Глава 14. Зло завжди породжує зло

Несподівано перебування в холоді та голоді в напівзанедбаній вежі, що стоїть за межами фортеці, стало для Хельги не лише тільки випробуванням. Але й місцем, де вона знайшла подругу. Дівчина усвідомлювала, що з Урсулою вона не зможе бачитися довго і їхні долі стикалися лише на невеликий проміжок часу, через тюремні ґрати, проте це не завадило їм легко порозумітися, тим більше, що дівчина прожила все життя в місті поряд з фортецею і довше тут знаходилася, знала багато про ці місця, чого не знала Хельга. А Хельга завжди була дуже допитливою. Її нахабно запхали в цю реальність. Вбудували в ворожий світ. Навіяли її у свідомість людей. У свідомість «батьків», що одна з їх доньок не померла від хвороби бувши немовлям, а виросла, як і інші. Але Хельга залишалась тут чужою, і багатьох моментів не знала.  

— Я йому вже діагноз поставила себелюбний нарцис і абсолютний виродок. — усміхнулася Хельга.

— Знаєш, що кажуть? Я розмовляла з однією жінкою, вона була служницею у Вілени — матері Роберта-молодшого. Кажуть Роберт-старший, дуже бив свою дружину та свого сина в дитинстві, іноді та слуг. Все від того, що Вілена була дуже гарною, напевно, як ти Хельга, але вона була абсолютно розбещеною, злягалася з усіма поспіль, а Роберт-старший її дуже любив. Намагався розбещеність з неї вибити, але, мабуть, перестарався і вона померла від побоїв, коли Роберту було п'ять років. Напевно, тому він такий. Розбещений, як мати, і злісний, як батько. — змовницьки поділилась Урсула з Хель плітками.

— Взяв від батьків усе найгірше.

— Ага, ось і я так думаю. Зло завжди породжує зло.

— Я чула, що маркіз бив свою дружину, і через це після її смерті він більше жодного разу не одружився, бо ніхто не хотів за такого видавати свою дочку. Чула різні плітки, але такі подробиці не знала. Не зрозуміло де серед цих пліток правда, хоча навіть вони багато що пояснюють. Він у дитинстві отримав масу психологічних травм і тому він такий. І тому вони всі такі.

Урсула з нерозумінням глянула на Хельгу, але нічого не перепитувала. Холод, голод, і пошкодження на тілі, які боліли, грали з дівчиною-магом злий жарт. У неї не було сил обмірковувати кожне слово, і вона казала зайве і виходила з ролі. Вона була розумною, начитаною і волелюбною чаклункою, але мала грати середньовічну покірну дівчину. Гірко про це було думати. Хельга емоційно зникла. Її співрозмовниця розумна та жива дуже підтримувала її своєю розмовою. Але Хель все одно відчувала, що її життя перебуває на межі.

З дерев'яного даху вежі, біля вікна капала вода, і намерзала в горбик льоду на підлозі. З вікна до дверей тягнувся ниточками протяг. Вежа не опалювалася, там було дуже холодно. Хельга відчувала, як кожна клітина її тіла промерзає дедалі більше. Годували їх щодня: миска сірої каші без смаку в коричневій глиняній тарілці, шматочок хліба і кухоль теплої води. Якраз, щоб не здохнули з голоду, і не більше.

— Урсуло, а тут з тобою були інші дівчата?

— Я весь час у цій камері та інших не було. Але я чула жіночі крики у цій вежі, багато разів. І мені здається, що вони належали різним дівчатам.

Вона трохи помовчала, думаючи, і дивлячись у підлогу, а потім додала:

— Мені здається, що ми тут не вдвох, є й інші.

Хельга зіщулилася. Бравада, бравадою, але що ж їй робити? Куди вона взагалі потрапила?

— А крім вартових сюди ще хтось заходить?

— Іноді до мене приходив Роберт, як ти розумієш ні за тим, щоб мене провідати, — дівчина сумно посміхнулася, — але останнім часом я його не бачила.

— А його батько?

— Ніколи. Принаймні він ніколи не заходив до мене в камеру. А що?

— Коли мене сюди відправили, він сказав дивну фразу про те, що Роберт виявив до мене великодушність і на якийсь час мене відправлять у покинуту вежу. Може він взагалі не знає, що його син влаштував у занедбаній вежі жіночу в'язницю для неугодних? Я, звичайно, розумію, що в нього в самого рильце в пушку, але складається враження, що він не знає і половини того, що творить його син. Фортеця велика, ця башта досить віддалена.

— Або готовий йому прощати все, і заплющувати очі на все, він же його єдиний спадкоємець.

— Може і так. — погодилася Хельга.

Так за розмовами пролетіло півтора тижня, поки в це мирне співіснування двох бранець знову не увірвався ураган нещастя.

Глухою ніччю Хельгу розбудило почуття болю в тулубі та ударі. Вона стукнулася об стіну і спочатку взагалі не зрозуміла, що відбувається. Потім її ще кілька разів вдарили ногою в живіт. Вона інстинктивно спробувала захиститися руками, але перший удар, що потрапив в руки, нагадав їй, що порізи ще були далекі від загоєння. Вона хотіла покликати на допомогу, але її крик раптом захлинувся у крижаній воді, якою облили її голову. Від цього стало ще холодніше та страшніше. Вона чула зойки Урсули, яку розбудив шум у сусідній камері, і вона вже зрозуміла, що на Хельгу напали. Ще кілька ударів ногою прийшлися її тулубом. Хтось схопив її за волосся і підтяг до свого обличчя.

— Сподіваюся ти, мерзота, вже прокинулася! — процідив крізь зуби зі злістю Роберт. — Слухай мене уважно. Сьогодні вранці буде весілля мого батька та твоєї сестри Аліси. Ми там повинні бути. А ще ми зобов'язані зображати щасливих молодят. Зараз тебе служниці приведуть до ладу. Щоб на ранок, ти була в нормальному вигляді. Весь цей день зображатимеш із себе радісну і щасливу дружину, всім посміхатимешся своєю гарною посмішкою, махатимеш ручкою і будеш мовчати. Увечері повернешся до вежі. Спробуєш втекти та зробиш щось не те, і сьогоднішня ніч здасться тобі найприємнішою і найрадіснішою у твоєму житті, тому що я перетворю твоє життя на пекло. Ти мене зрозуміла?