Глава 24. Осквернити прекрасний куточок природи

Хельга прокинулася в піднесеному настрої. Вона зробила гарну зачіску, взула зручні черевики на товстій підошві, одяглася в вже ну, зовсім, відверто сучасний, але й зручний одяг, тому що хто її там в лісі побачить, окрім Роберта. Вона зібралася сьогодні вбити людину, яка стала її головним ворогом і перешкодою на шляху до кулона та руйнування закляття. Вона не бачила іншого, виходу з ситуації, крім такого. У неї в голові крутилася думка, що їй самій було страшно від того, що вона перетворюється на холоднокровного вбивцю, йде по трупах заради своєї мети, але вона відкинула її. Правильно вона вчиняє чи ні, але вона хоче жити, а для цього їй доведеться захищатися. Самі винні, не шкодили б їй, були б живі.

Хельга легко сіла на коня і поїхала до галявини. Вона не мала сумнівів, що побачить на галявині Роберта. По-перше, галявина поруч із Фармським замком була одна і люди, які прожили все життя в цій місцевості, про неї знали. По-друге, Роберт був людиною азартною і хоча б з цікавості, дізнатися чи жива дівчина, він приїде. А ось чи привезе він кулон? Навряд чи. Вона не вірила, що він міг вчинити чесно в цьому випадку, як і в більшості. Але якщо вона вб'є його, то, можливо, пізніше зможе і до кулона дістатися. Якщо прибрати цю припону, то цілком можливо, що їй буде значно простіше дістатись до мети.

Дівчина заїхала на коні на галявину. Місце було неймовірно красиве. Занадто гарне, щоб тут вмирати. Маленька галявина була оточена листяним лісом і вкрита молодими, яскраво-зеленими запашними, квітучими травами, від яких пахло медом. Сонце пригрівало і переливалося промінням крізь гілки дерев. Декілька білих метеликів пурхали у своєму танці над квітучим кущем. Вона зітхнула. Тут було так гарно, а вона збиралася тут убити людину. Осквернити цей прекрасний куточок природи. Дівчині хотілося розгорнути коня, який, користуючись моментом відпущених поводей, пощипував молоду траву, і просто поїхати, але вона побачила, як серед дерев на гарному рябому коні з блискучою шкірою, майнула постать Роберта.

Хлопець здивовано посміхався.

— Яка ти живуча. Не думав тебе тут побачити.

— А я знала, що ти приїдеш. Кулон привіз? Якщо ти мені його віддаси, то більше мене взагалі ніколи не побачиш. Розійдемося мирним шляхом. Я не хочу ні з тобою битися, ні тебе вбивати. Я хочу жити. І кулон мені потрібен для цього.

Роберт посміхнувся зверхньою і злісною посмішкою. Він не зрозумів, що дівчина говорила щиро чи не хотів цього зрозуміти.

— А от я дуже хочу тебе нарешті прикінчити. — сказав він.

Хельга зітхнула.

— Бачить бог, я намагалася… — сказала вона швидше самій собі, ніж Роберту, і, зробивши глибокий вдих, почала збирати в собі магічну енергію.

Але хлопець махнув рукою і зовсім поряд з нею справа почувся шелест. Чорний іній шарахнувся вбік, і через це стріла, що летіла просто в дівчину, просвистіла поряд з нею, але не потрапила в ціль. Хельга різко розвернула коня і наїхала їм на кущ, де сидів лучник, яким виявились один з друзів Роберта. Розлючений розумний кінь, ударив його копитом по голові, і хлопець, скрикнувши, стих.

Роберт вихопив меч і кинувся до Хельги. З іншого боку галявини до неї рухався ще один друг Роберта. Він був ближче. Дівчина вихопила магічний ніж і кинула його в хлопця. Він потрапив йому в грудну клітину. На її щастя, перед смертю він спробував витягнути ножа, і магічний клинок, залишивши тіло жертви, відразу опинився в піхвах.

Роберт спробував рубанути Хельгу мечем, сидячи на своєму коні, але теж прорахувався. Дівчина легко вивернулася і зістрибнула. Меч просвистів у повітрі над Інеєм. Роберт подумав, що Хельга просто зістрибнула і сховалася за свого коня, але дівчина швидко пірнула під черевом Чорного Інія, дістала ніж із піхов і порізала ноги конячці Роберта. Хлопець разом із нею звалився на галявину.

Не встиг він очухатися від того, що відбувається, як Хельга перестрибнула через його коня та опинилася прямо поряд з Робертом. Вона пустила енергію через руку в магічний ніж і його лезо в зелених лініях енергії подовжилося і стало мечем. Дівчина з розмаху зі злістю рубанула хлопця по правій руці з мечем і перерізала її до кістки. Хлопець видав крик болю, але перехопив меч у ліву руку. Хельга відбила кілька ударів, але на третій Роберт вибив меч із її рук. І тоді, зібравши в собі магічну енергію, дівчина направила її в руки та присіла.

Вона торкнулася трави та всі паростки, і стеблинки, і листочки потяглися до хлопця. Вони почали хапати його за руки та ноги. Обплутувати та не давати можливості підвестися і поворухнутися. Він намагався мечем їх відбити та зрізати, але потім зронив його, тому що пальці обплітали трави. Вони повзли його тілом, хапали та душили його. Хлопець кричав від жаху та намагався відкинути їх із себе. А трава слухняна силі магії Хельгі практично повністю обплутала його тіло.

Дівчина підняла руки від землі та підійшла до Роберта.

— Ти приніс кулон? — єдине, що зараз її по-справжньому хвилювало.

— Нііііііі... — з криком болю і розпачу вигукнув Роберт.

— Тоді ти мені не потрібен. Прощавай, Роберте.

Дівчина дістала з піхов клинок, який за кілька секунд, як його вибили з рук Хельги, повернувся в піхви. Вона встромила його між шиєю та щелепою хлопця, і він затих. Над галявиною повисла тиша.

Дівчина кілька секунд дивилася на Роберта, щоб переконатись, що він точно помер. Змахнула рукою над травою, і вона відпустила хлопця і знову стала звичним покривом поляни. Потім Хельга підійшла до коня Роберта і вбила його, щоб тварина з пошкодженими ногами не мучилася. Потім вона подивилася і перевірила двох його друзів. Вони теж були мертві, а їхні коні розбіглися. Над галявиною стояла тиша. Живими залишилися тільки Хель і Чорний іній, який стояв на краю галявини та чекав на свою господарку. Вона зрізала у всіх трьох гаманці з грошима і зняла перстень з руки Роберта. Якщо їх знайдуть, нехай думають, що вони нарвались на лісових розбійників і їх убили заради пограбування. А гроші та перстень вона пустить на свою справу.