Глава 10. Наречена-втікачка. Кров

Хельга відчула, як кілька рук висмикнули її з води. Її так сильно трусило від холоду, що вона декілька секунд слабо розуміла, що довкола неї відбувається. Але потім усвідомлення подій реальності, почало до неї повертатися. Її наздогнали та витягли з річки. Навколо неї метушилися люди.

Холод, що витіснив усі думки з розуму, почав трохи відступати, бо дівчину закутали в шуби та посадили до багаття. Хтось ткнув їй флягу з кислим алкогольним напоєм.

Її все ще трусило, але неприємний спиртовий напій розлився теплом по тілу. Разом із тілом відтавати почали й емоції. Хельга зрозуміла, що дивиться, майже не блимаючи на полум'я багаття і плаче. Вона думала, що потоне. Вона розуміла, що плисти в крижаній воді буде важко, але не думала, що течія річки така швидка і сильна. Течія і нестерпний холод збили її з пантелику.

А ще вона плакала через те, що їй дуже хотілося зараз опинитися поряд з Врантом. Але Вранта тут не було. Його взагалі в цьому світі зараз немає, і він не знає, що з нею відбувається. Як і вона не знає, що з ним.

Її плеча торкнувся чоловік слуга.

— Пані, треба їхати. У замку батьків ви швидше зігрієтесь.

Дівчина втомлено кивнула, сил говорити в неї не було, як і їхати верхи. Тому вона сіла у сани, на яких мали везти подарунки до весілля. Вона дужче замоталася в шкури та майже не стежила за дорогою. Її весільна карета участі у гонитві не приймала і дуже відстала.

Найбільше їй зараз хотілося зняти цю мокру сукню, що холодила, опинитися в теплому приміщенні та побачитися з Врантом. Через невеликий проміжок часу дівчина справді опинилася у Фармському замку. Її переодягли в іншу сукню і посадили до каміна. Серед слуг та гостей усі шепотілися. Дівчина розуміла, що мова напевно йде про неї. У неї й так уже була сумнівна репутація, а тепер вона зірвала весілля і намагалася втекти з нього. Зараз майже всі очі та вуха були спрямовані на дівчину. Про неї, мабуть, тепер такі плітки будуть ходити, що відмитись від них буде майже не можливо.

До неї підійшов «батько». Їй треба якось виплутатися із ситуації.

— Хельга, навіщо ти це зробила?

— Я побачила на скелі привид і дуже злякалася. Усі знають, що це до нещастя. Пробачте мені. Я не знала, що творила. У мене помутився розум. — прикинутися дурненькою зараз єдиний варіант.

Барон тяжко зітхнув.

— Хельга, чому від тебе завжди стільки проблем?

— Вибачте мені, будь ласка… за все.

Барон знову зітхнув. Несподівано обстановку розрядив Роберт.

— Ну що ж. Я думаю, будь-хто злякався б, побачивши привид, а тим паче молоденька дівчина. Мені здається, така незначна подія не повинна заважати нашому весіллю, відкладемо його на один день. Щоб у Хельги була можливість прийти до тями, а у служниць час дати лад її сукні.

— Ти правий. — погодився маркіз Ліфельдорський із сином, який, очевидно, бажав якнайшвидше звідси піти. Він був засмучений і незадоволений тим, що сталося.

Разом з маркізом пішов барон і рушили багато слуг. Затримався там тільки Роберт, який «виручив» її. Він підійшов до дівчини, і благородна маска розсипалася. Він глянув на неї глузливими сірими очима. Нахилився, практично уткнувшись у її обличчя, і заговорив злобно пошепки:

— Вовк на полюванні, втеча з весілля. Думаєш, мене цим налякати? Але боятися варто тобі, бо за мною стоїть така сила, з якою тобі ніколи не впоратися. Чи хотіла мені свій характер показати? Красива, непокірна відьма з характером, мені це здається ще привабливішим. Досить привабливим, щоб на тобі одружитися. Я втомився від цих нудних повій, які вважають, що після ночі з ними, я їх усіх поведу під вінець. Ти для мене щось новеньке. Тільки не забудь після весілля перетворитися на одну з набридлих покірних дівок і сховати свій характер якомога далі. Я не буду тебе все життя рятувати та добиватися. Зробиш ще щось подібне, і я тебе провчу. А набридатимеш мені своїми викрутасами, я тебе здам церкві, як відьму, повір мені, з твоєю репутацією, це буде не складно.

Хлопець пішов швидкими широкими кроками. Хельга, яка стиснулася в кріслі, відкинулася на спинку. Який він все-таки, не дивлячись на його зовнішність, холодний і моторошний. Прямо, як цей замковий будинок. Дівчина притиснула замерзлі руки до хоч трохи теплішого тіла. Вона має спробувати втекти знову.

Її цілком очікувано знову замкнули у кімнаті перед весіллям. Дівчина почувала себе такою стомленою, що навіть не могла продумувати план втечі та пів дня спала, загорнувшись у ковдру. Під її вікном знову чергувала варта, але Хельга пам'ятала, що в ранок весілля варти вже не було. Може й цього разу так буде?

Всю ніч вона майже не спала. Рано-вранці ще до світанку дівчина встала, одягла темну сукню і дістала з-під ліжка шкіряні черевики на товстій підошві із сучасного світу людей, які їй приніс одного разу Врант, на її прохання. Середньовічні черевички її бісили. І коли можна було взути щось інше, вона воліла взувати щось зручніше. Дівчина визирнула з вікна. Двір майже порожній, сторожі під вікном вже не було. З другого поверху стрибати у двір не так вже й далеко. Замковий будинок мав середню площу, але був низьким і присадкуватим.

Вона акуратно відчинила вікно. Затерлось і скрипнуло дерево. Дівчина вилізла на підвіконня. Вона відчувала, як швидко б'ється налякане серце.

«Добре, на раз, два… три»