12. Нитка чорна, нитка біла

Рогнеда здригнулася, зачувши стук у двері. Так глибоко поринула вона у свої думки, що, здавалося, навіть відчуття часу втратила. Скільки вона так простояла біля вікна - півгодини, годину чи дві?

Служниця, вклонившися, завмерла на порозі.

- Пані, там прийшов отець Никифор, як ви і просили...

 - То впусти його, Лелю.

Чернець зайшов, гречно вклонився княгині:

 - Вітаю вас, ясновельможна пані!

Рогнеда й собі привіталася, запросила гостя сісти. Болгарин вмостився на дубовому стільці, розгладив довгу сиву бороду, запитально дивився на володарку палацу. А вона все не починала розмову, наче їй було лячно почути щось таке, від чого уже не залишиться жодної надії на краще. Зрештою наважилась.

 - Отче, - мовила вона, - розкажіть мені, яким має бути шлюб згідно вашої віри? Чи ж правда, що як князь Володимир охрестився у Херсонесі, то тепер повинен мати лише одну жону?

 - Чиста правда,  пані, - чернець кашлянув, приховуючи ніяковість. - У християнина має бути тільки одна законна дружина, а як їх кілька - то це вже гріх, котрий зветься перелюбством.

 - Отже, царівна Анна вважатиметься його дружиною, а я ні?

Отець Никифор коротко кивнув.  Страшився гніву княгині, бо знав від челяді, що вона буває суворою і непримиренною. Та зараз Рогнеда лише смутно посміхнулася.

 - Що ж мені діяти тепер, отче?

Чернець трохи підбадьорився. Це вже була його стихія - наставляти на путь істинний, давати поради.

 - Перш за все, пані, треба вам теж прийняти християнську віру, - поважно мовив він. - І вам, і дітям вашим, щоб вони служили істинному Богу. А яка буде далі ваша доля - то вже вирішить великий князь. Гадаю, він вас не позбавить своєї турботи. Забезпечить усім, що буде потрібно. А може, видасть заміж за котрогось із своїх бояр. Бо он і свята Біблія пише, що жона має бути при мужі. То я гадаю, вам немає за що турбуватися.

 - Хвилююся я, отче, про своїх дітей, - княгиня нервово крутила та смикала важкий золотий перстень на вказівному пальці правиці. - Що тепер з ними буде? Признають їх незаконними, байстрюками?

 - Того, пані, можете не страшитися, - відповів отець Никифор. - Бо я чув від князя, що від жодного свого нащадка він відмовлятися не збирається, всіх як любив, так і любитиме рівною мірою, посадить їх на князівство у різних волостях.

 - Але головними спадкоємцями все ж будуть діти від законної дружини?

 - Певно, що так, княгине. Але тільки  князь вирішуватиме, хто сидітиме на київському престолі. Може обрати будь-кого із синів, хто буде, на його думку, найдостойнішим.

Рогнеда похилила голову у задумі. Мрія про те, що саме її син колись стане великим князем, ставала все нездійсненнішою. Якби ж справа була у старшинстві - то перед Ізяславом було всього двоє братів, один із котрих ще й невідомо, чи справді син Володимира. А коли все залежатиме тільки від їхнього батька... Він ще молодий, хтозна, скільки дітей народить йому та Анна. І всі вони матимуть перевагу перед старшими, бо будуть зачаті в законному шлюбі.

Чернець підбадьорливо посміхнувся їй:

 - Моліться, пані, Богу та уповайте на Його ласку, - мовив він. - Нехай Святий Отець подбає про ваших синів!

"Якщо їхній рідний батько не захоче про них подбати, то й ваш небесний отець не допоможе", - хотілося відповісти Рогнеді, але вона змовчала. Тепер, коли її становище ставало дуже хистким і невизначеним, вона намагалася знайти собі чим більше союзників, і болгарський священник міг бути одним із них.

 - А як цікава вам моя думка, - ще більш посміливішав отець Никифор, - то я б вам радив попрохати князя, аби не видавав вас заміж, а дозволив піти у монастир. Бо так ви зможете знайти духовне спасіння після того, як стільки років прожили у гріху...

 - Дякую, отче, - княгиня підвелася, даючи зрозуміти, що аудієнція завершена. - Я поміркую над тим, що ви мені сказали.

Отець Никифор поважно вклонився і вийшов за двері.

Рогнеда ж веліла своїй прислужниці покликати хлопця, який виконував обов'язки посильного.

 - Зараз же поїдеш до Києва, знайдеш Еймунда і  передаси наказ з'явитися до мене, - суворо звеліла вона.

Хлопець кивнув головою. Він уже не вперше виконував таке завдання, тож не став розпитувати, що то за Еймунд та де його шукати.

***

Того ж дня надвечір з'явився й Еймунд. У своєму незмінному плащі з каптуром, що приховував обличчя, пройшов до покоїв княгині та став перед дверима, але цього разу йому не довелося чекати, поки Рогнеда вбереться у свої розкішні шати. Служниця відразу ж запросила його увійти.

Варяг зупинився перед порогом, низько вклонився.  Рогнеда, що стояла біля вікна, повернула голову.

 - Заходь, Еймунде, рада тебе бачити, - приязно мовила вона.

Така поведінка вельможної особи трохи насторожила дружинника. Він не знав, що криється за такою нарочитою люб'язністю, та підозрював, що нічого хорошого. Так воно, власне, і вийшло.

 - Ти, мабуть, знаєш, що за християнським звичаєм князь повинен мати лише одну жону, - Рогнеда відразу розпочала з головної своєї проблеми. - Тож тепер він має або видати мене заміж, або відправити в монастир. А я не бажаю ні того, ні іншого.

Еймунд лише кивнув у знак того, що все розуміє.

- Хай тих своїх куріпок  куди завгодно прилаштовує, мене те не обходить, - роздратовано продовжила княгиня. - Але я маю бути його жоною. Я народила йому чотирьох синів та двох доньок, він завжди говорив, що я улюблена його дружина, що заради мене він ладен на все. І що ж тепер - поступитися якійсь грецькій видрі? Її брати тримали коло себе до двадцяти п'яти літ, бо все не могли вирішити, кому з володарів нав'язати таке щастя. Я впевнена, що Володимирові вона швидко обридне. Не вірю я, що такий чоловік, як він, із тридцяти літ і до самої смерті задовольнятиметься лише однією жінкою.