15. Вибір Ясена

Чудового літнього ранку, ще тільки-но піднялося над обрієм сонце, мешканці Предславниного вже не спали. Як бджоли у вулику, метушилася челядь, готуючи коней та все необхідне в дорогу. Князь Володимир звелів своїм дітям прибути до Києва, на берег ріки Почайни, де містяни урочисто зустрічатимуть нову княгиню Анну.

Ясен із Ярославом теж були тут, поряд із іншими Ярославовими братами. Хлопці були раді з того, що на них чекає невеличка пригода - вони поїдуть верхи, помилуються пишними лодіями, що припливли з самого Херсонеса. Поскільки майже увесь час вони проводили у своєму палаці, то будь-яку можливість вирватися у місто, побачити щось нове діти сприймали з великим ентузіазмом.

А ще вони збуджено обговорювали  новину, котру повідомила їм зранку їхня матір. Рогнеда до Києва їхати відмовилася, сказала, що занедужала. Проте свою звичну ранкову церемонію не пропустила, і заявила синам та донькам, що вони не довго залишатимуться жити у Предславиному. Зовсім скоро старшим княжичам доведеться вирушити до волостей, куди відправляє їх батько для того, щоб вони на ділі опановували науку управління державою. У Новгороді вже сів на князіський престол найстарший син Володимира Вишеслав, решта княжичів незабаром теж мали роз'їхатися  хто куди - Ізяслав з матір'ю - до Полоцька, Мстислав - до Тьмуторокані, син Ірини Святополк - до Турова, Ярослав - до Ростова,  синам від інших дружин Володимир так само наділив князівства - благо, земель було в нього вдосталь. Тільки доньки та наймолодший син залишалися поки що вдома, та й то, не у своєму рідному палаці, а забирав їх батько до головної князівської резиденції у Києві.

Рузя, дивлячись на всю цю веселу ватагу, сумно зітхнула. Її вихованці ще не дуже добре усвідомлювали, що зовсім скоро їм доведеться розлучитися - надовго, а можливо, й назавжди. Належність до князівського роду здавна змушувала дітей рано дорослішати, проте зараз по цих  хлопцях та дівчатах не було видно, що їх змалечку виховували в суворій дисципліні та вчили бути серйозними. Вони весело обговорювали майбутню поїздку та хвалилися, в кого буде краще князівство та хто на кого піде війною. Дійшло зрештою до суперечки, внаслідок якої Ізяслав із Мстиславом мало не побилися, аж їхнім "дядькам" довелося насварити їх і змусити вибачатися один перед одним.

Лише Предслава цього дня була похмурою і заплаканою. На відміну від старших хлопців та молодших братика з сестричкою, вона чи не єдина чітко усвідомлювала, що зміни в її житті будуть не на краще. Дівчинка росла улюбленицею матері та батька, її завжди балували, завалювали подарунками, твердили, що у майбутньому княжна, з її вродою та розумом, зможе вибрати собі в чоловіки будь-кого із навколишніх правителів. Тепер же Предслава розуміла, що її маленький світ, до котрого вона так звикла, в якому почувала себе щасливою і безтурботною, враз почав рушитися. Батько відсилав матір від себе, а сам одружився на якійсь візантійській царівні. Братів, яких вона так любила, теж відправляють у далекі краї. Вона має переселитися у київський палац, де все чуже, незнайоме, де ніхто вже так не любитиме її і не турбуватиметься про неї. Майбутнє теж здавалося Предславі повним загроз. І недаремно - вона ніби передчувала, що, коли стане дорослою, то багато в чому повторить долю матері - стане свого роду "військовим трофеєм", наложницею польського короля Болеслава. Там, у Польщі, вдалині від рідної домівки, вона й проживе довге, але безрадісне життя. Та все те ще було далеко попереду...

***

І ось, нарешті, настав час вирушати в дорогу. Хлопці зі своїми наставниками та слугами посідали на коней, дівчатка з няньками вмостилися у ноші, що були закріплені між спинами двох коней. Весело, зі сміхом та жартами, численна процесія виїхала за ворота палацу та звернула на шлях, що вів до Києва.

Ясен їхав поруч із Ярославом, з цікавістю розглядаючись навколо - на ошатні сільські будиночки, зелені луки зі свіжоскошеною травою, череди корів та отари овець, яких стерегли малі пастушки. Йому не вірилося, що ще рік тому він сам отак бігав босоніж, завертаючи корів на пасовищі. А тепер же має гарний одяг, їде верхи на коні, з ним приязно спілкуються діти великого князя. Його колишні друзі, мабуть, і не впізнали б тепер свого приятеля. Та де там друзі, недавно їхній сусід, старий гончар, приносячи до палацу посуд для кухні, зустрівши Ясена на подвір'ї, низько вклонився та прошамкотів: "Вітаю, пане". Певно, недобачав, то й переплутав із кимось з князівських дітей.

Згадавши про той випадок, Ясен посміхнувся. Глянув на Ярослава - той, як часто траплялося, був заглиблений у свої думки, їхав з очима, опущеними на гриву коня, ніби й не радувала його розвага, що чекала попереду.

 - Про що ти замислився, Ярославе? - спитав хлопець.

 - Думаю про той Ростов, -  упівголоса відповів княжич. - Я нічого не чув про нього раніше. Але зараз спитав у Родима, а він відповів, що там дуже глухі землі, де живе якийсь народ меря, моляться своїм богам, геть не схожі вони на нас. І от усіх моїх братів батько відправляє у сильні, багаті князівства, а мене -  кудись на край землі. І що я там один робитиму?

 - Ну, он Родим з тобою буде, - відповів Ясен, поглядаючи на дружинника, що їхав трохи позаду, розмовляючи з "дядьком" княжича Мстислава.

- А ти, Ясене, поїдеш зі мною? - Ярослав підняв на товариша темні очі, погляд яких завжди був таким спокійним і незворушним, а зараз з них вихлюпнулося стільки надії, що Ясен мимоволі знітився.

 - Я не знаю, мені треба в батька спитати, - невпевнено відповів він.

Тільки зараз хлопець усвідомив, що його життя в палаці добігає кінця. Що робити далі? Повертатися до старенької хати та продовжувати пасти корів і вчитися теслярської справи? Якщо бути відвертим, цього йому не хотілося. Але й вирушати світ за очі, у далекі краї було неймовірно страшно. Це ж не те, що перейти річку - і ти вже вдома. Поїхавши до тієї мері, чи як там її, можна й не повернутися. Великий світ, дивний, сповнений небезпек та ворогів. Звичайно, він хотів стати у майбутньому воїном княжої дружини, ходити в походи, побачити, як живуть люди в далеких краях. Але хлопець завжди думав, що те буде ще нескоро. Потрібно спершу вирости, багато чому навчитися. Тепер же ті мрії могли стати нездійсненними. Адже коли Ярослав буде далеко, то тут, у Києві, він, Ясен, простий сільський хлопець, навряд чи зможе потрапити до князівського війська. Так і просидить усе життя, крутячи волам хвости.