Глава 22. Шоу імені її смерті

Дівчина відчувала, як все більше в її легені замість кисню проникає дим і гар, а полум'я розгоряється дедалі сильніше. І раптом вона зрозуміла. Шматочки мозаїки у її свідомості склалися у єдину картинку.

Поруч зі стінами церкви стояв чоловік у простому одязі з довгою гострою борідкою, в солом'яному капелюсі, що нагадував дуже розпластаний конус. Він мав вози з бочками, що стояли під стінами церкви. Він приїхав на ярмарок. Але він явно був не з тутешніх місць і його товар, у людей не викликав ніякого інтересу, тому що вони не знали та не розуміли його призначення. Поки що не знали його призначення! Та можливо вона їм його продемонструє.  

Світ, в якому знаходилася дівчина, поступово з класичного європейського Середньовіччя людської історії перетворювався на химерну суміш Середніх віків та інших епох та періодів. Хронологічні помилки виникали тут одна за одною. Чоловік, що стояв поряд із церквою, був китайцем, який привіз порох.

Хельга вихопила магічний клинок із піхов. Люди в натовпі насторожено заворушились. Вона швидко піднесла його лезо до вогню. Зі звичайним кинджалом нічого б не сталося. Але лезо магічного клинка швидко ввібрало в себе енергію полум'я. На ньому затанцювали червоні язички. Дівчина з розмаху кинула ніж у бочки. Він потрапив на солому воза і миттєво підпалив її. Тонкий шар сухої трави, що покривав дерев'яні вози, спалахнув, полум'я кілька разів радісно лизнуло бочки. І вони одна за одною, з різницею в долі секунди вибухнули. З церкви, під якою стояли вози, вилетіли всі барвисті високі вітражні вікна, ламаючись на дрібні уламки. Вибух струсонув усю площу і її платформа, обкладена з низу хмизом і вже неабияк там прогоріла, похитнулася. Хельга, щоб не впасти в багаття і користуючись суцільною панікою, жахом і криками, що стояли на площі, зістрибнула з неї в бік, де, як їй здалося, багаття було слабшим. Вдарилася об бруківку. Побачила, що в кількох місцях у неї спалахнули спідниці, але швидко загасила їх ногою.

На площі була тиснява та паніка. Здавалося, що всі через вибух взагалі перестали стежити за її багаттям. Хотіли шоу імені її смерті? Отримуйте! Дівчину накрило почуття ейфорії. Ще пів хвилини тому вона стояла на багатті та гадки не мала, що їй робити, а зараз вона біжить крізь натовп, ніким не помічена, бо всі з жахом рятують свої шкури. Але повністю радіти було зарано.

Їй потрібен її кінь. Коли почалася сутичка, він злякано втік, щоб не датись нікому в руки та тепер треба було його покликати. Він, напевно, ходив десь поруч увесь цей час. Він відчував, де була Хельга і далеко від неї не пішов би. Тільки для того, щоб його покликати, треба зібрати сили, магічну енергію, і зосередитися. На площі, де стояла паніка, цього не зробиш.

Дівчина заскочила до церкви, де від вибуху вилетіли вікна. Під час страти всі зібралися на майдані, тож церква була порожня. Лавки були зсунуті вибухом, а підлога засипана різнокольоровими уламками різної величини. Хель не хотіла на них наступати, але їх було так багато, що вони хрумтіли під ногами.

Вона притулилася спиною до стіни, переводячи подих, і заплющивши очі. Зібрала в собі магічну енергію і спробувала подумки намацати свого коня.

«Чорний іній…»

«Інею, йди до мене…»

«Чорний іній, до мене, до церкви…»

Вона відчула, що кінь десь поряд і біжить до будівлі церкви.

— Та, коли ти вже здохнеш?

Не встигла Хельга розплющити очі, як відчула різкий біль у лівому боці. Вона скрикнула від несподіванки. Інстинктивно відсахнулася від фігури, що стоїть перед нею. Схопилася за бік. Під ребрами стирчав шматок різнокольорового скла. Дівчина поки мала магічну енергію, вихопила кинджал з піхов і наставила на Роберта.

Він відступив, хитаючи головою і показуючи порожні долоні.

— Що мені з тобою битися? Ти через пів години спливеш кров'ю. І все це нарешті закінчиться.

Хельга не стала діставати скло з рани, щоб не посилювати кровотечу, яка і справді могла її невдовзі вбити. Стояла зігнувшись, і наставивши на Роберта ніж, як тварина, що потрапила в капкан, але все ще здатна кусатися.

— А якщо я знову виживу? Зустріньмося, через три місяці на галявині, поруч із Фармським замком, віч-на-віч і дізнаємося, хто з нас дійсно гідний життя, а хто смерті?

Роберт засміявся.

— Самовпевнена, як завжди.

— Погоджуйся. Мені від тебе потрібен один кулон. Дрібничка. Аметист у срібній оправі. Принеси його і віддай, і більше про мене ніколи не почуєш.

— А може, краще я прийду з мечем і просто тебе вб'ю, щоб про тебе більше ніколи нічого не чути? — вигукнув хлопець і швидкими кроками пішов, але Хельга крізь біль бачила, що він, як людина азартна, вже загорівся інтересом, якби справді хотів її вбити вже міг би це зробити багато разів.

Як тільки хлопець вийшов із церкви, дівчина впала на коліна з криком болю. Поруч із церквою неспокійно ігогокав Чорний іній. Вона, важко дихаючи, подивилася на свій тулуб, який заливала кров і обпалював біль. Ліворуч між ребрами стирчав шматок вітража. І що тепер із цим робити? Може Роберт мав рацію в тому, що вона через пів години просто спливе кров'ю?

Іній неспокійно скочив у порожній віконний отвір. Вона не зможе їхати на коні зі шматком скла, що стирчить у боці, бо може завдати собі ще більше пошкоджень і поранити тварину. Але якщо вона цей шматок скла дістане, то стікатиме кров'ю ще швидше.