***

     На виході з ікосаедра нас засліпила криваво-червона зірка Бетельгейзе, що сяяла на темно-бірюзовому небі. Зліва лахміттям звисали жовто-коричневі хмари. По спині в мене поповз холодок, який говорив лише про одне: за нами спостерігають.

      - Сенсори показують, що довкола будівлі щось ворушиться, - сказав Барус. – Піду з'ясую, що там таке.

      - Стривай, - зупинив я його. - В цьому немає необхідності.

      Із-за боків ікосаедра почали вибігати риптоїди, утворюючи величезне напівкільце навколо нас. Їхні металізовані фігури відрізали нам шлях до штурмкатерів.

      - Це по наші душі? – іронічно спитав Макус, обертаючись до мене.

      - Викликай сюди штурмкатери, - це була моя відповідь, і одночасно наказ. – Це червоний сигнал Легіону.

      - Чудово, - відрізав Юрген. - Але мені не дуже хочеться помирати так далеко від дому, в якомусь далекому сузір'ї Оріона.

      Я подивився на нього, і відчув імпульсивний присмак його розпачу. До горла підкотилася нудота, у повітрі смерділо смертю. І вона, напевно, вже відбивалася в наших очах. Вмерти було не страшно, страшно було залишити Землю без нашого захисту, на поталу цим виродкам.

      - Вгору! Дивіться вгору! – крикнув Фобс.

      Ми підвели голови. Через жовто-коричневі хмари виринали якісь істоти, і летіли в наш бік. Ця зграя випускала якийсь звук, схожий на стрекотіння. Я збільшив фокус інфразріння, і детально їх роздивився. Тіла цих ящерів мали чорне забарвлення, і були трохи більшими за своїх сухопутних побратимів. Їхні голови вінчали рога, між якими знаходилося пристосування, що вивергало струмені полум'я. Що сказати: дракони-риптоїди з вогнеметами.

      З-за хмар, навперейми цим літаючим риптоїдам, виринули невідомі зорельоти, залишаючи за собою інверсійні смуги. Ми здивовано спостерігали, як вони окреслили коло над нами, і почали плавно здійснювати вертикальне зниження. Зависнувши над ікосаедром, їхні гармати створили перехресний вогонь, відсікаючи летючих рогатих риптоїдів від нас. У цій сцені було дивним все, но самим дивним було те, що це були не наші штурмкатера.

      Краєм ока я встиг замітити, як один з риптоїдів пролетів над землею, і схопив кігтями одного з моїх Титанів. Юрген з піднятим мечем кинувся навздогін, але ящір однією лапою завдав йому сильного удару, і Юрген, перекидаючись, розпластався на землі. І тут гарматний залп зорельоту розніс голову викрадачу, і слідом за Юргеном полетів до землі наш Титан, якого тварина випустила зі своїх лап.

      Але це була не одна неприємність. У наш бік рухалися сотні риптоїдів, що марширували стрункими акуратними рядами. Їх було набагато більше ніж нас, і ми були притиснуті до гранітного ікосаедру. Нам світив сумний кінець.

     Невідомі зорельоти над нами почали іскритися, і видавати громовий гуркіт. Потім вони закрутилися, і почали викидати вогняні кулі, схожі на величезні шарові блискавки. Кулі летіли до землі, і біля самої поверхні перетворювалися на рептилоїдів, закутих у золоті обладунки. Я зрозумів, що це був Золотий Легіон генерала Рогана, який прийшов нам на допомогу. Ніхто з нас раніше їх не бачив, та й чули про них лише найстаріші Титани.

      Золоті воїни створили навколо Титанів Атлантиди кільце зі своїх тіл, між нами почали прослизати електричні розряди, накриваючи всіх нас сяючим енергетичним куполом. І на якусь долю секунди кільце золотих воїнів відригнулося морем лазерних імпульсів. Армія риптоїдів здригнулася, їхню першу шеренгу розрізало надвоє. Затанцювали язики полум'я, у повітря полетіли куски плоті.

      Потужний удар заряду в сталепластиковий шолом перекинув мене додолу, і цей світ на мить зник. Потім я побачив простягнуту до мене руку, в золотій рукавичці.

      - Піднімайся, брате.

      Я вхопився за простягнуту руку, і став на ноги.

      - Дякую, - видихнув я, все ще хитаючись. - Хто ти?

      - Мене звуть Торн, брате, - відповів рептилоїд. – Радий знайомству, Валіусе, я Командор Золотого Легіону.

      Рептилоїд дивився на мене з усмішкою. Ну, брат так брат, подумав я.

      - Ми вас прикриємо, - сказав Торн. – Загружайтеся в наші кораблі, ваші вімани вже на орбіті. Це термінова евакуація, Валіусе!

      Один із зорельотів знизився, і випустив широкий світловий промінь. Усіх проникаючих у промінь Титанів Атлантиди всмоктувало в утробу корабля, як пір'я павіана в центр смерчу. Засмоктавши Срібний Легіон, корабель злетів вертикально вгору, і на висоті кількох кілометрів завис у очікуванні. Минула якась мить, і другий зореліт, із Золотим Легіоном рептилоїдів, вже висів поруч із нашим.

      Я направив свій погляд на гранітний ікосаедр. Через якусь мить він затремтів, і викинув із себе страшенну хвилю невидимої енергії. Це було схоже на вибух сотні термоядерних зарядів. Ударна хвиля розійшлася на всі боки, похитнувши наші кораблі. Гранітний ікосаедр – енергоцентр планети Оргон, розлетівся на мільйони дрібних уламків.

      - Можу я поставити тобі запитання, Командоре, - запитав Титан, що сидів поруч зі мною.

      Я зняв сталепластиковий шолом і витер піт з лиця.

      - Звичайно.

      – Нам обов'язково було вторгатися на цю планету?