ГЛАВА 14

       Пролітали дні, місяці, роки. Після довгих періодів, коли казалося, ніби час йде дуже повільно, життя раптово наповнювалося бурхливими подіями та пригодами. А потім знову наступали довгі та порожні місяці бездіяльності.

      Тривога про майбутнє – найболючіше місце атлантської цивілізації. Ця, згубна орієнтація на майбутнє, пригнічувала, а часом і руйнувала сьогодення атлантів. У прагненні знайти відповіді на деякі питання, я відключав логічне мислення, і стискав простір та час, шукаючи оптимальний шлях для Атлантиди. Але змінений стан свідомості, породжував дедалі нові прогалини у інформації. Я часто влипав у хибну інформацію, намагаючись заповнити ці прогалини читанням фоліантів, у підземній бібліотеці. Я намагався поринути у далеке минуле земного людства, та схопити нитки часу як давньої історії Землі, так і нашої Галактики. Я знав, що смикаючи за нитки минулого, можна змінити події як у сьогоденні, так і в найвіддаленішому майбутньому.

      Доглядач бібліотеки частенько підсовував мені цікаві книги, намагаючись поставити мене на правильний шлях. Я читав ці книги, сортував інформацію, та робив свої власні висновки.

      Одного похмурого дня, я за звичкою зайшов до бібліотеки. У кутку, на моєму столі, лежав старовинний фоліант, загорнутий у шкіру та покритий безліччю захисних рун. Я підійшов і відкрив книжку. Назва гласила: «Настанова після фізичної смерті». Доглядач, мабуть, обзавівся старечим маразмом, і вирішив поділитися зі мною, цим своїм маразмом. На небеса я поки що не збирався, але з поваги до жреця вирішив прочитати її. На моє переконання, такі книги призначалися профанам, які не мали уявлення про структуру Всесвіту, - про нижні небеса, атмосферію, ефірію, Нірванію, Оріанію, Оотанію і т.п.

      Початок тексту говорив, що за фізичною смертю слідує нове народження на небесах, в астральному тілі. Ошелешена і спантеличена душа людини залишає фізичне тіло, і потрапляє в небесну воронку, в кінці якої сяє яскраве світло. Ця воронка обертається за годинниковою стрілкою, і засмоктує душу у небесні світи. Від покидання тіла, до злиття душі з цим світлом, проходить близько десяти хвилин. Дуже важливо в ці хвилини перебувати в допустимій свідомості, з піднесеними думками та любов'ю до Творця. За ці десять хвилин визначаються вібрації душі і рівні реальності, для її подальшого перебування на небесах, – перше або друге Відродження, нижчі чи вищі рівні в атмосферії.

      Багато людей, померши, не розуміють, де вони і що з ними відбувається. Тому їх зустрічають Провідники, – асафи, приймаючі ангели на нижніх небесах. Їх не треба боятися, вони є помічниками. Помічники переправляють душу, яка прибула, в Зал Пам'яті, де вона бачить щось, на кшталт екрану, на якому їй прокручується все попереднє її земне життя. І в цьому «кінозалі» не можна сховатися, не можна залишитись на повторний сеанс. Душа людини, разом з ангелами, докладно досліджує своє минуле життя. І, насамперед, людина сама дає об'єктивну оцінку своїм діям і вчинкам, у прожитому житті. Ця чесна самооцінка залежить від того, на якому щаблі еволюції перебуває людина. Обдурити асафів не вийде, тому що на екрані відображається не тільки земне життя, а й думки, бажання, мотиви вчинків. У деяких випадках тваринна природа людини не дозволяє їй побачити свої погані вчинки та діяння, і вона вирушає на нижчі рівні Астралу, - до «лікарні».

      На небесах людина, після фізичної смерті, заново народжується, зовсім оголеною, у вигляді блакитної кулі. Із земного життя вона взяла з собою духовний досвід, добрі справи, думки та емоції. На савані кишень немає. У «загробному» світі думки миттєво матеріалізуються. Як тільки душа подумала про тіло та одяг, вони в неї відразу ж з'являються.

      Небесні світи прекрасні, їх незвичайні краєвиди іскряться райдужними фарбами та неземними квітами. На вищих підпланах звучить музика сфер, - тиха і плавна, що випромінює радісний смуток і сумне кохання. Середні та нижчі небесні плато заселені галасливими містами, наповнені буйними лісами та повноводними річками, схожими на земні. Люди, які потрапляють на нижчі підплани, за інерцією земного життя егоїстично думають про особисту вигоду, про своє благополуччя та насичення. Все це відразу ж матеріалізується, і душить свого «творця». Жодного пекла, крім самих найнижчих рівнів, в тонких світах не існує. У потойбічному світі кожен самостійно, своїми помислами, будує собі свій окремий рай чи пекло. Головний демон – це сама людина. І якщо він у фізичному світі завжди думає про добре, світле та радісне, то і за межею його чекає добре, світле та радісне. Але іноді, на жаль, буває інакше. Тоді людина потрапляє у світи, де вібрації значно грубіші за земний діапазон хвиль. І це є трагедією людської душі.

      Буває й друга смерть людини. Після другої смерті в астральному світі, людина потрапляє на вищий ментальний план – в друге Відродження. Після третьої «смерті», на ментальному плані, – людина потрапляє в кармічне, третє Відродження. Вище кармічного плану звичайна людина потрапити не може. Кожен із цих планів має сім підпланів, які у свою чергу поділяються на сотні дрібніших світів. Кожен з них має свою кодову хвилю, і відокремлений від інших дев'яностоградусним поворотом. Всі тонкі світи, як матрьошки, існують в одному спільному світі, взаємопроникаючи один в одного. І не обов'язково вмирати, щоб подорожувати цими світами. Достатньо вміти перемикати канали своєї свідомості, за допомогою МерКаБи, на більш тонку частоту Всесвіту. Навчившись активувати свою МерКаБу, будь-яка людина, в повному здоров'ї та світлому розумі, може пересуватися у всі кінці Всесвіту зі швидкістю думки, а також творити свої власні світи.

      На небесах чутливість душі у сотні разів більш виразна та багата. Звільнена від фізичного тіла душа, має неймовірні можливості та фантастичні здібності. Людині тільки варто подумати про щось, і це відразу постає перед її жадібним зором.