11. Улюблена, але не єдина

Рогволода та його родину Володимир наказав поховати з усіма належними почестями, справивши за ними тризну. Проте сам не залишився на учту - призначивши в Полоцьку свого посадника із старших дружинників, рано-вранці зі своїм військом вирушив на південь.

Неподалік Овруча зустрілися вони з князем Олегом, котрий, нічого не підозрюючи, разом зі своїм почтом їхав на власне весілля до Полоцька. Побачивши велике військо, наїжачене списами, що несподівано вигулькнуло на обрії, древляни кинулися врозтіч. Новгородці з азартом почали переслідувати їх, неначе мисливці свою здобич. Володимир не збирався вбивати брата, хотів всього лиш узяти його в полон. Та сталося те, що сталося - втікачів загнали на край глибокої прірви, там почалася тиснява, і багато соратників Олега разом із кіньми попадали вниз, на гостре каміння. Такою  смертю загинув і Олег.

За іронією долі, його наречена Рогнеда у цей час сиділа на коні поряд із Володимиром та його дядьком Добринею та спостерігала за усім, що відбувається в лісі. Вона бачила, як тіло Олега з переламаною шиєю витягли з яру та поклали на розстелену на траві попону.

Володимир спішився та схилив голову перед тілом брата. Він почувався розгубленим. Хоча вони ніколи й не перебували в близьких стосунках із Олегом, бо були всього лиш зведеними братами, мали різних матерів, і Ярополк з Олегом у дитинстві часто кривдили та дражнили малого Володимира, все ж у їхніх жилах текла кров одного батька. І тепер юний Володимир злякався, що його можуть назвати братовбивцею.

 - Що маю тепер діяти? - спитав він у Добрині.

У того, як завжди, була вже готова слушна ідея.

 - Чув я, княже, що недавно люди Олега вбили сина Ярополкового воєводи Свенельда. Ти маєш його пам'ятати, той воєвода ще батькові твоєму служив. Кажуть, зрадив він Святослава, покинув його на дніпровських порогах, дав печенігам убити князя, хоч міг прислати підмогу і врятувати його. А тут відразу втерся в довіру до Ярополка, став його правою рукою. Кажуть, Олег за загибель Свенельдового сина Люта відкупився від брата великою даниною. Але хто ж його знає, може Свенельд затаїв зло проти Олега? Могло ж таке бути?

 - А певно, що могло, - Володимир зрозумів, до чого той хилить.

 - Ну от, міг він і своїх людей послати, щоб вони вбили Олега, правда? А ми їхали собі лісом і побачили велике побоїще. То Ярополкові вої напали  на людей Олега та повбивали всіх, а самі втекли. І ми тільки знайшли в яру мертві тіла древлян, серед яких поліг і брат твій Олег... Дружинники наші те підтвердять. Як і  охоче посвідчать, що його смерть так тебе засмутила, що ти поклявся відплатити братовбивці Ярополку. А ще можемо знайти свідків, котрі чули, що Ярополк грозився і тебе вбити, а новгородські землі собі забрати. Тому наш наступ на Київ не буде чим іншим, як тільки самозахистом.

 - Але якщо Ярополк із Свенельдом почнуть твердити, що то все  неправда, не готували вони похід на Новгород, і під Овручем їхніх воїнів не було?

 - Значить, маємо так зробити, щоб більше вони  нікому нічого не встигли розповісти, - рішуче мовив Добриня. - Не будемо гаяти часу у цій древлянській землі, а одразу рушимо на Київ - чим скоріше, тим краще.

Володимир залишив кількох своїх людей, аби доставили тіло Олега до його палацу та розповіли усім його підлеглим версію, вигадану Добринею. Неначе поїхав Володимир услід за Ярополком, аби покарати за смерть брата.

"Заодно і старого лиса Свенельда позбудуся", - задоволено думав Добриня. Із Святославовим воєводою були в нього напружені стосунки ще тоді, як дядько Володимира мешкав у  Києві. Тож тепер можна було, як кажуть у народі, однією стрілою відразу двох зайців убити - Володимиру позбутися конкурента на княжому престолі, а Добрині - поквитатися з давнім ворогом.

***

Втім, Ярополка хтось устиг попередити про варяжське військо, що наближається, і він зачинив усі міські ворота, виставивши на мури озброєних до зубів дружинників. Як тільки новгородці спробували наблизитися, їх тут же закидали стрілами і змусили відступити.

Володимир чекав, що брат прийме виклик та виїде зі своїми дружинниками на  відкритий бій, та Ярополку таке було не дуже до душі. Він вважав за краще пересидіти за укріпленими міськими стінами, знаючи, що таку міцну фортецю, як Київ, так просто не взяти, а харчів у киян вистачає, тож облога могла тривати місяцями, без будь-якого збитку. Натомість, Володимир не бажав довго вичікувати, у його інтересах було вирішити цю проблему якомога швидше.

Тому він зібрав у своєму наметі старших  дружинників і довго з ними радився. Рогнеда також була присутня при тому, сиділа тихо в куточку. На неї ніхто особливо не зважав, гадаючи, що жінка-полонянка - це так, щось на кшталт оздоби княжого помешкання. Проте насправді дівчина мала чіпкий розум і гарну пам'ять, ще в дитинстві вона  більше за чарівні казки полюбляла слухати розповіді про славетних воїнів-вікінгів, їхні походи за моря та завоювання нових земель. Тож їй було цілком зрозуміло усе, про що  сперечалися князь та його воєводи. План їхній був досить простий - у Добрині був в київському палаці добрий знайомий, з котрим ще підлітками вони разом вчилися воїнській справі. Звали його Блуд. Нині служив він у Ярополковому війську. Також Добриня знав про підземний хід, з допомогою якого можна було дістатися до Києва. Володимир наполягав на тому, аби спробувати тим ходом усьому війську пройти під міськими стінами та несподівано напасти на Ярополка. Але його план Добрині не дуже сподобався, бо на тому боці могла бути засідка,  а ще для того, щоб виглядав Володимир значиміше в очах киян, важливим було, щоб він не прокрадався до міста потайки, як тать, а найліпше, щоб самі містяни перед ним добровільно відчинили ворота.

Тому й відправився у небезпечну подорож сам Добриня, переодягнувшись у одяг простого селянина, щоб не дуже кидатись у вічі, якщо його помітить варта.  Він мав розшукати Блуда і за його підтримки підговорити Ярополкове військо перейти на бік Володимира. Зрештою, все йому вдалося. Виявилось, що Ярополк був не тільки боязкий, але й скупуватий, мало платив своїм дружинникам, а Добриня пообіцяв усім щедру винагороду. Тож зовсім скоро Ярополк дізнався, що його гридні відмовляються виконувати накази князя та збираються відчинити міські ворота.