3. Нові враження

Вони увійшли в просторі сіни, а далі - у якусь велику кімнату, такої Ясен ще ніколи не бачив. Стеля була висока, чималі вікна, на стінах полиці, а на  тих полицях - різні пляшки, скляночки, красиві глиняні тарелі. У нього аж очі розбіглися, так хотілося роздивитись усю ту красу, щоб потім розповісти хлопцям. Так от як вони живуть, князі! Ясен не здогадувався, що це була всього лиш кухня, де, окрім приготування їжі, ще й годували челядь. От і його посадовили за довгий дерев'яний стіл, мовчазна світловолоса дівчина за наказом Родима поставила перед хлопцем тарілку юшки, поклала шматок хліба і неквапливо вийшла з кімнати. Залишилися вони удвох.

 - Їж, бо ти, мабуть, голодний. - сказав Родим уже не так суворо, бо бачив, що хлопець і так добряче переляканий.  - Та не бійся, ніхто тебе тут не скривдить.

Ясен похапцем взявся сьорбати юшку, бо й справді відчув голод - уранці ж не встиг поснідати, лише шматок коржа з'їв.

Дочекавшись, поки хлопець насититься, Родим сів навпроти нього і  почав розповідати, у чому полягатимуть його обов'язки.

 - Я бачу, ти хлопець не дурний, метикуватий, - сказав дружинник. - Захотів наш княжич з тобою погратися, то вже так тому й бути. Ти матимеш із того власну вигоду - одяг, який тобі принесуть після купання, зможеш забрати собі. Може, й харчів яких дамо з собою, коли будеш іти додому. Бо я так гадаю, що ця вигадка швидко Ярославові набридне, тож будеш собі вільний. Але поки ти тут, у палатах, маєш поводитися гречно. Коли зайдемо до покоїв княжича, маєш вклонитися і  ввічливо з ним привітатися. Так само, якщо увійде до покоїв княгиня чи хтось із Ярославових братів або сестер - маєш віддати їм уклін. Зрозумів?

 - Так, пане, - пробурмотів Ясен.

 - Коли княжич до тебе звертатиметься, запитуючи про щось, -  відповідай, але сам не вискакуй поперед нього,  не мели язиком. Знаєш, як кажуть мудрі люди: "Слово - срібло, а мовчання - золото". Ото й ти краще мовчи. Що тобі звелять робити - те й роби. Тож бачиш - нічого складного немає в тому, щоб бути Ярославовим товаришем.  Зараз поведу тебе до лазні, помиєшся, переодягнешся - і підеш до княжича.

 - А як же моя корова? - раптом схаменувся Ясен. - Пустіть мене, дядьку, я її швиденько додому зажену. Бо як зайде у князівську луку, то батько мене потім лозиною відчихвостить!

 - Ніде твоя корова не дінеться. Ті хлопці, що з тобою були, певно, вже її погнали додому.  І батькам твоїм сказали, де ти є. Глянь-но сюди, у вікно.

Він саме визирнув назовні, то й Ясена поманив до себе. Хлопчина несміливо підійшов до вікна і побачив на  подвір'ї невисокого товстенького чоловіка, того, що був присутній на ґанку, коли княжич влаштував "смотрини". Зараз той чоловічок, одягнутий у синю свиту, стояв, поважно заклавши руки за спину, а перед ним, похиливши голову, завмерла його, Ясенова, мама. Вона щось сказала товстунові, той неквапливо відповів, показуючи рукою на палац - мабуть, про нього йшлося у тій розмові. Шкода, що хлопець не міг нічого почути. Йому страшенно захотілося зараз вискочити у вікно і опинитися на волі, біля мами, узяти її за руку та швиденько піти додому. Але не вистрибнеш - бо високо. Тож залишалося хіба дивитися. Тим часом чоловік у синій свитці дістав із капшука, що його мав на поясі, монету і простягнув жінці. Та низько вклонилася, ще раз поглянула на вікна палацу та пішла з двору.

 - От бачиш, Нажир твоїй матері все роз'яснив, ще й різану дав за твою службу. Так що маєш тепер добре старатися.

***

Після купання Ясен отримав одяг - видно, що вже ношений, але пошитий із гарного полотна, сорочка була оздоблена красивим візерунком, навіть чоботи йому принесли. Він деякий час крутив їх у руках, не наважуючись взути, аж поки Родим не наказав йому те зробити, бо, мовляв, не годиться по палатах босоніж розгулювати. Отакий весь святково вбраний, переступив він поріг покоїв Святослава. Пам'ятаючи настанову Родима, зразу ж низько вклонився і проказав:

 - Здорові будьте, княжичу Ярославе!

 - І ти будь здоровий, Ясене, - відповів той. Княжич сидів на ослоні за столом, а на столі тому були розставлені дивовижні фігурки, вирізані з дерева - тут були і вої з мечами, і лучники, й вершники на конях. Ясен підійшов поближче і схилився низенько, аби роздивитися ту дивовижу.

 - Це моя дружина, - пояснив йому Ярослав. - А ось, у засідці - печеніги. Ті, що вбили мого діда Святослава. Ми зараз підемо на них війною. Хочеш бути моїм воєводою?

 - Хочу, - відповів Ясен.

Ще за хвилину він уже сидів поруч із княжичем та, забувши про все на світі, пересував по гладенькій дубовій стільниці іграшкових дружинників. Вони так захопилися, що й не зогледілися, як сонце вже схилилося до заходу. Тоді до світлиці увійшов Родим і сказав, що Ясену пора йти додому.

 - Хай він залишається тут, - став наполягати Ярослав.  - Може спати у маленькій кімнаті біля моїх покоїв.

 - Але завтра вам треба буде вчитися, - терпляче пояснював Родим. - А увечері, якщо вам так хочеться, Ясен знову може прийти, і ви разом пограєтесь.

 - Ні, він теж буде зі мною вчитися, - княжич, здавалося, був налаштований рішуче.

"Дядько" змирився і  вирішив залишити все, як є. Зрештою, колись же набридне малому товариство цього селюка.  А поки хай буде, як Ярослав того бажає.

***

Постелили Ясену на дерев'яній лежанці у кімнатці, що межувала з  Ярославовою опочивальнею. Хоча це тут кімнату називали "маленькою", а навсправді вона була навіть просторішою від усієї житлової частини Ясенової хати, де вони поміщалися учотирьох. Тут же вся кімната належала йому. З незвички хлопець довго не міг заснути, крутився, хоч постіль була навдивовижу  м'яка і приємно пахла.