Глава 15. Сила ненависті

Хельга спала погано, здригаючись від кожного шурхоту. Коли двері в її камеру відчинилися і грюкнули об стіну, вона відразу прокинулась. У камеру, як ураган, що руйнує все на своєму шляху, залетів Роберт. Дівчина відчула, як у неї все всередині похололо від жаху і мурашки пробігли по шкірі. Він у звичайному житті не випромінював добро і світло, але, коли сердився, ставав справжньою темрявою.

Дівчина відсахнулася до стіни, але не встигла згрупуватися, як Роберт, який підбіг до неї, схопив її за волосся і вдарив обличчям об підлогу. Він би зламав їй ніс, якби Хельга в останній момент не повернула голову в бік. Хель хотіла запропонувати Роберту просто поговорити. Хотіла відбиватися. Хотіла опинитися у будь-якому іншому місці цього світу. Але вона була тут. Хлопець ще кілька разів ударив її обличчям об підлогу.

— Не треба… — з жалібним переляканим вигуком намагалася зупинити Роберта Урсула, яка бачила все з сусідньої камери.

— Заткнися! Це не твоя справа. Або хочеш, щоб я залишив її та перейшов до тебе.

— Не треба, не роби цього… — ще тихіше промовила Урсула, що схлипувала, поки Роберт тримав за волосся Хельгу.

Вона намагалася скористатися паузою в кілька секунд і вирватися, але, як на зло, волосся, зібране в зачіску з кісок, було ще зручніше тримати, ніж розпущене.

— Що не робити? Ось це?

Роберт знову вдарив Хельгу обличчям об підлогу і кинув її волосся.

— Чи це?

Дівчина спробувала підвестися, але він з розмаху вдарив її кулаком по обличчю. Хельга схлипнула і зрозуміла, що так близько від смерті, в такій пастці, і така безпорадна, вона не була ще ніколи в житті. Роберт зірвав з її рук рукавички.

— Чи це не робити?

І наступив черевиком на її тонкі худі пальці.

Урсула зрозуміла, що робить тільки гірше і ще більше злить Роберта. Вона відхитнулася від ґрат, зроблених із плоских смуг металу, і забилася в кут. Закрила рота рукою і плакала. Хельга акуратно кивнула їй головою «не треба». Не було сенсу його зупиняти. Вона цим хіба що спричинить гнів ще й на себе.

Хель спробувала підвестися з підлоги, але Роберт ударив її ногою в живіт.

Захеканий від злості хлопець сів навпочіпки поруч із дівчиною.

— Це тобі за непослух і ніж у плечі. А тепер нагадую тобі вкотре, що ти моя дружина. І єдина твоя функція, посміхатися на прийомах, задовольняти твого чоловіка і народжувати мені дітей, майбутніх спадкоємців усіх наших земель та титулів. Я буду приходити та бити тебе хоч щодня і щоночі, доти, доки ти не станеш мовчки виконувати свої функції. Ти мене зрозуміла?

Хельга відчувала, як біль у тілі захоплює всі її думки, як рот наповнюється кров'ю, як свідомість розпливається, але вона змусила себе посміхнутися і сказати, що могло спричинити ще важчі наслідки:

— Якщо я тобі потрібна тільки для гарного вигляду та дітонародження, то маю для тебе погані новини. Можеш ґвалтувати мене і бити хоч щоночі, але від тебе у мене дітей точно не буде.

— Як ти можеш бути в цьому така впевнена? — здивувався хлопець.

— Ти людина, а я маг. Ми генетично різні. Ми два різні види, які не можуть мати спільних дітей. Тож іди на хер, придурок. Шукай собі іншу дружину для цього.

Роберт дивився на неї з подивом і намагався зрозуміти своїм середньовічним розумом, який ніколи не чув ні про генетику, ні про магів, про що вона взагалі говорить. Він міг розізлитись ще більше, але це збило його з пантелику, і він не міг зрозуміти, як сприймати і як реагувати на слова дівчини. А вона цього і хотіла.

— Мало того, що ти відьма, то ще й божевільна. Мабуть, у тебе ще й помутився розум. Я знав, що, крім краси, у тебе більше немає нічого. Знав, але повівся на неї. Відьма, прислужниця диявола, ось ти хто. А ще ти пустоголова божевільна дівка. Твоє місце не в ліжку поряд зі мною, а в тортурній інквізитора.

Хельга знову посміхнулася. Вона намацала маленький ножик у матраці, який вона вкрала під час весільного бенкету, і принесла у рукавицях у вежу. Не магічний кинджал, але теж варіант. Поки хлопець міркував про те, на що заслуговує Хельга, вона різко висмикнула ніж з матраца і пробивши черевик з тонкої шкіри встромила ніж йому в ногу. Хлопець завив від несподіваного болю та відскочив від дівчини.

Забігли стражники. Роберт висмикнув ножа і відкинув його вбік. Він зі злості вдарив Хельгу ногою по голові, і вона вдарилася головою об стіну і світ зник.

Коли наступного ранку вона повільно почала отямлюватися то першим до неї повернувся біль. Потім до неї повернувся смак крові. Потім вона зрозуміла, що лежить не на матраці, а на підлозі та замерзла. На ній не було ні рукавичок, ні теплого плаща і в одній сукні на кам'яній підлозі було дуже холодно. Але все, що вона змогла зробити лягти трохи зручніше і рівно на спину.

— Слава богу, ти жива. Я думала, що він тебе вб'є сьогодні вночі. — звідкись пролунав голос.

«Ааааа, це ж Урсула.» — зрозуміла Хельга.

Вона розплющила очі. Свідомість та спогади практично повністю повернулися в голову, і Хельга підвелася, тримаючись об стіну. Оперлася об неї та сіла. Вже щось.

— Боже мій, ти жива. Як ти Хельга?