9. Обручка від короля

Поножим недільним  ранком, коли в палаці володаря Швеції Улофа Шетконунга в Упсалі ще всі тільки прокидалися, крутими кам’яними сходами збігла дівчина. Вона була по самі очі закутана в темно-синій плащ, який позичила у своєї служниці. Вартові біля входу, певно, так і подумали — що це котрась із покоївок чи куховарок поспішає в своїх справах. У будь-якому випадку, ніхто не звернув на  неї жодної уваги.

Дівчина звернула за ріг палацу і поспішила вздовж ялівцевого  живоплоту,  який і взимку радував око своєю яскравою зеленню. Тут у мурові був отвір — певно, слуги-хлопчаки розібрали кам’яну кладку, аби не обходити кругом через головні ворота, а скоротити собі шлях до міста. 

Вона нахилилася і спритно пролізла на той бік загорожі. Була висока, досить міцно збудована, але струнка і гнучка. Здавалося, це була вже не перша її подібна мандрівка, бо рухалася дівчина впевнено, не розглядаючись навкруги. Розсунула з того боку гілля старого в’яза, що низько нависло над землею, приховуючи лаз, та вибралася назовні. Обтрусила спідницю, поправила плащ, як і раніше, ховаючи під каптуром обличчя, і швидко покрокувала в бік ринкової площі. 

Підійшла до старої жінки, котра торгувала дичиною. У неї на прилавку лежали й качки, і куріпки, і зайці.

 — Купіть гусака, панночко! — вигукнула бабця, проворно вхопивши чималого необскубаного птаха і простягаючи його дівчині.

 — Гарний, — похвалила незнайомка, узявши тушку і зваживши її в руках.  — Але я прийшла за чимось іншим. Чи не залишали вам листа для пані Альвіви? 

 — А так, так, — закректала бабця. — Тут якийсь цілий пакунок для вашої ясної пані. Але візьміть іще й гусака,  він свіжий, тільки вчора син вполював його на Смарагдових болотах! 

 — Дякую, іншим разом! — дівчина вхопила пакунок, котрий передала їй перекупка, кинула тій дрібну монету і швидко попрямувала в напрямку королівського палацу.

Треба поспішати, бо зовсім скоро прокинуться її мати та сестри, і почнуться чергові повчання та настанови. Жодної миті не зможе побути наодинці з собою, увесь час хтось товктиметься у її кімнаті. Тоді доведеться чекати цілий день, аби прочитати листа. А їй хотілося це зробити прямо зараз.

Легкою ходою пробігла сонними вулицями шведської столиці і пірнула в знайомий провулок. В’яз кивнув їй своїми вітами і пропустив крізь зелені обійми. Весняний день починався дзвінким щебетом птахів. Їй хотілося танцювати, сміятися, співати разом із метушливими зябликами. Але вона лише міцніше притиснула до грудей заповітний пакунок і, легко, мов та вивірка, просковзнувши через лаз, сторожко озираючись на вікна батьківського палацу, побігла  до дверей. Вартовий знову ліниво провів поглядом її зграбну фігурку, але не став зупиняти.

Нарешті вона в своїй кімнаті! Зачинила двері на засув, скинула старий плащ, просякнутий запахом риби і овочів, і заходилася нетерпляче розривати папір, у який було загорнуто звісточку від Олафа. 

Коли пакунок було розгорнуто, їй на коліна випав скручений у трубочку лист, а ще — невеличкий оксамитовий мішечок. Звісно ж, дівчина була заінтригована його вмістом, тому поспішила розв’язати поворозки, котрі стягували мішечок угорі. Звідти їй на долоню випала золота обручка. 

Очі дівчини здивовано розширилися, вона поспішила приміряти прикрасу і заходилася милуватися тим,як гарно обручка виглядає на її безіменному пальці. 

А тоді розгорнула листа і стала читати, ледь ворушачи губами,  промовляючи про себе кожне слово, написане рукою коханого.

“Мила моя Інгігердо, щодня і щомиті згадую ту нашу єдину зустріч, коли я закохався у тебе з першого погляду.  Якби ти тільки знала, як часто я бачу уві сні твої блакитні очі, золоті кучері. Безмірно радію з того, що твій батько на знак примирення між нашими двома державами згодився на наше одруження. А потім ще й представники знатних родів Швеції на тінгу в Упсалі схвалили цей його вибір. Тому я рахую кожен день, який залишився до осені, коли ми, нарешті, зможемо взяти законний шлюб. Можу тебе потішити — вже домовлено про те, де відбудеться весілля — на кордоні між Швецією та Норвегією, на березі ріки Ельв. У знак своїх щирих почуттів надсилаю тобі цю обручку, нехай вона щодня нагадує тобі про вірного Олафа, шепоче у миле маленьке вушко про мої почуття до тебе. 

Вічно твій, Олаф Гаральдсон, король Норвегії.”

Інгігерда схвильовано схопила листа та притиснула його до губ. Святі небеса були на її боці, нарешті усі формальності було залагоджено. Її батько таки погодився на це весілля, котре мало замирити правителів двох сусідніх держав, які останнім часом ворогували між собою. 

Можна сказати, що шведській королівні дуже пощастило. Значно більше, ніж її матері, Астрід Мекленбурзькій. Свого часу її батько Улоф Шетконунг привіз молоду Астрід, дочку правителя західнослов’янського Ободритського князівства, до свого замку в Упсалі, як військовий трофей. Ні про яке кохання мови не йшло. Більше того — увесь цей час Астрід довелося миритися з наявністю у її чоловіка другої, неофіційної дружини — Едли, яку він також роздобув у  своїх завойовницьких походах. Так, її татусь завжди  був ласим до жінок, а ще мав крутий норов, через що його побоювались усі мешканці палацу. Всі, крім улюбленої доньки. Її, Інгігерду, він ніжно любив і постійно тішив подарунками.  

Вона взагалі була великою щасливицею. Адже мало яка дівчина зі шляхетного роду  могла похизуватися такою розкішшю — вийти заміж за коханого. І при цьому стати королевою! 

А до того ж, її наречений був молодим, лише на шість років старшим від вісімнадцятилітньої Інгігерди, вродливим, розумним, мужнім… Вона могла б перераховувати достоїнства свого коханого Олафа хоч цілий день, і то не втомилася б це робити!

Але раптовий стукіт у двері обірвав ці приємні мрії. 

— Гердо, доню, чому ти зачинилася? — почувся стривожений голос матері. Вона завжди була занепокоєна, через усе хвилювалася, кожна, здавалося б, дрібниця у її свідомості виростала до розмірів чогось страшного і вкрай небезпечного. Інгігерда добре знала цю її особливість, тому поспішила відгукнутися.