Глава 29. Кулон

Хельга зрозуміла, що після ще одного кошмару про Вранта вона більше не засне, і продовжувала лежати на ліжку з розплющеними очима і думати. Невже ці сни про її коханого пророчі? Їй так хотілося вірити, що з ним усе гаразд і це просто проєкція її тривоги. Їй так хотілося вірити, що вона зможе вибратися з побічної гілки людської історії, повернутись у світ магів, і жити там разом із Врантом. Може, їм вдасться домовитися з її батьком, щоб він дав їм можливість жити в їхньому світі, а вони пообіцяють йому за це не претендувати на трон. Правду кажучи, Хельгу не дуже цікавила влада, їй хотілося знову почати чаклувати та жити разом з улюбленим магом, не побоюючись постійно за себе і за нього. Їй хотілося, щастя, затишку, миру, спокою та розвитку. Їй хотілося творити на стільки, що вона відчувала себе винною через смерті та проблеми, які створила в цьому маленькому світі, може цього можна було уникнути? Може вона робить все не так, як має?

Хель з головою поринула у роздуми. Вона згадала слова зі стародавнього ельфійського манускрипту:

«… І створив бог задумане ним вранці. Створив всесвіт з любові та пісні, прекрасної та досконалої, де все буде взаємопов'язане та підпорядковане його задуму.

… І створив бог світи. Першими він створив чотири світи елементалей, води, вогню, повітря і землі. Другими дітьми бога стали ельфи. Третіми — маги, яких люди в давнину іноді приймали за богів і поклонялися їм. Останніми прийшли люди.

… І поселив він усі народи у круглих світах. Щоб не було ні кінця ні краю красі світів, у яких житимуть його улюблені діти».

«Вміють ельфи гарно писати.» Маги теж визнавали цей манускрипт вірним, вважаючи, що все, що відбувається у світі — це складний і незбагненний задум творця, який являв собою якийсь вселенський розум. Маги не поклонялися йому, але шанували, вважаючи своїм творцем, родоначальником, батьком та матір'ю в одному образі.

«Невже мені в цій історії відведено роль вічної страждальниці? Та не може бути, щоб мені в цій історії була відведена роль вічної страждальниці?» Хельга завжди вірила в те, що її місія у всесвіті набагато складніша, але як розгадати в чому вона полягає? Якщо її життя може обірватись так безглуздо, то який в ньому взагалі сенс.

Вона могла б відразу піти шукати прикраси та кулон, але не почала цього робити й почекала деякий час. Кілька днів вона провела в таких же думках, що прийшли до неї в голову вранці, після кошмару про Вранта. Вона була така близька до кулона, що легко було б зробити помилку в такій ситуації, але Хельга постаралася вчинити розумно. Поспіх, може нашкодити, тим, що часто саме поспіх був причиною проблем. Якщо вона спробує через слуг отримати кулон або доступ до нього, це може викликати підозри, але якщо вона загорне цю думку в гарну обгортку і згодує її на пряму маркізу, то цілком можливо, що вона зможе дістатися кулона не викликаючи підозр.

За спільним обідом дівчина спробувала втілити свої думки в життя.

— Мілорде, я маю до вас прохання.

Маркіз підняв на неї уважний, але й незадоволений погляд.

— Роберт мені казав, що він мої прикраси та прикраси його матері приніс до себе в спальню. Я хочу забрати звідти один кулон, який він подарував мені після весілля на знак примирення, як пам'ять про мого померлого чоловіка.

Маркіз мовчав і задумливо дивився на дівчину.

— Я знаю, що ви наказали не чіпати нічого в його кімнаті, і прикраси в тому числі. Не повертати їх у скарбницю, поки не пройде кілька місяців жалоби і я поважаю, і підтримую ваше рішення, але мені буде простіше, якщо я візьму один цей кулон, щоб пережити жалобу по чоловіку.

— Не впевнений, що твоїм словам можна вірити. Ти всі ці кілька днів не виглядала дуже засмученою. Перед цим у вас з Робертом були суцільні конфлікти. Я ще не впевнений, що ти не причетна до смерті мого сина. А ти просиш забрати собі кулон на згадку. Про яку жалобу і скорботу може говорити та, яка ніколи не любила мого сина?

Маркіз дивився на неї з запитанням: «У чому каверза?»

— Мілорде, я не можу з вами не погодитись, що у нас з Робертом були складні стосунки, але ви до мене не справедливі, говорячи, що я не відчуваю скорботи. Мені боляче від того, що я втратила свого чоловіка в такому молодому віці, так само як і вам, що ви втратили сина, але я, як і ви, цього не показую, тому що хочу всім своїм виглядом показати людям, що я не розбита, я сильна і зібрана навіть у такій ситуації та вселити у них цим впевненість у завтрашньому дні.

На обличчі Роберта-старшого з'явилося щось подібне до акуратного схвалення її слів.

— Гаразд. Ти теж маєш право сумувати за чоловіком по-своєму. Візьми ключ від його кімнати у ключниці.

Він кивнув стражнику, щоб підтвердив слова Хельги.

Одразу по обіді Хельга пішла. Її переповнювали радісні емоції. Незабаром вона зможе забрати кулон, а тоді заскочити на свого коня, поїхати до будинку, провести там обряд і зруйнувати закляття. У ключниці стражник підтвердив, що маркіз справді дозволив взяти ключ від спальні Роберта. Та пішов. Жінка подивилася на Хельгу з подивом. Мабуть, вона не розуміла навіщо дівчині міг знадобитися доступ до спальні явно не коханого чоловіка. Але дозвіл від маркіза був, тому вона без зайвих питань зняла ключ із великого обруча і віддала Хельзі.

Дівчина пішла до спальні, притискаючи довгий ключ до корсету, ніби боялася втратити те, що допоможе їй отримати доступ до порятунку.