4. Про князів і не тільки

Ясен прямував добре знайомою стежкою понад рікою, поміж вербами, що вже майже зовсім втратили листя, по зеленому моріжку, прибитому першим морозцем - та й увійшов до свого подвір'я. Кудлатий пес Бровко загарчав, як на чужого, кинувся під ноги.

 - Бровку, та ж це я! Чи не впізнав? - спитав хлопець.

Собака поглянув на нього розумними очима, замахав хвостом.

 - Мамо, Ясен прийшов! - почулося з сіней. Малий Нежко прочинив двері і виглядав надвір, нетерпляче тупаючи босими ніжками. Ясен підійшов до нього, взяв на руки, покрутив навколо себе. Нежко радісно завищав, обхоплюючи старшого брата за шию та притуляючись до нього русявою голівкою. Так удвох вони й увійшли до хатини.

Батьки саме обідали. Побачивши Ясена, мати миттю підхопилася з-за столу, обійняла його, посадовила поруч із батьком.

 - То це хто до нас прийшов - сам великий пан? - Ясен не розумів, чи батько докоряє йому, чи так жартує.  - Щось давненько ти, сину, очей сюди не казав... Може, вже стидаєшся своїх батьків, як обжився у князівському теремі?

 - Не стидаюся, тату, - тихо відповів Ясен. - Просто мене не часто відпускає від себе княжич Ярослав. Ото сьогодні приїхав великий князь Володимир, у палаці з такої нагоди учта, і Ярослав там. А мене дядько Родим відпустив вас провідати. Ось, гостинців приніс, - і він простягнув матері торбу, куди Рузя напакувала різних харчів.

 - Микуло, що це ти вчепився до дитини? - стала на захист сина мати. - Думаєш, йому там дуже солодко? Гляди, як схуд, мабуть, тобі там і їсти не дають! Бери швиденько ложку та сідай до каші, а я зараз молочка наллю!

Ясен посміхнувся. Йому було так радісно опинитися вдома, серед найрідніших людей. Хоча від княжих хоромів до його хати було недалеко, та за ті кілька місяців, що він провів у палаці, йому лише тричі вдалося відвідувати рідних. Хіба що траплялися такі оказії, як сьогодні. Але від того, що зустрічі були нечастими, вони приносили ще більше втіхи.

 - А що ти мені приніс? - смикав за рукав Нежко.

 - А ось, дивись! - і Ясен дістав з-за пазухи маленькі чобітки, з яких уже виріс Ярославів брат. - Ану. приміряй!

Малий аж запищав від радості, взуваючи обновку.

 - Тебе не будуть лаяти? - стривожилася мати. - То ж, мабуть, дорога річ!

 - Ні, мені Рузя їх віддала, потім ще якусь одежину збере на малого.

 - Ох ти ж, наш помічнику, - мати крадькома втерла очі рукавом. - Ти їж, наїдайся. Бо коли тебе ще побачимо...

 - Та що ти, жінко, голосиш, неначе він од нас за тридев'ять земель вирушає, а не лишень за річку, - батько махнув рукою. - Ходімо, Ясене, до мене в майстерню, допоможеш із роботою.

Хлопець радісно кивнув. Він уже занудьгував за цим приємним запахом свіжообструганої деревини, за їхніми з батьком розмовами, і був дуже радий хоча б на короткий час знову поринути у звичний змалечку світ.

 - Що ж ти там робиш, у хоромах? - поцікавився батько, змітаючи зі столу стружки. - Мабуть, щось по хазяйству помагаєш?

 - Я, тату, при княжичу Ярославові на службі числюся. - відповів Ясен. - То маю його супроводжувати в його справах.

 - І що ж то за справи у князів? Ану, розкажи. - зацікавився батько.

 - Та спершу, як повстаємо, займаємося з паном Родимом, то "дядько" його. Учить княжича на мечах битися, з лука стріляти, верхи їздити, плавати у ріці. Ну, і я з ним...

Батько кивнув, беручись до роботи.

А Ясен продовжував свою розповідь:

 - Потім, після сніданку, вчиться княжич грамоті та різним наукам.

 - І ти з ним? - насмішкувато спитав батько.

 - А що робити, як треба...

 - То вчися, може, писарем станеш.

Ясен тихенько зітхнув. Ота наука була для нього сущою карою. Ніяк не міг напочатку допетрати, як дивні чорні карлючки на пергаменті можуть складатися в слова.

 - Ні, я краще буду воєводою, - серйозно відповів він.

Батько засміявся.

 - А хто ж буде  мою справу продовжувати, як я помру?

 - Та он Нежко, мабуть. - невпевнено промовив Ясен. - А чого б вам помирати, тату?

 - Та то до слова прийшлось... Добре, сину, вчися, може виб'єшся в люди. Тільки ти ж про брата не забувай тоді, будеш йому помагати?

 - Буду, звісно!

 - От і добре. А розкажи ж іще про князів! Які вони? Великого князя Володимира бачив?

***

Бачив Ясен його хіба здалеку. Князь того літа був у Предславиному нечастим гостем. Мав свої важливі державні справи, про які Ясен чув краєм вуха від Родима та інших дружинників, котрі розповідали, що Володимир наводить нові порядки у підлеглих йому князівствах. Раніше там правили місцеві князьки, які тільки платили великому князеваі данину. Тепер же їх було усунено від влади,  а натомість Володимир призначав  на їхні місця власних посадників - довірених осіб з-поміж бояр. Робилося те для того, щоб закрпіпити за собою владу над віддаленими землями та уникнути повстань і заворушень. Також мав князь важливі перемовини зі спадкоємцем візантійського престолу Василієм ІІ. Того після смерті батька хоч і проголосили імператором, але він був ще неповнолітнім, тож фактично державою керували місцеві вельможі та воєначальники. А коли спадкоємцю виповнилося вісімнадцять і він почав заявляти про своє бажання правити єдиновладно, його противники вчинили заколот, оголосивши імператором далекого родича Василія Барда Фоку.  Тож Василій спішно надіслав послів  до київського князя у пошуках підтримки, і подейкували, що Володимир погодився відправити до Візантії шість тисяч варязьких вояків за умови, що імператор віддасть йому за дружину свою сестру Анну.

Усі ті історії Ясен слухав, неначе дивні казки. Чого тільки не розповідали про князя Володимира - і про його силу та могутність, і про те, що нібито має до восьмиста наложниць та дванадцятьох  офіційних дружин, і що він дуже шанував своє військо, так що навіть звелів викувати гридням срібні ложки навзамін дерев'яних, сказавши при цьому : "Сріблом і злотом не знайду я дружини, а з дружиною знайду я срібло і злото..." А  насправді великий князь, як здалося хлопцеві, не виглядав таким уже славетним богатирем - був середнього зросту, худорлявий, хоч і міцно збудований, видавався завжди чи то похмурим, чи заклопотаним - Ясен побоювався потрапляти йому на очі, так само як і княгині Рогнеді. Тож і не міг багато про них батькові розповісти.