Глава 12. Нескінченна ніч

Дівчині весь час здавалося, що її відсутність помітили та за нею їде погоня, але погоні поки не було видно. Хельга, не поспішаючи дорогою через морозне поле, заметене снігом, доїхала до розвилки та зупинилася. Якщо вона поїде прямо, то потрапить до церкви, де було весілля, а далі по прямій до скелі нареченої та Фармського замку. Для того, щоб потрапити до будинку, їй треба буде завернути до лісу незадовго до замку, але цей шлях очевидний. Найімовірніше її шукатимуть саме на цій дорозі.

Дорога, що веде на право, йде до лісу та міста Ліфельдорф. Виїхавши з міста вона окружною дорогою теж потрапить до Фармського замку. Значить, якщо вона поїде нею, то звернувши незадовго до замку в ліс, теж зможе потрапити до будинку. Обидві дороги йдуть від фортеці до замку, злегка заокруглюючися і роблячи овал, відстань майже та сама, отже час майже та сама.

Хельга посміхнулася, логічніше поїхати через місто, тим більше якщо за нею погоня, вона зможе в місті загубитися і, можливо, знайти допомогу. Дівчина рушила темною лісовою дорогою і за дві години під'їхала до міста.

Вона так неймовірно втомилася, що хотілось просто перепочити хоча б до світанку. Була глибока ніч і дівчина розуміла, що навряд чи знайде тут допомогу. Людей на вулиці майже не було, вікна будинків були темні. Хельга їхала і відчувала радість, свобода ще не остаточна, але вже відчутна давала надію на порятунок. Можливо їй таки вдасться втекти?

Хельга вже майже доїхала до головної площі міста, коли побачила на розі людей перед освітленим будинком. Під'їхавши ближче, вона прочитала на вивісці, що то була таверна «Три ключі». Дівчина вночі у весільному одязі у таверні точно приверне не бажану увагу. Тим більше у неї немає грошей, щоб там зупинятися.

Звідкись долинув стукіт кінських копит по бруківці. Може, це за нею? Тоді таверна не такий уже й поганий варіант. Якщо вона буде тікати по місту, а далі лісом, то у світлі повного місяця, її біла сукня буде занадто яскравою і помітною.

Дівчина зістрибнула з коня і прив'язала його. У таверні було багато людей і теж грала радісна музика. Напевно, частина городян святкували весілля феодала на землях якого було місто. Дівчина заглянула туди обережно, звідти лилося світло, тепло та запахи запеченого м'яса. Вона втомилася від постійного холоду і хотіла опинитись усередині будівлі. Хель повільно увійшла до таверни. Люди, які святкували, ще не встигли помітити, що вона увійшла. Дівчина тільки переглянулась із повним чоловіком за стійкою, його погляд був спочатку здивований. За секунду вона почула за собою іржання коней, невиразні крики. В очах чоловіка відобразилось вже не здивування, а переляк. Вона хотіла обернутися, щоб зрозуміти чи це не за нею. Але сильною рукою її несподівано схопили за шию. Хель у паніці спробувала відіпхнути руку і зробити вдих та порізані замерзлі руки проти сильної чоловічої руки виявилися марними, а вдихи захлинулися в стиснутій шиї, так і не потрапивши в легені. Дівчина відчула, як її потягнули з таверни назовні. «…ні…, ні…» — заволав тьмяний, жалібний голосочок у голові та зник разом зі звуками, запахами, відчуттями та картинкою перед очима.

Коли Хель прийшла до тями вона лежала на ліжку, закритому червоним покривалом. Коли вона важко підвелася, то зрозуміла, що це було двоспальне ліжко з темної деревини. У невеликій спальні горів камін і було тепло натоплено, а кілька стін були прикрашені гобеленами. По тому, як рельєфно покладено каміння навколо дверного отвору і багатою обстановкою Хельга зрозуміла, що вона в Чорній фортеці. Вона все ще була одягнена у весільну сукню, на голові у неї була фата, а руки перебинтовані бинтами Марти. Була ніч. Дівчина зрозуміла, що це швидше за все досі ніч весілля. Нескінченна ніч.

У коридорі залунали швидкі кроки, що наближалися до спальні. Її серце стиснулося. Чекати на хороше не було ніякого сенсу. Двері відчинилися і в спальню зайшов Роберт. Побачивши, що його наречена прийшла до тями, він замкнув за собою двері на ключ. З самозадоволеною усмішкою він впевненими кроками пройшов кімнату і ліг на ліжко поряд з Хельгою.

— Твоє хвилювання перед весіллям мені зрозуміле, але тричі збігати це вже занадто. — сказав він, дивлячись на Хельгу і мабуть, намагаючись зрозуміти її дії та реакцію. — Я чекаю покаяння і пояснень.

— Роберте, я тебе не люблю, ніколи не любила і ніколи не полюблю. Ти знаєш, що мене вийти за тебе заміж просто змусили. Ми не можемо бути разом і ми не будемо щасливі. Мені потрібен один кулон з приданого і все. І ти мене більше ніколи не побачиш… — Хельга, сподівалася, що Роберт мав хоч якусь розсудливу емпатійну частину, але він перервав її слова невдоволеним сміхом.

— Всі створюють сім'ї, не люблячи один одного, і це не заважає їм. Любов приходить з часом. До того ж те, що ти не щаслива вийти за мене заміж, не означає, що я не радий, що ти стала моєю дружиною, хоч ти вже й створила безліч проблем. Але я дуже сподіваюся, що ти мені за це відплатиш.

Роберт дивився на Хельгу і по ньому було помітно, як він намагається підлещуватись. Він повільно потягнувся рукою до її ноги. Дівчина зрушила на кілька сантиметрів від нього до краю ліжка.

— Хельга, чого тобі ще треба від життя? Я — привабливий, молодий, спадкоємець стародавнього та багатого роду, та за мене пів королівства хотіли заміж вийти. Тобі дуже пощастило.

Він знову потягнувся рукою до неї, і дівчина відсунулася ще ближче до краю ліжка.

— Сумніваюся.

— Сумніваєшся? — злісно перепитав він.

Намагаючись розібратися у вибухівці, не знаючи її принципу роботи, рано чи пізно на ній підірвешся.