ГЛАВА 8

       У Храмі Воїнів я нарешті потрапив у свою кімнату, і відразу заснув, тому як мені потрібен був гарний відпочинок, перед завтрашньою посвятою в Титани Срібного Легіону. Сон швидко наповнив мене, і я поплив. Куди і чи надовго, одним ефірійним Богам було відомо.

      - Валіусе, - крізь сон м'яко промовив чийсь голос. – Прокидайся, на тебе чекають нові випробування.

      Я розплющив очі і примружився, осліплений проникаючим в кімнату ранішнім світлом. Наді мною схилився Юрген.

      - Ти готовий зробити свій черговий подвиг? – з посмішкою на обличчі спитав він.

      - Прямо зараз? Я тільки вчора покінчив із купою неприємностей, а ти вже, з самого ранку, пропонуєш мені нові?

      - Нам пора йти до Зали Дванадцяти, - наголосив Командор, а потім глузливо промовив. – Якщо хочеш стати Титаном Легіону, ти маєш зректися плотських бажань, і зосередитися на духовних, – лише тоді душа твоя прийде до справжнього смирення, в тілі Титана Атлантиди.

      - Стривай, я ще не встиг прокинутися, а ти вже загрузив мою голову всякими дурницями, - відповів я, повільно одягаючись.

      Незабаром ми спустилися в підземелля Храму Воїнів, і Юрген повів мене довгим напівтемним коридором. Слабке світло проникало через дверні отвори якихось приміщень, яких було безліч. Я тут ще ніколи не бував.

      Я мало не осліп, коли ми увійшли до великої зали, в кінці коридору. Я мимоволі заплющив очі, засліплений яскравим світлом кришталевих куль. І зал був набагато вищим від усіх тих приміщень, які я раніше бачив у Храмі Воїнів.

      Посеред приміщення стояв круглий золотий стіл, інкрустований нефритом та яшмою. Навколо столу розміщувалося дванадцять крісел, для Малої Ради Дванадцятьох (тут слід сказати, що до Великої Ради Дванадцятьох входили тільки вищі жреці Атлантиди, і вона була головною). Нині за столом сиділо одинадцять лейтенантів, дванадцятим був Юрґен. Командор Срібного Легіону теж мав звання лейтенанта, і командував як Легіоном, так і першим коліном, з дванадцяти Титанів.

      - Ми всі єдині, - проговорив Командор, схрестивши руки на грудях, вітаючи лейтенантів.

      - Ми всі єдині, – відповіли лейтенанти.

      Я підійшов до прапора Легіону, і став поруч із ним, чекаючи на початок церемонії, одночасно розглядаючи його. З одного боку на прапорі був зображений золотий дракон, а з іншого – змія, що кусала свій хвіст. Вгорі прапора золоті літери визначали девіз Легіону: «Наша істина – служити іншим». Праворуч від мене, на стіні, висів величезний гобелен, що сяяв яскравими кольорами. Виткані на ньому були мисливські сцени: вершники на ящерах, із списами та луками; зелені мавпоподібні істоти, озброєні величезними рушницями, билися з лемуро-атлантами за владу над цим світом; золотий дракон стискав у кігтях демона, обпалюючи його вогняним струменем; з морських глибин виходила армія напівлюдей-напівриб, яких зустрічали вишикувані в шеренгу, вздовж берега, атланти з смолоскипами. Я деякий час вивчав ці сцени на стіні, особливо не вникаючи у їхній сенс.

      Юрген став поряд зі своїм кріслом. Лейтенанти піднялися і проспівали молитву Творцю - гімн Срібного Легіону. Зміст цих слів був незрозумілий нікому з присутніх, навіть Командору. Але почуття, викликані ними, породжували чари, що наповнювали душу силою та впевненістю.

      Коли молитва закінчилася, Юрґен підняв праву руку і почав говорити.

      - Сьогодні ми маємо містерію посвяти нашого принца в Титани Срібного Легіону. Я дуже задоволений твоєю підготовкою, Валіусе, і уповноважений сказати тобі таке: «Я стою перед священною істотою – Титаном Атлантиди. З цього моменту ти більше не належиш собі – ти належиш Срібному Легіону. Ти не рятуєш цей світ, – світ зробить це сам за себе. Ти служиш знаряддям спасіння цього світу. Амен».

      - Запам'ятай, Валіусе, просту істину - мить вищої слави вже таїть у собі майбутнє падіння, - пролунав голос Імператора, що увійшов до зали. - У кожному Титані сидить звір, якого він тримає на ланцюзі. А ланцюг цей скований із жорстких правил та інструкцій.

      - І що це за правила? - зацікавився я.

      - Не ображай рід людський, захищай слабких від зла сильних, не дозволяй поганим помислам керувати собою. Титани обдаровані Творцем, і це дозволяє їм йти проти Зла. Чи можуть Титани знехтувати цими дарами? Не можуть. Але якщо є можливість перемогти добротою, хай буде так! Але якщо Зло бажає людських мук і вашої смерті, ви повинні дістати свою зброю, бо ви Титани Атлантиди, і в цьому ваша сила! Весь цей світ – одвічна боротьба, і ви на вістрі цієї боротьби.

      Туарей сів у крісло, звільнене Юргеном, і заплющив очі.

      - Ви не повинні бути жорстокими, ніщо не виправдовує жорстокість, - продовжив Туарей. - Ваша слабкість – у вашій силі, яка несе небезпеку. Ваша сила може захлеснути вас, і подолати ваш дух. Своєю жорстокістю ви можете породити ще більшу жорстокість, у цьому світі. І вам цього не пробачать, - ні на землі, ні на небесах.

      Імператор піднявся і підійшов до прапора Легіону, доторкнувся до нього.

      - Цей шляхетний прапор іноді стає символом зла. Так буває, що Садівникам Землі доводиться приймати рішення, які можуть коштувати вам самоповаги. Ніколи не ображайтеся на них, і завжди виконуйте їхні накази.