Глава 9. Наречена-втікачка. Холод

Слуги почали допомагати дівчині спуститись. Всі довкола шепотілися, але Хельга не чула про що. Її охопило нове почуття. Вона не покірна овечка. Вона не збирається чекати, доки вовки з неї знімуть шкіру.

Дівчина йшла так швидко, що слугам доводилося майже бігти за нею.

— Куди ти так поспішаєш Хель? — ледве встигаючи, спитала Марта.

— Додому. — радісно відповіла дівчина.

— Як додому? Ми повинні їхати до собору, там на нас чекають гості, твої батьки та наречений.

— Я їду додому, але не туди, куди ти думаєш. — впевнено заявила Хельга.

Повисла дивна тиша. Гості йшли віддалік від Марти та Хельги, і не чули їхньої розмови, але всі відчували — щось не так. Тепер вони вже не були радісними та поважними, а дуже занепокоєними та наляканими.

Поруч із каретою на коні сидів друг Роберта. Він уважно стежив за дівчиною і прислухався до розмови. Він був тут під виглядом охорони, але насправді він виконував роль її конвоїра. Якщо весілля піде не за планом, він не втручатиметься, ні, у нього інша функція, він першим помчить до Роберта і все доповість. Він зараз є для неї найбільшою загрозою.

— Ох, не до добра ти цю примару побачила. Бути біді. Будь обережна Хельга.

— Порожні марення. — відповіла вона Марті.

— Дівчинко, остерігайся. Усі ми смертні. Ти кажеш так ніби не віриш у це?

— Я не вірю у свою смерть. Я вірю у своє життя!

Хельга швидко підбігла до осідланих коней гостей, яких тримав лакей. Вона відштовхнула хлопця. Він впав. Дівчина схопила поводи першого коня, що попався. Швидко стрибнула в сідло і пришпоривши білу конячку помчала дорогою, що веде до Фармського замку. Поки всі прийдуть до тями та встигнуть заскочити на коней у неї буде маленька фора. А ще вона буде, доки друг Роберта не дістанеться мети. Треба поспішати.

Поспішало і її серце, яке швидко билося в грудях, і конячка, що мчала по засніженій дорозі. Навколо морди тварини виривалася пара. Була холодна снігова зима. Погода стояла безвітряна, але її обдував крижаний вітер від швидкої їзди. Він розвівав її фату, багато спідниць її сукні та плащ. Дівчина в білому на білому коні на дорозі засніженого соснового лісу. Не погане у неї маскування. Ось тільки знайти її слідами на свіжому ранковому снігу не складе труднощів. Це може зробити будь-хто, тут і слідопитом не треба бути.

Дівчина вже доскакала до місця, де їй треба було завернути до лісу, бо вона їхала не до замку, а до будинку. Вона чула за собою погоню, але це тільки спонукало їхати ще швидше.

Ліс нагадував зимову казку, високі хвойні дерева стояли обліплені снігом. Ранкова хуртовина намела велику кількість снігу. І наречена, що втекла, на білому коні виглядали в цій казці органічно і красиво, ось тільки обставини, за якими вона тут опинилась, красивими точно не назвеш.

Хельга була вже в лісі, але вона не встигла сховатися повністю, і вони її помітили. Єдине, що залишалося, скакати галопом та сподіватися, що вона встигне доїхати до невидимого людям будинку.

Дівчина мчала лісом, і чула, як її переслідувачі, то відставали, то наздоганяли її. Роберт і його друзі, які вже приєдналися до гонитви, намагалися оточити Хельгу, але це їм не вдалося. Хель дуже добре знала цей ліс, щоб так легко здатися без бою. Тим більше снігу в деяких місцях було особливо багато. То ноги конячки дівчини, то коней переслідувачів вгрузали в снігу.

Хельга тепер не відчувала бравади початку погоні, вона відчувала себе зацькованим звіром, який плутав свої сліди, щоб врятувати власне життя. Їхати ставало дедалі важче, бо сніговий покрив ставав все більше і більше. Декілька разів Хельгу рятувало те, що вона була в білій сукні та на білому коні, і її просто не помічали. Їй доводилося озиратися, щоб перевірити, чи далеко її переслідувачі.

Кінь вискочив на ділянку, де було мало снігу і знову поскакав галопом, викидаючи з-під копит грудки снігу. Хельга обернулася і, бачачи, що Роберт порядком від неї відстав зраділа. Несподіваний поштовх коня викинув її з сідла, і вона стрімголов полетіла через голову коня, падаючи в сніг. Обернувшись, дівчина не помітила дерево, що впало, вже неабияк заметене снігом, і її втомлена конячка зачепилася ногами за стовбур. Для Хель це закінчилося кількома синцями, тому що м'який пухнастий сніг пом'якшив її падіння, а ось кінь, ударившись передніми ногами об дерево, сильно зашкутильгав на праву ногу.

На коні їхати вона далі не зможе. А попереду по камінню шуміла швидка гірська річка.

Хельга видала крик розпачу, розуміючи, що якщо на початку погоні у неї були всі шанси на втечу, то зараз вони різко скоротилися. Але стояти та роздумувати, зневіритись і здатися було не в її стилі. Зважилася втекти, значить борися до кінця!

Вона спробувала бігти, але рихлий сніг, що врятував її, став непереборною перешкодою. Плутаючись у довгій сукні, застрягаючи в снігу, Хельзі вдалося пройти цю невелику відстань до річки, а там було дуже близько до будинку. Але зазвичай вона переїжджала цю річку на коні. Хельга поспішила по зледенілому камінню. Що робити далі? Іти до того місця, де річка стає маленьким струмком далеко. Переплести річку з крижаною водою і дуже швидкою течією практично не можливо.

Ззаду з лісу почувся тупіт копит, але навіть опинившись загнаною в куток, Хельга не хотіла здаватися без бою. Вона кинулась у річку. Вода була настільки холодною, що здавалося ніби в тіло, впивалися сотні тисяч голок. Від холоду перехопило подих. Швидка течія не глибокої річки почала зносити убік, і дівчина відчула, як хвиля, що накотила, накрила її з головою.