Глава 26. Пошуки живого мерця

Хельга не знала чи повірив їй маркіз Ліфельдофський, чи ні. Вона бачила, що багато з її слів потрапили в ціль. Бачила, що він сумнівається. Бачила, що її розповідь для нього має досить логічний вигляд. Він знав, що його син у гніві може бути не адекватним, бо в молодості й сам був таким. Але Роберт-старший мав більшу розважливість, ніж син. Він розумів, як такий скандал, що вийшов за межі його земель, може сильно вдарити по його репутації. Він хотів припинити цю «дитячу» сварку, дівчина відчувала це. Але він не знав, як це зробити. Тож Хельга своїми словами могла дати натяк і підштовхнути його до розв’язання цієї проблеми.

Весь наступний день після розмови її не випускали зі спальні, в яку Хель помістили. Дівчині приносили їжу зі столу. Кімната, в якій її замкнули, була великою і просторою. Не схоже на в'язницю. Маркіз просто вирішив перестрахуватися та дочекатися свого сина. І судячи з умов в яких, дівчину помістили, він частково або повністю сприйняв її слова серйозно.

Так спливло ще два дні. Хельга відчувала тривогу. Роберт мертвий, жодних контраргументів від сина він не дочекається, але що маркіз робитиме, коли усвідомить біду і зрозуміє, що Роб надто довго не повертається.

У її кімнату увійшов маркіз, Хельга різко обернулася і втупилась у нього, намагаючись зрозуміти, що він надумав за ці кілька днів. Він так само пильно подивився на дівчину.

— Хельга, я знаю, що мій син не був ангелом, як і його мати та батько. Знаю, що він має багато пороків. Також я знаю, що про тебе завжди ходило багато чуток про те, що ти відьма. А значить на це теж були свої причини, і ти скільки б не робила з себе ангельську покірність, теж не покірна і не ангел. Але при всьому цьому, я радий, що ти вирішила налагодити стосунки з Робертом. Він усе ще не повернувся. Візьми стражників, розшукай його в Ліфельдорфі, і поверни додому. Мені набридли ці скандали. Вони вже перейшли усі кордони. Я не хочу, щоб вони вийшли за межі наших земель. І буду радий, якщо в тебе вийде помиритися з Робертом.

Маркіз, різко розвернувшись, вийшов із кімнати. Хельга видихнула. Він їй повірив, і вона виявилася на його рахунок права. Вона радісно та полегшено посміхнулася, її план працює.

На пошуки Роберта разом із дівчиною вирушили п'ять стражників. Дорогою до Ліфельдорфа вона відчувала від них прохолодну настороженість. Усі мовчали. Вона ледве приховувала свою радість від того, що змогла переконати маркіза. Розмову вона почала сама, коли група в'їхала в місто, суто ділову. Їй не хотілося бути з ними люб'язною, як і їм з нею. Вона запитала у них назви всіх трактирів міста і на основі їх склала маршрут, яким вони почнуть пошуки.

Дівчина спочатку хотіла, розділити шинки порівну, щоб якнайшвидше закінчити цей безглуздий процес, але, коли побачила, як на неї дивляться жителі міста, зрозуміла, що для її ж власної безпеки їй краще їздити скрізь із п'ятьма підлеглими їй стражниками. Стільки було страху, змішаного з подивом і ненавистю у мешканців городян, що її настрій миттєво з'їхав по схилу в самий низ. Від деяких вона навіть краєм вуха чула на свою адресу прокльони. Хель відчувала, що стражники, хоч і не демонстрували цього, насправді думали, так само як і городяни. Вони захоплювалися її красою та витонченістю, і ненавиділи її за те, що вона ніколи для них не буде своєю. Люди не знали, що вона маг і належить до іншого виду, але відчували так, як завжди, відчуваєш вовка в овечій шкурі.

У жодному шинку міста Роберта не знайшли, як і не знайшли свідчень його недавнього перебування. Його вже давно ніхто не бачив. Стражники занепокоїлися.

— Не розумію, куди він подівся? — сказав симпатичний чоловік років тридцяти.

— Я теж не розумію, де мій чоловік, — влізла в розмову Хельга, щоб спрямувати їхні думки в потрібне їй річище. — Якщо ми його не виявили в місті, то треба повертатися у фортецю, розповісти маркізу про це і подумати про те, що нам потрібно буде робити далі.

Стражники з нею погодились. Вона побачила схвалення її слів і тону, з яким вона це сказала, на їхніх обличчях. «Роберт мертвий, війна з ним і з усім світом закінчена, треба бути мудрішою і завойовувати довіру». — нагадала вона собі.

Маркіз від їхньої розповіді та того, що його сина так і не знайшли був не просто засмучений, він здавався збентеженим, хоч і намагався приховати це.

— Роберт міг і на кілька тижнів пропасти в різних шинках міста і поїхати в ліс на полювання або просто покататися. Я ніколи його в цьому не обмежував, і він завжди казав мені, куди їде і на який термін. І завжди повертався вчасно. Яким він шибайголовою не був, але не настільки, це дуже дивно.

Хельга бачила в очах і рухах Роберта-старшого тривогу, яку важко було приховати. Він нервово крутив перстень на мізинці, і дівчина відчувала, як з-під його холодної маски почало сочитися хвилювання за сина. Усі мовчали, теж це відчуваючи.

Хель не думала, що він дуже любив Роберта, тому що такого, як він було важко любити навіть з погляду батьків, але він боявся втратити свої землі та владу. Поки що його єдиною дитиною був дорослий син, якому він хотів усе передати, у разі своєї смерті. Хоча Хельга подумала, що можливо, він сподівався, що його діти з Алісою будуть адекватнішими. Тоді Роберта можна було б і «перескочити», але зараз він був єдиним його сином. І його смерть саме зараз для маркіза могла стати дуже тривожною катастрофою.

Дівчина ледь стримала зловтішну посмішку. Вона пообіцяла не просто не давати себе в образу, вона пообіцяла собі помститися всім і кожному, хто їй завдав страждань. Справа вже не тільки в кулоні та виживанні. Справа ніколи не була тільки в кулоні та виживанні. Окрім кулона її метою стала помста. І дівчина бачила, як усі навколо неї починали грати у її гру.