Глава 17. Як треба спілкуватися з королем

Два місяці проведені з Врантом подіяли на Хельгу цілюще. Сліди від побоїв загоїлися. Магічна енергія відновилась. Дівчина відчувала себе не просто живою та здоровою, а й щасливою.

Хельга дивилася у вікно і бачила, як ліс наповнюється весною. Зима закінчувалася. І це давало ще більше сил та надії на краще майбутнє. У весні завжди було так багато надії.

Дівчина гріла руки об чашку з чаєм і серце її було переповнене світлом і теплом, коли до неї підійшов Врант і обійняв її ззаду.

— Мені треба повернутися до Таурон і продовжити з ним те, що ми почали.

Вона знала, що рано чи пізно він це скаже. Знала, що не зможе його вічно вмовляти, що їй життєво необхідно, щоб Врант побув із нею. Вона його й так два місяці поряд із собою тримала. За цей час він багато разів хотів поїхати до Чорної фортеці та вбити Роберта, і забрати кулон. Але Хельга його зупиняла. Спочатку, бо фізично почувала себе погано і їй дуже хотілося, щоб він увесь час був поряд із нею. Потім Врант і сам забув про цю ідею, бо теж хотів провести час із Хельгою. А одного дня до них у будинок прибіг Чорний іній, осідланий. Мабуть, не витримав без Хельги та втік із фортеці, коли його намагалися осідлати. І бажання повертатися знизилося ще сильніше.

— Я знала, що вічно ти зі мною не будеш, але все одно чути це сумно.

— Я не надовго. Просто хочу попередити Таурона, що я згоден із нашим планом.

— А я тоді поїду до Ліфельдорфа і з'ясую ситуацію. Потрібно спробувати повернути кулон, бо цей світ почав поступово руйнуватися. Коли я тільки сюди прибула, це була побічна гілка середньовіччя, але зараз тут стало багато хронологічних нестикувань. Роберт говорив про інквізицію, а вона з'явилася в епоху Відродження. Одяг жінок став більше схожим на Відродження. Карети взагалі із дев'ятнадцятого століття. Та й весілля з білими сукнями та обміном каблучками явно не з цих віків. Слюда в вікнах, то слюда, то прозоре скло. І багато інших моментів. Їх стає дедалі більше. Це хронологічні помилки, які виникають через те, що цей світ руйнується. Я не хочу сидіти склавши руки.

— Ні, Хель дочекайся мене. Я повернуся, і ми заберемо кулон і проведемо обряд. Почекай кілька тижнів.

Дівчина невдоволено пирхнула.

— Легко говорити «почекай пару тижнів», коли ти будь-якої миті можеш переміститися з одного світу в інший.

Врант видав невиразний звук, збираючись виправдовуватися.

— Не виправдовуйся. Телепортуйся до свого Таурона. Я не ображаюсь, просто нічого не можу обіцяти.

Хельга відставила чашку і розвернулася до хлопця обличчям. Врант поцілував її в губи.

— Дочекайся мене.

Коли Врант перенісся зі світу, в якому була Хельга, дівчина просиділа в будинку кілька днів, але потім зрозуміла, що краще вона поїде на розвідку сама і дізнається, які настрої та розмови у людей в окрузі. Сидіти без діла було надто важко та тривожно. Так вона була в повному невіданні. Вона точно не знала, що відбувається з Врантом і нікуди не рухалась у своїй справі. Їй це не подобалось. Він був більше зацікавлений в його домовленостях з темним магом, ніж в її кулоні. Та й думав, що так захищає її. Мабуть, вони з Тауроном будуть захоплювати світ людей силою. А він хотів, знявши з неї закляття забрати дівчину в більш безпечне місце ніж це, і поки в реальному світі людей буде війна, там не буде безпечніше, а сидіти тут вона не захоче. Та тільки Врант не міг захистити її він самої себе. Вже за кілька днів Хельга приїхала до Ліфельдорфа.

Місто жило своїм метушливим життям і судячи зі святкових гірлянд з гілок ялини, стрічок і дзвіночків, розвішаних по всьому місту, до чогось готувалося. Минулого разу вона тут виявилася пустельною ніччю. Цього разу вдень Ліфельдорф був сповнений людей. Дівчина їхала на своєму вороному коні та спостерігала за людьми, прислухалась до їхніх розмов. Елегантна дівчина одна на коні привертала небажану увагу людей. Вони кидали свої повсякденні розмови та здивовано дивилися на її бардову амазонку, м'які шкіряні рукавички, витончений капелюх з бантом та пір'ям. Які їй приніс Врант з іншого часу. Все одно цей світ руйнувався, і хронологія подій порушилася. Чи не однаково, як вдягатися? Тим більше з її зовнішністю і в лахмітті не сховаєшся. Доїхавши до центральної площі, вона вже зібрала за собою шлейф шепоту та здивованих поглядів.

«Привид…Привид відьми. Дружина сина маркіза.» — шелестіло в натовпі, — «В такий-то день! Не до добра це. Ага, і король запізнюється».

Дівчина відчула легку тривогу. Її впізнали. Її вважають померлою. Її вважають відьмою. Через місто має проїхати король, але він спізнюється. Краще їй забиратися звідси. Вона розвернула коня і поїхала у зворотній бік. Хельга прицмокнула Чорному інею, щоб він їхав швидше. Потрібно було забиратись звідси. Відношення до неї людей, вже і так було зрозуміло по шепоту в натовпі.

Минувши міські вулиці та опинившись на тракті в лісі, дівчина не довго їхала розмитою дорогою, серед високих ялин, коли побачила велике скупчення схвильованих вершників. Вона хотіла звернути до лісу, перш ніж це потрібно було, щоб потрапити додому, але вони теж її помітили. Тепер «тікати» було не розумно. Навряд король знав про все, що відбувалось між нею і Робертом, а тому її поява та втеча, виглядали б занадто дивно. Яскраве весняне Сонце іскрилося в калюжах на розмитій з розчавленими коліями дорозі. Блищало на елементах одягу людей. Легкий вітерець розгойдував прапор із гербом і гойдав золотисті пензлики на ньому. Хель кілька секунд думала, але згодом вирішила під'їхати ближче. Серед великого скупчення святково одягнених людей, вона помітила чоловіка в білому одязі, мантії та короні, який сидів на білому коні. Він з пожвавленням і роздратуванням щось говорив іншому чоловікові. Поряд була біло-золота карета, яка застрягла в багнюці.