6. Усе має ціну

Того дня Дар мав своїм човном перевезти з острова повитуху, котру князь Болеслав знайшов для Предслави. То була вже немолода жінка, висока, худа, зі смаглявим непривітним обличчям, поораним зморшками. Вона вважалася найкращою майстринею своєї справи у всьому Гнєзно, і практикувала виключно у знатних та багатих родинах. Звали її Зеновією.

Поскільки Предслава не дуже добре себе почувала і скаржилася на біль у животі, Зеновію спішно викликали на Лідницький острів, але, оглянувши майбутню породіллю, повитуха запевнила, що це ще не справжні пологи. Такий біль, мовляв, трапляється з жінками за кілька днів до початку перейм, тому княжні не варто дуже турбуватися. Треба більше відпочивати і набиратися сил перед такою важливою подією у житті, як народження первістка.

З тими словами стара Зеновія і відкланялася, забравши свого вузлика з мазями та настоянками.

Дар допоміг їй усістися в човен та звичним рухом відіпхнув маленьке суденце від берега. За кілька хвилин роботи веслами були вже на тому боці. Тут повитуха уважно глипнула на хлопця маленькими чорними очима і промовила польською ( яку Дар за рік перебування в цій країні вже встиг добре освоїти) з незвичним східним акцентом:

— Ану, хлопче, бери мою торбу й допоможи занести в місто. Маю там важливу зустріч.

І простягла йому дрібну монету.

Дар підхопив вузла, що був не таким уже й тяжким, і сумирно подріботів услід за старою. Та йшла швидко, і то не прямою вулицею, а зрізаючи шлях через якісь двори та підворіття, аж Дар зовсім заплутався, і, мабуть, звелів би йому хтось самотужки вибратися з цих похмурих лабіринтів — зроду-віку  він не зміг би того зробити. Проте стара жінка орієнтувалася у місті дуже добре.

Вона швидкою ходою попрямувала до маленького дерев'яного будиночка, до самого даху увитого диким виноградом, листя на якому вже стало зовсім червоним, і хлопцеві здавалося, що дім огорнула пожежа. Хоча тут же це марево відступило. І перед ним знову був маленький затишний будинок з дерев'яним півником на даху.

Повитуха підійшла до дверей і озирнулася на Дара:

— Якщо хочеш заробити ще мідяк, чекай мене тут.

***

Дар нікуди не поспішав, тож подумав — чому б і справді не підзаробити? 

Але швидко йому стало нудно ходити туди-сюди по двору й захотілося зазирнути досередини. Цікаво, з ким зустрічається повитуха так спішно, що навіть додому не встигла зайти. 

Він поглянув на вікна нижнього поверху, але вони всі були закриті дерев'яними віконницями. На другому ж поверсі віконниці були відчинені, проте як туди заглянути? Дар не був птахом, аби злетіти і сісти на підвіконня.

Проте, коли він замислено дивився на старий клен, що ріс поблизу будинку, в його голові з'явилася слушна ідея. Адже можна вилізти на дерево, і звідти зазирнути до вікна, котре знаходилося зовсім близько.

Недовго думаючи, хлопець видряпався на клен — зробити це було нескладно, гілля починалося низько від землі, було товстим і розлогим. Незабаром він опинився на гілляці, яка тягнулася до того самого незачиненого віконця. Проворно, немов вивірка, поповз по ній, тримаючись обома руками за гілку, що нависала згори. І зміг-таки зазирнути до будинку.

Ще й пощастило йому — бо якби кімната виявилася порожньою, то довелося б злазити не солоно сьорбавши. Проте несподівано хлопець побачив саме Зеновію, котра стояла, злегка нахиливши голову, перед якоюсь іншою жінкою, обличчя якої він не бачив, бо та саме дивилася у протилежний від нього бік.

Незнайомка була одягнена в розкішну темно-червону сукню, на шиї мала дорогу гривну з чистого золота, волосся було забране під золоту сітку і прикрите тоненьким білим покривалом, охопленим коштовним обручем. Руки, унизані перснями, були складені навхрест на грудях.  Раптом вона, немов відчувши присутність непроханого гостя, миттю озирнулася назад і пропікла його навіженим поглядом. Все сталося так несподівано, що Дар розтис руки і мало не полетів униз, вчасно схаменувся і ще міцніше схопився за гілку, на якій сидів.

Він упізнав у розгніваній пані в червоній сукні Оду, дружину князя Болеслава.

Бачив її не так давно, коли та приїздила на острів з метою поговорити зі своєю суперницею. Народження дитини ( навіть незаконної, такої, що не претендуватиме у майбутньому на престол), було великою загрозою для Оди, котра народила Болеславові двох доньок. Ще дві старших доньки він мав від першої дружини, яка померла під час пологів. З того часу він дуже хотів сина, мріяв про нього. Вся надія лишалася на Предславу, і Ода була не настільки дурною, щоб цього не розуміти. Тому вона намагалася загрозами винудити Предславу покинути польську столицю, але почула відмову. Предслава повинна була дочекатися Еймунда, у цьому сконцентрувався весь сенс її життя. А княгиня Ода, певно, вирішила, що її суперниця очікує народження сина та слушної нагоди зробити все, аби відправити свою попередницю в монастир і зайняти тепленьке місце не тільки в ліжку князя Болеслава, але й на троні поряд із ним...

Дар, затамувавши подих, дивився на те, як княгиня крокує туди-сюди кімнатою, немов поранений звір, а перед нею, схилившись у шанобливому поклоні, стоїть Зеновія.

— Моя ясновельможна пані, — пробурмотіла повитуха, вочевидь, продовжуючи розмову,  початку якої Дар не чув. — Це, звичайно, дуже спокуслива пропозиція, проте, знаєте, я чесна жінка і ніколи не займалася нічим подібним. Адже добре ім'я для моєї справи набагато важливіше, ніж будь-які статки.

— Зеновіє, ну ти й дурна, — відповіла Ода, діставши з-під поли плаща невеликий капшук. Махнула ним у повітрі, перед носом повитухи, так, що та аж замружилась від несподіванки. — Невже ти думаєш, що нікого не можна купити? Навіть найбільш доброчесне та святобливе ім'я  має свою ціну.

Зеновія заперечно махнула головою, і  розвела руками — мовляв, я ще подумаю над вашою пропозицією. Але її очі пильно дивилися поверх голови співрозмовниці, а допитливий розум помічав усе — і павутину в кутку стелі, і розкидані на столі аркуші паперу, і каламар з установленим у ньому гусячим пером.