йти до кінця, і заприсяглися на своїй крові стерти Атлантиду, зі сторінок історії. Те, що останнє століття відбувалося на острові Колайдерон, вислизнуло з-під нашого контролю, і тому ми повинні виправити свою помилку, і не допустити планетарного катаклізму. Інакше на всіх нас чекає малоприємна доля, - поринути в хаос та морок.

      - Але як Садівники Землі і Галактична Рада Світів допустили таке? Невже вони не знали, що це готується, і до чого це може привести? – обурився Юрген.

      - Може й знали, — сказав Туарей. - Тут криється якась таємниця, нам про це не говорять.

      - Але навіть дикунам відомо, наскільки небезпечні такі ігри, - не вгамовувся Юрген.

      - Дикунам? – перепитав Туарей. - Підбирай визначення, мій друже, ми не так сильно відрізняємося від цих дикунів. Грань між нами така тонка та слабка, що достатньо якогось незначного планетарного катаклізму, і наша просунута цивілізація опиниться на їхньому рівні.

      - А ти можеш, дядьку, висловити свою думку якось конкретніше? - запитав я, стримуючи посмішку. - З атлантськими чаклунами у мене ще з дитинства свої рахунки, і я збираюся поєднати приємне з корисним.

      - Атлантиді загрожує небезпека, – жорстко відповів Імператор. – І ви добре знаєте, що якщо вибору немає, то Титани беруться за зброю. Ви повинні зосередитися на головному завдання – повернути у Велику Піраміду втрачені три Чаші Ковчега Атлантиди. Перша Чаша знаходиться у підземеллях козодоїв-мутантів, друга – на Марсі, під сфінксом-гермафродитом, третя – у цариці амазонок, на острові Горгад. Тільки повністю зібраний та активований Ковчег Атлантиди здатен нейтралізувати «машину часу» атлантських чаклунів. Але є ще одна проблема. Останні роки до нас доходять чутки, що атлантські чаклуни по всьому світу скуповують рабів, - для принесення людських жертв своїм духам-елементаліям. За нашими припущеннями, вони полонять їх душі в особливі магнітні резервуари, для накопичення психічної енергії, яка потрібна їм для запуску «машини часу». Щоб відтягнути час, ви маєте знищити ці резервуари.

      - Серйозне питання, - погодився я. - А ти не перебільшуєш?

      - Навряд чи. У «машині часу» зосереджена дуже небезпечна сила, це найбільший капкан із усіх, які ставилися на людину за всю історію її існування. Одного дня ця «машина» може зруйнувати весь світ. Вона вплине на характер реальності, і розірве наш фізичний світ на шматки. Якщо ви не зупините атлантських чаклунів, то трапиться біда.

      - Ставити експерименти такого масштабу, над нашою планетою, ми не дозволимо, – сказав я. – Але нам потрібні додаткові відомості про цю змову. Що каже оракул?