7. Син рабині

- А розкажи про Новгород, - тим часом просить Ясен. - Як там живуть люди?

-О, це великий град, стоїть він у північних краях,  на Волхов-ріці. Там багато річок, боліт, лісів. Тож тамтешні мешканці живуть з полювання та рибальства, а збіжжя в тих краях погано родить. Через Новгород проходить торговий шлях із варяг в араби, яким їздило здавна багато купців, і з того місто теж мало чималий зиск. Сам град стоїть на пагорбах, як і наш Київ. Через що у давніші часи називався Холм-город. Жили там різні племена - чудь, словени, меряни.

Та  якось прийшли з-за моря варяги і наклали на ті землі данину. Тоді місцеві племена об'єдналися і спільно прогнали чужоземців. Але їхні князі не могли дійти згоди, хто має правити у Холм-городі. Думали-гадали, та вирішили запросити собі князя із варягів, бо то були дуже сильні та досвідчені воїни. І прислали варяги  їм князя, на ім'я Рюрик, а з ним двох його братів -  Синеуса і Трувора. Спочатку брати порівну поділили між собою навколишні  землі: Рюрик сів правити у Ладозі, Синеус - у Білоозері, а Трувор - в Ізборську. А потім Синеус і Трувор померли - а чи то було випадково, чи Рюрик убив їх - я того не відаю. Однак Рюрик сам-один став правити князівством, сів на престол у Холм-городі і назвав це місто Новгородом.

Він правив досить жорстоко, наклав на місцевий люд велику данину. Тому новгородці на чолі з словенським князем Вадимом Хоробрим повстали проти Рюрика, але він це повстання придушив, а Вадима вбив. Тоді багато новгородців втекли на південь, до Києва, де тоді володарювали князі Аскольд і Дір. А Рюрик розсадив своїх намісників у всіх північних містах, і правив там.

Коли ж він помер, то залишився після нього малолітній син Ігор, опіку над яким перед смертю князь Рюрик доручив своєму родичу і соратнику Олегу. А кажуть, той Олег  був могутнім волхвом, чародієм, міг провіщати майбутнє, за що і називали його Віщим.

На той час  торговий шлях із варяг в араби, що йшов через Новгород, занепав, бо більш зручно купцям було їздити іншим шляхом - із варяг у греки, через Київ. І київські  князі мали з того великі прибутки. Але Аскольд під час свого походу на Царгород прийняв християнство, а київські бояри були незадоволені з того. І, подейкують, то саме вони прикликали Олега, а той приплив зі своїми воїнами човнами по Дніпру, убив Аскольда і сів княжити в Києві. Звелів платити собі данину новгородцям, древлянам, сіверянам та іншим племенам. Кожен рік восени їздив по своїх землях і збирав полюддя.

 - І на Царгород він ходив, - докидає Ярослав.

 - Атож, чула я, що  пішов на греків, спорядивши дві тисячі лодій, а візантійці  злякалися і перегородили протоку Золотий ріг ланцюгами. Та князь Олег не розгубився і велів перетягнути лодії волоком по суходолу, поставивши їх на колеса. Тож імператор злякався і запропонував йому мир, ще й греки мали платити Києву данину. У знак того князь Олег прибив свій щит на воротах Царгорода...

Рузя відкладає шиття, хитає головою:

 - Забалакалася я з вами, а вже ніч на дворі. Пора йти спати, княжичу.

 - Ну ще трохи, Рузю, ти ж так і не доказала про мого батька, як він княжив у Новгороді.

 - Завтра докажу, - беззаперечно каже Рузя.

Нічого не вдієш, мусили Ярослав із Ясеном йти до своїх покоїв.

***

Та назавтра вони вже не  ладні були дочекалися вечора, ще зранку стали прохати Родима розповісти про походи великого князя Володимира.

 - Розкажи, Родиме, як він перейняв владу у своїх братів, - просить Ярослав. Йому ця історія до вподоби, бо думає він - от батько його теж був третім сином, і старші його брати гадки не мали, що Володимирові доведеться князювати, ще й ставилися до нього з презирством, бо вважали сином рабині. Так само й Ярослав почуває себе дещо скривдженим і упослідженим у своїй родині. Тому й із замиранням серця слухає про  шлях, котрий привів його батька до княжого престолу.

 - Як знаєте, мабуть, княжичу. - починає свою розповідь Родим, - великий князь Святослав перед своїм другим походом до Болгарії, повертаючись з якого, він і поліг у бою з печенігами,  розділив свої землі між синами. Найстарший, Ярополк, мав княжити у Києві, середній, Олег -  у древлянській землі, наймолодший, Володимир -  у Новгороді Великім. Але ледве Святослав зімкнув очі, вже між княжичами почалася боротьба. Спір вийшов одразу між Ярополком та Олегом.

Дорадником Ярополка був Свенельд, старий воєвода Ігоря і Святослава. Син Свенельда, Лют, виправився раз на лови й необережно загнався у землю древлян. Тут здибав його древлянський князь Олег, що також був на ловах. Запитався, хто це такий полює на його землях. Коли дізнався, що це Свенельдич, виїхав проти нього й убив його.

Старий Свенельд розгорівся жадобою помсти. Став підбивати Ярополка: «Іди на брата, забери його волость». Ярополк послухав і пішов на древлянську землю. Олег вийшов йому назустріч, обидва війська зійшлися між собою. Ярополкова дружина була сильніша і перемогла. Олег пустився втікати до недалекого города Овруча. Але не добіг до безпечного захисту. Перед воротами того граду був вузький міст над глибоким яром. Утікачі стовпилися тут, пхали один одного, і несподівано ціла юрба звалилася у прірву. Упало багато вояків з кіньми, коні привалили людей, тут і загинув Олег.

Ярополк увійшов до Овруча і перейняв владу в ньому. Почав шукати брата і не міг його віднайти. Аж один древлянин приніс звістку, що бачив, як князя зіпхнули з моста. Ярополк звелів їхати на пошуки. Від ранку до полудня витягали з яру тіла загиблих, врешті, знайшли й мертвого Олега. Принесли його тіло і поклали на килимі. Ярополк прийшов, заплакав над смертю брата і сказав до Свенельда: «Бачиш, маєш це, чого ти хотів». Там, біля Овруча. і похоронили Олега. А Ярополк почав правити уже над обома князівствами.