Розділ 10

Пустир непривітно обійняв Тіеліір холодними лапами туману, проникаючи під одяг і в душу. Дівчина зіщулилась і озирнулася в пошуках бабусі. Але її ніде не було.

— Ба, ти де? — спробувала крикнути Тіеліір, але вийшов якийсь здавлений рик. Здавалося, що туман проникає в горло і не дає ні дихати, ні говорити.

— Йди вперед! Не зупиняйся, інакше туман тебе поглине, — знайомий голос долинув ніби здалеку і на мить Тіеліір побачила спалах світла попереду.

Вона відкинула свої страхи і побігла вперед. Рухи давалися насилу, туман просто хапав її своїми лапами, ніби був живою істотою. Моторошне місце. Нарешті Тіеліір вирвалася з полону туману і опинилася в пустелі. Поруч стояв примарний силует бабусі.

— Першу перешкоду пройдено, — Фейєліір ласкаво посміхнулася і простягла до неї руку. Тіеліір обдало прохолодним вітерцем — таким був дотик привиду.

— І що тепер? — Тіеліір не знала, куди їй іти. Навколо, наскільки вистачало око, була суха земля та піски. Жодних будівель, жодних розпізнавальних знаків дівчина не бачила.

— Заплющ очі, — від м'якого голосу бабусі всередині стало так тепло-тепло, що губи Тіеліір мимоволі розтяглися в посмішці. Як же вона за нею сумувала! І нехай це не справжня бабуся, а лише її проекція, але й цього було достатньо, щоб відчути себе трішечки щасливою. — Заглянь усередину себе і відчуй серцем і душею, куди йти. Всі відповіді всередині тебе, потрібно лише навчитися їх бачити.

— А ти не можеш просто сказати мені, куди йти? — Тіеліір лукаво підморгнула.

— Не можу. Я не знаю. Я тут, щоби наставляти тебе, підтримувати, пояснювати. Але я не можу сказати тобі, куди йти та що робити. Ти маєш з'ясувати все сама. У цьому вигляді я маю тільки мої старі знання, але не магію.

Тіеліір зітхнула і заплющила очі. Дихаючи повільно і глибоко, вона відчула, як усередині неї зароджується сила, підживлюючись енергією Пустиря. Тут безперечно була магія, вона стікалася сюди з інших місць і трималася з останніх сил, щоб не зникнути. Тіеліір не побачила дороги, але зрозуміла, що знає, куди йти. Розплющивши очі, вона просто рушила по одному їй відомому маршруту. Дівчина не розуміла, як обирає шлях, але точно знала, що йде правильно. Наче невидима рука тягла її за собою. Зараз не час думати, чому все так. Пізніше, коли все закінчиться, вона зможе розпитати про це бабусю. Тіеліір вірила, що після зняття прокляття вона знову повернеться до них живою. Навіть не вірила, а вже точно знала.

Тіеліір не розуміла, чи довго вона блукала просторами Пустиря — час тут зовсім не відчувався. Наче він завмер, як і життя тут, у цьому мертвому, непривітному місті. Нарешті, пустельний пейзаж змінився кам'яною дорогою і сільськими будиночками, що покосилися від плину часу. Більшість каменю на дорозі вже розсипалася, а крізь решту проросла рідка трава. Крокувати стало легше, ніж по піску. Наприкінці невеликого села (а може це був якийсь міський квартал, Тіеліір не знала) виднівся один вцілілий будинок. Саме до нього Тіеліір і попрямувала. Тут були відповіді, вона це знала.

Усередині будинку було похмуро і незатишно, а ще чимось гидко пахло. Тіеліір скривилася, але впевнено пішла далі — у найменшу кімнатку за міцними дверима, оббитими металом. Там виявилася відьомська лабораторія — казанки, пальник, порожні флакончики, зв'язки трав та баночки з інгредієнтами, безліч книг у шафах. У тому будиночку, де Тіеліір почала варити зілля, такого не було. Всі чаклунські інгредієнти та шафа з книгами була на кухні. Тут це була окрема кімната, обставлена ​​всім необхідним.

— Раніше кожна серйозна відьма чи чаклун мали свою лабораторію для зілля та ритуалів, — Фейєліір ніби прочитала думки онуки. — Ті, хто не був особливо сильним у магії, зазвичай тримали все необхідне на кухні. У племенах шамани теж частіше варили зілля на кухні. Так було заведено, вікові традиції.

 У лабораторії все було акуратно прибрано, крім шару пилу, тільки посеред столу валявся якийсь паперовий сувій із печаткою. Тіеліір відчула, що він призначався їй. Зламавши печатку, вона розгорнула сувій і побачила незнайомий алфавіт. Красиві рунічні символи помережили своїми тоненькими лапками папір, але зрозуміти їх було неможливо.

— Бабусю, як розшифрувати ці знаки? — Тіеліір з надією подивилася на бабусю.

— Люба, чому ти така невпевнена в собі? — бабуся провела примарною рукою по щоці Тіеліір, обдавши її прохолодним вітерцем. — Всі відповіді в тобі самій. Просто дивися душею і знання з'явиться. Поруч зі мною ти починаєш поводитися як маленька, хапаючись за мою спідницю. Тіеліір, ти доросла та сильна дівчина, ти все можеш сама.

Тіеліір знову глянула на текст, прагнучи побачити незриме. І поступово, чим довше вона дивилася на ці химерні знаки, в голові прояснилося, і літери ставали знайомими. Нарешті, Тіеліір змогла прочитати те, що там було написано.

— Мине п'ять століть і світові явиться шаманка з роду проклятого. Вовча спадкоємиця, єдина володарка магії серед живих. Їй судиться зняти прокляття і повернути в Теліваал магію. Вбивши ту саму відьму, що прокляла світ, Священним Кинджалом, що набуде своєї сили в Печері Пізнання, вона відновить порядок. Кинджал, зачарований її голосом заклинанням, взятим із Таємної книги, стане нашим порятунком. Передбачаю, що буде так!

— Ти й справді у мене особлива, — бабуся лагідно посміхнулася Тіеліір, коли та перестала читати.

— А ти знала про пророцтво? — Тіеліір відклала сувій і обернулася до бабусі.

— Так, Маррітіін мені про нього повідомила, коли я проходила ритуал з перетворення з вовка на людину. Вона побачила пророцтво у своїх видіннях і зрозуміла, що тільки я сама зможу стати знову людиною і дати життя тій спадкоємиці. Я думала, що це буде моя дочка, але довелося чекати онуки. І недаремно я чекала так довго і стільки вистраждала. Заради відродження магії та зняття прокляття я сто разів готова це знову пережити.

Тіеліір мовчала. Їй ніяк не давала спокою одна думка і вона наважилася її озвучити.