Глава 19. Як магічний клинок став мечем

Вранці Хельга прокинулася веселою та злою. У ній одночасно плескалися обидва ці почуття. Вони наповнювали її енергією та робили живою. Вона була готова боротися за своє життя. Сьогодні з фортеці мав виїхати король, і це її шанс втекти. Але зробити це вона зможе тільки якщо позбудеться охорони. Поки служниці її одягали та збирали Хельга відправила одну дівчину до стайні. Якщо вже й бігти, то краще робити це на своєму улюбленому коні. Коли вона віллється в процесію людей, які виїжджають разом з королем з фортеці на цей час вона буде в безпеці. Роберт не посміє на неї нападати у короля та його почету на очах. Але потім король поїде в зовсім іншому напрямку від того, куди рухатиметься дівчина і їй доведеться знову мчати якнайшвидше до будинку.

Але спершу охорона. Вони зараз головна припона на шляху до свободи. Коли вона опиниться на очах у всіх, Роберт завдати їй шкоди не посміє. Коли служниці перестали одягати Хельгу, дівчина залишилася в кімнаті сама. За важкими дверима стояли чотири охоронці. Вони повинні відвести її до Роберта, а Хельзі треба потрапити до її коня і поїхати. Маленька худенька дівчина навіть з великим бажанням не зможе зв'язати чотирьох стражників. Не хотілося це робити, але вибору у Хельги не було. Вона зупинилася перед дверима. Дістала магічний меч з піхов. Дістаючи його, вона пустила в нього енергію, яка, перетікаючи з її руки зеленими енергетичними лініями, перемістилася в руків'я і подовжила лезо. Хельга діставала з піхов кинджал, а дістала меч. Дівчина зробила глибокий вдих. Або вона вб'є їх, або потім буде терпіти знущання Роберта. Вибору немає. Але вона готова битися.

Дівчина-маг відчинила двері. Стражники розмовляли, не чекаючи від Хель нічого поганого, адже ці кілька днів вона поводилася так добре і спокійно, що змогла приспати їхню увагу. Двоє стояли з обох боків дверей і ще двоє навпроти в метрі від неї. Дівчина різко встромила меч між ребрами під рукою стражника, що стояв праворуч. Полоснула по горлі стражника зліва. Двоє навпроти дверей вихопили мечі та кинулися на Хельгу. Вона відскочила до кімнати. Завернула за стіну. Зіштовхнула столик із дзеркалом і всякими скриньками їм під ноги. Один охоронець спіткнувся, упав і одразу отримав удар мечем у шию. Другий намагався забігти в кімнату і перестрибнути через завал, але зачепився за тіло вбитого товариша, загальмував і ця пауза і збентеження, дозволили Хельзі рубонути другого по руці з мечем. Стражник зронив меч, але спробував за ним потягтися. Дівчина застрибнула на ліжко та ударом зверху донизу, порізала мечем йому шию.

Маленька битва довжиною в десять секунд закінчилася тишею, яку порушувало тільки захекане дихання Хельгі. Вона стояла кілька миттєвостей, і сама приголомшена тим, що відбувається, дивлячись на калюжі крові та трупи охоронців. Переживати та думати часу не було, треба бігти. Дівчина сказала собі, що, зрештою, нічого поганого не сталося і треба рухатися далі. Хель сховала меч, який знову став кинджалом, у піхви. Затягла трупи всіх охоронців до кімнати. Стерла з обличчя та рук бризки крові об ковдру. Темна сукня теж була в плямах, але вона накинула на себе чорний плащ і закрила сукню. Вийшовши з кімнати, вона замкнула двері та швидко пішла коридором, притримуючи плащ, який розвівався, щоб нікому не видати, що її сукня була в крові.

Коридорами, які з одного боку виходили вікнами в маленький внутрішній дворик, а з іншого боку до кімнат для гостей, дівчина швидкими кроками вийшла з будівлі. Знайшла Чорний іній, і сівши на нього, спробувала змішатися з натовпом почету короля. Зараз вона була така близька від свободи та того, щоб поїхати непоміченою, що майже відчувала від цього сп'яніння.

Озернувшись, вона побачила, як Роберт нервово поглядав на всі боки. Він чекав, що дівчину до нього приведуть охоронці для прощання з королем. Але Хель довго не було і він занепокоївся і зрозумів, що щось не так.

Король і королева вже попрощалися з маркізом і його дружиною, і попрямували до своєї свити, коли до Роберта підбіг переляканий слуга і сказав йому щось від чого засмучений хлопець явно розлютився. Він невдоволено наказав слузі. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти причину агресії Роберта. Убитих охоронців знайшли, зникнення Хельги виявили. Маркіз кинув на сина погляд повний зневаги. Роберт виглядав як людина, в якої зараз почнеться істерика. А тим часом королівська процесія рушила з воріт фортеці та Хельга разом із ними.

Роберт нервово шукав її поглядом всюди. Хельга акуратно спостерігала за ним, постійно обертаючись. І це було помилкою. Почет короля спокійно виїжджали з воріт фортеці, а дівчина постійно, хоч і досить акуратно обертаючись, привертала до себе увагу, поки раптом не зустрілася очима з Робертом. Частки секунди вистачило, щоб без слів зрозуміти один одного. Роберт злісно і хижо примружився, дивлячись на Хельгу, а дівчина зрозуміла, що втеча її знову під загрозою, але поки вона рухається разом із королівською процесією, хлопець гнатися за нею не буде.

Хельга почувала себе стиснутою пружиною, яка готова розтиснутися і помчати в будь-який момент. Вона відчувала адреналін і тривогу. Їй здавалося, що будь-якої миті її можуть схопити або пустити в неї стрілу, але цього не відбувалося. Що було зрозуміло. Зараз, це було б занадто помітно, але пізніше може бути й таке. Король повернув на свою дорогу, а Хельга на свою. Як тільки вона акуратно і не помітно від'їхала на достатню відстань від королівської процесії, зрозуміла, що можна було почати їхати швидше.

Дівчина обернулася і побачила, що з воріт фортеці виїжджають кінні із собаками. Це за нею. Вона притиснула ногами боки Чорного Інею, цмокнула. І кінь помчав галопом через ліс та кущі. Але Хельга швидко зрозуміла, що так вона марно втрачає час. У лісі її складніше буде знайти, ніж на дорозі, але з собаками вони все одно це зможуть зробити, а пробираючись через лісові чагарники, вона втратить багато часу. Вона повернула на дорогу до Ліфільдорфа. Іній, побачивши вільну дорогу, побіг ще швидше. Масивний вороний кінь не дивлячись на свою вагу мчав дорогою неймовірно швидко. Він уже майже досягнув швидкості, після якої у світі магів його чорна грива засяяла б білим світлом, він розправив би великі прозорі енергетичні крила і злетів, але закляття не давало йому цього зробити. Іноді Хельга відчувала, як її обдувало холодне весняне повітря, оберталася і бачила, як за нею мчала погоня на чолі з Робертом. Ось про що говорив привид нареченої на скелі, що, як не це, полювання на відьму, результат якої ніхто не знає.