Глава 13. Вона має вижити

Протягом наступного дня Хельгу не стратили, до неї ніхто не приходив, і дівчину ніхто не чіпав. Більшу частину ранку вона просиділа у вузькому отворі між ліжком та каміном. Іноді вона провалювалась у стомлений неспокійний сон, але довго він не тривав.

Загалом день пройшов відносно спокійно. Коли Хель побачила, що камін гасне, вона підкинула туди дров. Вони лежали невеликою в'язанкою біля каміна.

На маленькому столику був глечик із водою та склянки. Це дозволило Хельзі попити та трохи сполоснути обличчя. Роберт учора розбив їй шкіру на правій вилиці та тепер це місце набрякло від синця. Прикласти туди холодний глечик було дуже доречно. Ще в неї всі ноги були в синцях, але обличчю дісталося більше. Вона навіть змогла ополоснути порізи на руках і заново перебинтувати їх, бо після всієї метушні бинти почали сповзати.

Хельга не знала, куди поділися її рукавички, муфта та плащ. Коли вона прийшла до тями в цій кімнаті їх уже не було. Але головне, що на ній все ще була пишна, але вже не така гарна і біла сукня. Фата вчора відкололася. Дівчина поправила пасма, що вибилися з зачіски, а з фати вона зробила щось на зразок хустки. Замотала її навколо голови та шиї. Не шапка, звичайно, але якщо її переведуть до якоїсь в'язниці, єдиний хто подбає про її тепло буде вона сама і те, що в неї зараз є треба використовувати на повну. Дівчина стягла з ліжка велике червоне покривало з жовтою бахромою. Накинула його на плечі та замоталася в нього, як у плед. Нічого хорошого її далі не чекає, це було очевидно. Як і те, що у в’язниці такого розпаленого каміна та тепла не буде.

Через те, що весь день її ніхто не чіпав, вона весь цей час упорядковувала себе. Це заспокоювало. Втикати ножі у ґвалтівників, це чудовий спосіб виживання, але після того, що трапилося, намагатися вижити в побутовому сенсі, знаючи, що на тебе чекає страта, це наступний рівень. Вона на нього перейшла, бо має вижити. Їй є заради кого виживати.

Увечері до кімнати зайшли Роберт-старший та двоє стражників. Батько хлопця глянув на неї поглядом, за яким нічого не можна було зрозуміти. У ньому змішувались тривога, захоплення, байдужість.

— Ти намагалася вбити мого сина.

— Він намагався мене зґвалтувати, я боронилася.

— Ти його дружина. Ти маєш розділяти зі своїм чоловіком все і ліжко в тому числі.

— Я не зобов'язана робити те, чого не хочу. Ви й мій батько змусили мене вийти за Роберта заміж, домовившись про моє весілля без моєї згоди.

— Так, і ти завдяки цьому стала частиною нашої родини. А поводишся як дика тварина.

— Я стала вашою бранкою і поводжуся як людина, яка хоче врятуватися. Як тварина поводиться ваш син.

Чоловік зітхнув і похитав головою.

— Пробити ножем, який не зрозуміло звідки взявся і куди зник, плече свого чоловіка, а потім наступного дня наводити красу і порядок. Я не розумію, ненавидіти тебе чи захоплюватися. Я погодився на це й шлюб, знаючи що мій син не янгол, яким і був я в його роки. Про тебе ходили чутки що ти якась дивна, і я погодився думаючи, що жорсткішого характеру ніж в мого сина вже і бути не може. Я і твій батько думали, що одруживши вас обох, ви заспокоюєтесь у своєму сімейному щасті. На що вам обом ці сварки?! Ну, я розумію Роберта. Але ти ж дівчина?! Чому ти так себе поводиш? Хто ти взагалі? Відьма? Чи жінка з чоловічим характером? — спитав він, наче сам себе.

«І те, й інше» — подумала Хельга, але вирішила нічого не казати, щоб не погіршувати власне становище.

— Тебе треба судити та стратити, але Роберт великодушний і сподівається на твоє виправлення навіть після того, що сталося. Він хоче перевести тебе до вежі, яка не використовується. Тебе туди відведуть вартові. Сподіваюся, ти не будеш намагатися їх вбити?

— Не буду.

«Бо поки що не має чим. Магічний клинок вже повернувся, але енергії немає. Та, і сенс?» Ну, вб'є вона двох цих стражників, прибіжать десять. Вона все одно буде замкнена в стінах Чорної фортеці, а одна зі всіма вона не впорається.

Стражники провели її на високу стіну фортеці, протилежну воротам і виходу, там відкривався краєвид на стіну хвойного лісу з височезними пухнастими ялинками. Містком вони пройшли у вузьку, тонку вежу, де знаходились камери. «Що це, в'язниця? Але маркіз Ліфельдорський сказав, що башта не використовується? Та й ніби в’язниця були в підвальному приміщенні в іншому місці? Може стара?»

Вона увійшла до маленької вузької кімнатки на верхньому поверсі. У кімнаті навпроти дверей не велике квадратне вікно. Посередині приміщення перетинали грати. Це, мабуть, була друга камера, куди вели окремі двері поруч із нею. Там не було вікна і стояла темрява. У холодному приміщенні на підлозі лежав тонкий матрац, а в кутку замерз лід. Місце було тужливе і холодне. Дівчина сильніше закуталася у покривало.

Коли Хельга зайшла до своєї камери, вона не відразу помітила, що сусідня камера через ґрати не була порожньою, але потім крізь морок, вона побачила в кутку дівчину, загорнуту в хутряний плащ, що сиділа на великій купі сіна.

Декілька секунд дівчата вивчаючи дивилися одна на одну. У її сусідки була товста блідо-русява коса, прозорі брови та вії, і зовнішність круглолицьої дівчинки-підлітка. Їй швидше за все було років вісімнадцять.

Хельга пройшла кілька кроків камерою і сіла на тонкий матрац.