Глава 31. Раптом повернеться

Після кількох днів святкування, Хельга відпросилася в Аліси та маркіза, з'їздити на прогулянку з фортеці. Її відпустили без проблем. Ніхто не замикав і не тримав її у фортеці. Здавалося, що після смерті Роберта до неї нікому не було діла. Дівчина неквапливо поїхала до будинку Урфріди. Батько начебто пообіцяв їй за кулон допомогти повернутися Вранту, але не одразу. А коли ж тоді? Минуло вже п'ять днів від моменту їхньої розмови, він, напевно, вже мав повернутися.

Хель пройшла всіма кімнатами. Будинок був порожній. Вона знову відчула повний та абсолютний розпач. Або Тітос просто не допоміг Вранту і той загинув. Або Врант не в біді та Тітос їй набрехав, але це навряд, він так упивався цим під час їхньої розмови. Або Тітос мав рацію і Вранту не вистачило сил перенестися. Їй шалено хотілося сподіватися, що з ним все гаразд, але невблаганна логіка говорила, що швидше за все це не так. І вона нічого не може з цим вдіяти. Хельга подумала, що якщо найближчого місяця Врант не повернеться, то розпач і горе вб'ють її швидше, ніж усі фізичні рани, які в неї були до цього.

Дівчина сіла на крісло і заплакала. По щоках стікали гарячі від внутрішнього болю сльози. Вона не може ні сама собі допомогти, ні звернутися до когось за допомогою. Пастка. Прикро. А головне, незрозуміло, за що їй це все. Перебувати в цьому місці, де все нагадувало про Вранта, було просто неможливо і Хельга, з серцем, яке обливалось болем, повернулася до Чорної фортеці. Дівчина постійно запитувала себе, як їй винести все, що відбувається, і не знаходила відповіді.

Після повернення до Чорної фортеці виявилось, що життя там кипіло, навіть більше, ніж раніше. Приїхали король з королевою, та їх численна свита. Вся фортеця ожила і заворушилася, як мурашник. Дівчину практично ніхто не помічав і не звертав на неї увагу, що Хельзі подобалося. Не було в неї нині ні сил, ні настрою для світських заходів. Але на вечірній бенкет вона пішла. Король міг вважати її відсутність неповагою. Вона не хотіла викликати його гнів.

Молода, вродлива, сумна вдова притягувала до себе погляди. Це не можна було не помітити. Особливо багато поглядів вона притягувала з боку неодружених чоловіків. Хельга не розуміла чи радіти їй, від того, що вона має гарний вигляд чи засмучуватись. Формально вона носила жалобу по чоловіку, це робили й інші члени сім'ї, і васали маркіза, але насправді всім було начхати на смерть Роберта-молодшого і про нього вже майже забули. Його ніхто не любив, і його смерть, за умови, що в Аліси та Роберта-старшого народитись син, ні на що практично не впливала. Маркіз, спочатку шокований смертю сина, тепер не подавав і найменших ознак скорботи, закручений у вирі нових перспектив. Він підійшов до Хельги з посмішкою, яка нічого не означала.

— Якщо хочеш, можеш вийти заміж за когось із моїх васалів. Я не вимагаю від тебе роками носити жалобу по Робу. Я знаю, що ти його не любила.

Хельга замислилась. Невже в неї запитують її думку? «У цьому світі, що, треба вийти заміж і овдовіти, щоб почати сприйматися як особистість?» — подумала дівчина з сарказмом, який відбився на її обличчі.

— Я волію поки що бути в жалобі. Я не маю кандидатів на роль чоловіка.

— Я можу допомогти підшукати його, якщо хочеш? Але якщо не хочеш, залишайся у фортеці. Моя дружина схоже рада тебе тут бачити.

Хельга подивилася у веселі хитрі очі маркіза і зрозуміла, що сьогодні дозволено жартувати.

— Дякую за пропозицію, маркіз, але я принаймні якийсь час, волію насолоджуватися свободою.

«Треба тягнути час, раптом Врант повернеться.» Хоча якщо він і повернеться, вона вже виміняла шанс на своє спокійне життя, та і в цілому життя, на нього. І повернення мага нічого не дасть їй для власного порятунку, хіба що вона буде знати, що віддала кулон не даремно.

Свято з нагоди приїзду короля і королеви видалося настільки радісним, що всі свої прикрощі забула на якийсь час навіть Хельга. Святковий палац наповнився васалами маркіза і королівською свитою. Грали музиканти, виступали мандрівні артисти. Столи ломилися від їжі. У ніс постійно ліз ароматний запах страв. Метушилися слуги. Танцювали та розважалися дворяни. Горіли смолоскипи та свічки, яскраво освітлюючи святкову залу.

Несподівано Аліса витягла Хельгу танцювати. Дівчина спочатку чинила опір, але потім зрозуміла сенс танцю і заспокоїлася. Аліса притягла її не просто так.

— Завтра ми з королевою вдень хочемо влаштувати дівчачі посиденьки в камінній кімнаті, якщо ти прийдеш, ми не засмутимося. — сказала вона Хельзі, поки вони йшли після закінчення танцю.

Хель погодилася, але задумалася, навіщо вона там потрібна. Дівчина не подобалася королеві. А Аліса відразу постаралася потоваришувати з королевою. Навіщо там Хельга?

— Навіщо вам із королевою я? — наважилася спитати в лоб Хельга.

— Жінки мають триматися разом. А тим паче могутні жінки. — туманно відповіла Аліса, і дівчина не встигла в неї нічого розпитати, бо вони вже дійшли до столу, де сиділи на піднесенні, на високих дерев'яних стільцях схожих на трони.

Хельга вдавала, що не помічає, поглядів половини чоловіків у залі. Наїдалася смачної їжі. Ще кілька разів танцювала на запрошення Аліси у танці, де всі танцювали з усіма, що її статус вдови дозволяв їй робити, не порушуючи жалобу. Святкування тривало півночі. Коли дівчина повернулася до своєї кімнати та лягла спати люди все ще продовжували співати пісні. Вона подумала, що було б непогано брати участь у такому святі з Врантом. На неї витріщалися б не так відверто. Вона б танцювала не в загальному, а в парному танці. А після свята вона була б у ліжку з ним, а не зі своїми спогадами та фантазіями.