Глава 21. Зухвалість і багаття

У в'язниці годували краще, ніж у вежі, де її тримав Роберт. Це не була вишукана їжа із сучасного світу людей, але принаймні її давали кілька разів на день. Їй приносили цілком їстівний овочевий бульйон, кашу та кілька шматочків житнього хліба. Після розмови з Робертом у тортурній її два дні ніхто не чіпав. Дівчина намагалася вигадати план втечі, але думати у неї виходило погано. Жахливий біль у зап'ястях, які вкрилися пухирями, вимотував. Хельга відчувала слабкість, запаморочення та легку нудоту. Вона майже весь час спала чи думала про Вранта. Шкода, що вони не мали жодного зв'язку. Цікаво було б дізнатись, як він там? Швидше за все, краще, ніж Хель, але все одно вона трошки за нього переживала. Уявляла собі, як саме він її врятував, якби знав, що вона знову потрапила в халепу. Злилася на себе за те, що поводиться майже як дама в біді, постійно роблячи необдумані й дурні вчинки, а потім не знаючи, як їй вибратися із ситуації, яка склалася, чекає, що хтось її врятує.

Роздуми Хельги перервали охоронці, які прийшли, щоб відвести її на суд. Вона спочатку дуже злякалася від нерозуміння, що їй робити, але потім усвідомила, що єдиним правильним рішенням буде виконати свою обіцянку Роберту. Маркіз та син володіли величезними статками та землями, на яких було це місто. Якщо вони захочуть, то можуть її знищити хоч законно, хоч ні. У цьому місті законом є вони. Навіть якщо дівчина спробує комусь довести, що вона не пов'язана із сатанізмом, їй не повірять. Її всі люди вважають відьмою. Відьмин метал показав, що вона відьма. Ніяк вона не виправдається. Та і як їм поясниш, що вона маг, якщо люди з цього світу, ніколи не чули ні про магів, ні про існування інших світів?

Хель ледь пленталася коридорами під конвоєм. Будівля суду знаходилася на протилежному боці площі, тому, як правило, підсудних не везли на суд, а просто вели через центральну площу. Дівчина йшла бруківкою потупивши погляд і опустивши голову. Вона відчувала себе винною через вбивство її прийомної матері, про яке ніхто не знав, що це вона, і вбивство чотирьох стражників, про яке, знала частина. Їй було соромно й сумно від тих, ганебних і ненависних поглядів, якими кололи її городяни. Вона дочка володарки світу мертвих Еллавіси та верховного мага, володаря світу магів Тітоса, наречена Смарагдовим шепотом Орденом білої магії, наглядачка над живим і мертвим, покровителька лісів, володарка над думками тварин і птахів. І де вона зараз опинилася? До чого вона докотилася?

Коли дівчина дійшла до зали суду, в ній уже піднялося стільки гордості й злості за те, що вона допустила таке ставлення до себе, що Хель високо і велично підвела голову, гордо випросталась і сідаючи закинула ногу на ногу. Небачена зухвалість. Поки суд тільки починався, Хельга встигла поправити пасма волосся, яке випало з зачіски, поправити на собі сукню, обтрусити плащ від пилу і рівніше зав'язати його. Не дивлячись на біль у руках і погане фізичне самопочуття, вона зчепила зуби та набула такого величного вигляду королеви, що городяни, що зібралися закидати її гнилими овочами та обсипати образами, тихо заповнювали зал, з побоюванням поглядаючи на дівчину.

Суд виявився чистою водою судилищем. Дівчина трималася гордо і зухвало, постійно іронізувала та відповідала з сарказмом протягом усього засідання, розповідала свою версію та звинувачувала Роберта у всіх його злочинах, але й виконала свою обіцянку. Вона визнала себе винною у нападі на хлопця, відмови від подружнього життя та чаклунства. Хельга знала, що її в будь-якому випадку засудять і швидше за все на смерть, а Роберта виставлять жертвою, тому вона поводилася так, як поводилася. Сенсу виправдовуватися та удавати, що вона покірна овечка, не було, тому вона говорила все як є. Якщо вже й бути засудженою, то треба робити це з честю та гідністю. Що правда, їй перепалки з Робертом, більше нагадували сімейну сварку, де всі готові обвинувачувати один одного в усьому що тільки можна було вигадати. Дівчині здалося, що частина людей в суді, не сприймали їх обвинувачення серйозно.

Протягом усього процесу суддя, вислуховуючи слова Роберта з розумінням і співчуттям, похитував головою, ніби всім своїм виглядом кажучи, що в будь-якому разі перемога буде за ними. Коли всі аргументи сторін закінчились, Хельга випросталася ще рівніше і стала ще більш гордою, чекаючи на вирок, вона знала, що він буде не на її користь, питання тільки в тому, як її покарають.

Суддя довго говорив пофосно-повчальну промову, і Хельга чекала її кінця:

— …Зважаючи на всі гріхи та злочини проти церкви та Господа, ця особа заслуговує на найсуворіше покарання, але через визнання підсудною провини та прохання її чоловіка пом'якшити вирок, який зазвичай висувається в подібних випадках, суд прийняв рішення, присудити звинуваченій страту через спалення на багатті…

Вироком усі були задоволені. Хоч це і було шокуюче для всіх, хто бачив дівчину в цей момент, рада була навіть вона. Очевидно було, що її стратять і спалення на багатті було жахливим, але дійсно не гіршим варіантом, враховуючи які ще існували варіанти болісних і довгих страт з тортурами. Та і багаття взагалі можна було б якось використати та втекти. Тільки поки що не зрозуміло як.

Але коли дівчину закували у звичайні на цей раз кайдани, щоб вона не померла раніше за потрібний момент від больового шоку, і відправили назад у камеру, в неї почалася внутрішня істерика та паніка. Чим ближче був день страти, тим більше Хель панікувала. Вона думала над тим, як їй втекти, як врятуватися, але нічого на думку їй не спадало. У будь-якому варіанті втечі, про яку вона думала, її спіймають або люди, або охорона і швидше за все вб'ють.

А вмирати не хотілося. Їй хотілося жити. Тепер, відчуваючи наближення загибелі, перебуваючи так близько від смерті, їй хотілось жити як ніколи раніше. Але як зберегти це життя вона не розуміла. Частково вона саму себе привела до загибелі.