Глава 18. Він не зміг зламати її та зламався сам

Вся процесія після урочистого проїзду містом рушила в фортецю, де для короля і королеви влаштували бенкет. На піднесенні у святкових палатах сиділи король Філіп і королева Мелісандра, Роберт-старший з Алісою, яка здавалася такою ж радісно вертлявою, як і два місяці тому на весіллі, і Роберт-молодший з Хельгою, яка намагалася не показувати, що вона стривожена, як і два місяці тому. Стражники від неї справді не відходили ні на крок, ні на мить не випускаючи її з поля зору. Вона знову потрапила до пастки. І як їй, так не пощастило приїхати до Ліфельдорфу саме в той день, коли очікували приїзду короля та королеви.  

«Треба було дочекатися Вранта.» — подумала Хельга з жалем, але водночас вона не панікувала так, як минулого разу. Вона стільки разів потрапляла в ситуації, де здавалося виходу не було і знаходила вихід, тому дівчина мала впевненість у своїх силах. Вона була морально набагато сильнішою, ніж думала раніше. А ще вона була розумною. А ще, попри накладене на неї закляття, яке блокувало більшу частину її магічних можливостей, частина магії була для неї все одно доступна. Коли вона була маленькою їй сказали, що закляття повністю заблокує їй доступ до магічної енергії її тіла, але це виявилося не правдою. Хельга була таким сильним магом, що навіть із закляттям все ще могла мінімально, але використовувати магію. А ще накладене на неї закляття поступово руйнувалось, через руйнацію цього маленького світу.

Дівчина зітхнула. Якби вони з Врантом могли позбавитися всіх пут і зайняти трон світу магів, який належав їм по праву, це було б прекрасне казкове життя. Світ магів у порівнянні з цим похмурим і холодним недо-середньовіччям був квітучим садом, сповненим співів птахів, яскравих фарб, сонячного світла. І головне, правити їм міг лише найсильніший маг. Врант і Хельга мали б правити цим світом. Але її батько в ім'я своїх амбіцій і не бажання віддавати трон, позбавився їх обох.

Весь святковий бенкет Хельга була у своїх думках. Вона згадувала закритий від неї та втрачений світ магів. Лише зрідка вона ловила уривки фраз вельмож, що сиділи поруч з нею. З них вона дізналася, що король був проїздом у маркіза. Він не зміг бути присутнім на його весіллі та весіллі його сина, але радий був хоча б на кілька днів заїхати до нього. Він кликав маркіза з дружиною до двору, а маркіз сумнівався. Роберт перекидався безглуздими фразами «про погоду», намагаючись фліртувати з Алісою, але вона їх ігнорувала. Королева Мелісандра шушукала зі своїми фрейлінами. Вона здавалася радісною тільки забуваючись в розмові з ними, а решту часу сиділа мовчазна і сумна, ніби все що відбувалось їй набридло і було не цікаво.

Як Хельзі повернути кулон? Як звідси тікати? І що їй краще робити, намагатися шукати кулон чи бігти? Весь бенкет Хельга їла і думала. Вона довго не могла прийняти рішення, проте цей день пройшов для неї відносно вдало. Вона випадково допомогла королю та королеві, а це може бути корисно.

Увечері король подякував усім і пішов у свої покої, покликавши з собою маркіза. Мабуть, двоє старих друзів, хотіли поговорити віч-на-віч. За кілька хвилин швидко у свої покої пішла і королева зі зграйкою фрейлін. За нею пішла Аліса. Багато гостей теж рушили до своїх кімнат, за столом мовчки сиділи Роберт і Хельга. Роберт здавався несподівано засмученим та серйозним. Хель цьому здивувалася. Він взагалі таким бував? Хіба він взагалі здатний був відчувати смуток?

— Чому я тобі не подобаюся? — спитав він її з сумом у голосі, глянувши на дівчину впритул.

Хельга дивилася перед собою на стіл в одну точку. Роберт майже весь час був трохи напідпитку, але зараз він здавався дуже п'яним. Він потягнувся рукою до обличчя Хельги. І торкнувся її щоки тильною стороною пальців. Дівчина трохи відсунулася від нього на великому дерев'яному стільці, що нагадував трон, на яких вони сиділи за столом.

— Ти така гарна, що я не розумію, чи реально ти існуєш, чи мені снишся.

— Я реально існую, і я вже тобі казала, що я не буду з тобою, бо люблю іншого.

— Що тобі той інший міг дати такого, чого не маю я?

— Емпатію, відчуття безпеки, турботу, кохання.

— А хіба ти не бачиш, як я люблю тебе? — сказав Роберт, підводячи на Хельгу очі, сповнені сльозами горя та розпачу.

Дівчина тяжко зітхнула, бо їй було трошки шкода Роберта. Він був шалено нещасним виродком. «Але все-таки виродком.» — нагадала вона собі.

— Роберте, ти мене не любиш. Те, що ти робиш, це не кохання. Ти постійно з мене насміхався, ти змусив мене вийти за тебе заміж, ти насипав бите скло під вікно, знаючи, що я спробую бігти, ти мене мало не задушив, ти намагався мене зґвалтувати, ти мене бив, ти посадив мене в неопалювану вежу взимку, залишивши там майже без їжі. Ти жорстока і зла людина, яка не любить нікого, окрім себе, і навіть, мабуть, і себе не любиш.

— Але я люблю тебе...

— Це не правда! У тобі каже вино, яке ти лакав увесь день і вечір. Віддай мені один кулон з мого приданого і відпусти, і ти більше ніколи про мене не почуєш. Скажеш, що я зникла чи померла. Знайдеш собі нову дружину, яка тобі справді підходить.

— Де я знайду таку красиву дружину, як ти?

Хельга злісно потерла обличчя та обернулася до стражників.

— Відведіть вашого пана спати.

Вони перезирнулися між собою, але їй нічого не відповіли.

— Я знаю, що вам велено слідкувати за мною. Відведіть мене двоє до моїх покоїв, а двоє відведіть його. Всі гості вже розійшлися, тут ходять одні слуги. Він п'яний і несе якісь нісенітниці, хай краще спить у себе в ліжку, ніж тут за столом. Куди я подінусь із фортеці, якщо ворота зачинені?