Розділ 11

Ще ввечері Тіеліір навіть не припускала, де їй шукати Священний Кинджал, а вранці вона прокинулася з упевненістю, що він має бути у кузні. Вона нашвидкуруч підснідала припасами зі своєї торбинки і вирушила на пошуки цієї самої кузні. Тіеліір знала, що вона десь близько. Дівчина вірила у свої сили та довіряла магії всередині неї. Трохи незвичні почуття та знання, але вона з роду шаманів і зможе впоратися з будь-якими магічними труднощами.

Після нетривалих пошуків Тіеліір виявила стару кузню на міській площі. Мабуть, колись це місце було гарним — у центрі розташовувався фонтан зі скульптурами, а в тіні дерев причаїлися кам'яні лави. На мить Тіеліір побачила міську площу такою, якою та була 5 століть тому. Тряхнувши головою, щоб прогнати непрошене видіння, Тіеліір знову повернулася в реальність. Місце гарного міського пейзажу знову зайняли руїни: фонтан давно вже був без води, скульптури посеред нього наполовину зруйнувалися, а замість пишних крон дерев до занепалих лавок простягали кінцівки з пазурами мертве гілляччя. Побита часом кузня стояла з того боку площі. Тіеліір поспішно попрямувала до неї. Їй не терпілося якнайшвидше покінчити з цією пригодою, повернутися до Стііренвала і вилікувати сестру.

Тіеліір не відразу потрапила до кузні — треба було прикласти зусилль, щоб відкрити двері, що заржавіли за століття. Усередині було похмуро і запорошено, зі стелі звисали сріблясті мережива павутин, але Тіеліір не звертала на це уваги. Вона шукала кинджал. Тіеліір обшарила всю кузню і вже вирішила, що магія її підвела, як раптом погляд дівчини натрапив на оббиту залізом скриню, заховану в кутку за шафою. На ній висів замок, тому Тіеліір довелося взяти в руки молот і кілька разів стукнути по скрині, поки замок не відвалився. Усередині лежав один-єдиний кинджал, зате який красивий! Рукоять кинджала була виконана з кістки та металу з декоративними візерунками, а лезо було поцятковано символами, схожими на ті, що були у сувої з пророцтвом. Тіеліір взяла кинджал у руки і він на мить засвітився м'яким фіолетовим сяйвом із жовтими прожилками. Чарівний! Значить, це саме той кинджал, що вона шукала.

Тіеліір вийшла з кузні. Бабуся вже чекала її на площі, щоб іти далі.

— Потрібно знайти Таємну книгу та Печеру Пізнання, — Тіеліір подивилася на бабусю. — Я відчуваю, що знаю, де шукати печеру, але не впевнена щодо книги. Чи можливо, що вона всередині цієї печери? Мені чомусь так здається, але все ж таки я сумніваюся.

— Я не знаю, люба, — бабуся підбадьорливо посміхнулася. — Щоправда, не знаю. Але, гадаю, це ймовірно. Віддайся повністю своїм почуттям.

— Але ж ти теж шаманка! — заперечила Тіеліір. — Ти теж мусиш знати і допомагати мені.

— Я тут для підтримки твого духу, але не для підказок. І моє астральне тіло геть-начисто позбавлене магії, я ж казала тобі. Це твій шлях і ти маєш сама зрозуміти, як його пройти.

Тіеліір тільки й могла що зітхнути. Що ж, якщо вона може розраховувати тільки на себе, значить, буде робити так, як вважає вірним. А серце їй підказувало, що треба йти до Печери Пізнання прямо зараз.

У супроводі бабусі Тіеліір пішла назад до того будиночка, в якому ночувала. Поруч вона бачила стежку між горами. Вона мала привести до Печери Пізнання. Тіеліір це відчувала. Тіеліір швидко дісталася гір і, пройшовши стежкою між ними, опинилася на величезному полі. Стежка перетворилася на вузьку дорогу, по обидва боки якої колихалися на вітрі невідомі рослини. Попереду виднілася невелика округла гора зі входом до печери. Тіеліір прискорила крок, але відразу її щось міцно схопило за праву ногу. Опустивши погляд, вона виявила, що її ногу обхопило стебло рослини і міцно стискає, не даючи піти. Тіеліір спробувала посмикати ногу, потім стебло, але хижа рослина тільки міцніше її стискала.

— Руби її кинджалом! — почула вона голос бабусі.

Адже вона мала рацію: навіщо смикати рослину, якщо можна просто відрубати її. Одним сильним ударом Тіеліір відсікла стебло, але тут до неї потяглися наступні. Схоже, доведеться пробиратися до печери з боєм. Тіеліір рубала стебла, що тяглися до неї, і побігла з усіх ніг. Не встигла дівчина пробігти і кілька метрів, як рослина знову її зловила. Від різкої хватки Тіеліір впала на землю і розпласталася. Кинджал випав із рук. Рослини спритно потяглися до її єдиної зброї, але Тіеліір виявилася спритнішою. Вона міцно вхопила кинджал і розлючено рубала прокляті рослини. Порубавши стебла в салат, Тіеліір звільнилася від чіпкої хватки і змогла піднятися на ноги. Потрібно було йти швидко, але обережно, інакше рослини поцуплять і зжеруть її без хліба.

До печери Тіеліір дісталася захекана і знесилена. Ноги та руки палило в тих місцях, де її схопили рослини. Ймовірно, вони були отруйними. Вхід у печеру виглядав непривітним, але Тіеліір було начхати. Печера Маррітіін теж була моторошною, але всередині неї жила добра бабуся. Вона запалила смолоскип, що висів на стіні, і обережно пробралася всередину. У печері було прохолодно, а в ніс миттєво вдарив запах вогкості. Тіеліір зіщулилася, але продовжила йти, уважно розглядаючи все, що висвітлювало слабке сяйво смолоскипа. Зараз вона була в невеликому коридорчику, наприкінці якого виднілася природна арка. Стіни печери м'яко світилися різнобарвними вогнями. Підійшовши ближче, Тіеліір виявила, що в породі є вкраплення якихось сяючих самоцвітів. Вона колупнула стіну пальцем і пара камінчиків, що світилися, впала їй на долоню. Тіеліір поклала їх у торбину і пішла далі. Пройшовши крізь арку, вона опинилась у просторій залі з невеликим озерцем біля протилежної стіни. Берег озера прикрашали кристали ніжного блакитного кольору. Вони тихо мерехтіли, як і самоцвіти в стінах. Зачарована чарівним видовищем, Тіеліір завмерла.

— Краса невимовна! — захоплено ахнула бабуся.

— Думаєш, це вона — Печера Пізнання?

— А хіба ти в цьому сумніваєшся?

Тіеліір не сумнівалася, але їй хотілося, щоб бабуся сказала напевно, що вона має рацію. Вставивши смолоскип у тримач в стіні, Тіеліір присіла біля озерця і, зачерпнувши з нього води, напилася та освіжила обличчя. Від зіткнення з водою обпалені рослинами руки перестали пекти. Зрадівши цілющими властивостями води, Тіеліір засунула в неї ноги. Відразу стало легше.